...Легкий вітерець розкидав моє волосся по подушці. Перші промені несміливо зиркнули до кімнати крізь вікно без шиби, ніжно ковзнули моїми повіками, легким теплом зігріли обличчя. Неначе граючись із ними, я спочатку подивилася на світ правим оком, потім, пересвідчившись, що промінчики самозакохано розглядають себе у дзеркалі, розплющила й ліве. Кинула леткий погляд у вікно. Так, світає. Сонячний диск якраз тільки-но висунув свою маківку з-за моря. Пора. Я накинула легку довгу сорочку, в якій завжди ходила на пляж і, не заставляючи себе знайти капці, пішла босоніж. Під ногою ледь чутно рипнула сходинка. Зійшовши донизу, з насолодою занурила босі стопи у мокруватий і від того прохолодний пісок та підняла очі на небо. Синій, голубий, бірюзовий, фіолетовий, чорничний... А в кутку, там, де саме сходило сонце, перші промені пофарбували небозвід у помаранчевий, пурпуровий, рожевий... Світанкове небо вражало неймовірною палітрою кольорів. Парадокс: із-за обрію вставало сонце, а в протилежному боці ще поблискували зорі...
...Вдосталь намилувавшись цим незабутнім пейзажем, я продовжила свою прогулянку. Вітерець легко витанцьовував пляжем, вихваляючись новими парфумами. Він пах сіллю і водоростями, піском і сонцем, дрібною росою на каміннях та свіжістю неба на світанку...
...З води повільно і велично підіймалася пара, огортаючи все навкруги легкою шаллю таємниці та спокою. Невагомими завитками вона просочувалася у найпотаємніші закутки пляжу і ховала їх від стороннього ока для того, щоб кожен, хто знаходив чергову печеру чи заводь, почував себе справжнім Колумбом...
...А моя прогулянка тим часом продовжувалась. Обминувши ряди шезлонгів, я попрямувала прямісінько до скель, які нависали над морем Дамокловим мечем. Смуга піску закінчилася, а йти босоніж гострим камінням не було бажання, тому прийшлося вибирати між холодною морською водою та потовченими ногами. Але, вибравши перше, я не пошкодувала. Вода була зовсім не крижаною, радше прохолодною. Зваживши всі за і проти, я миттю скинула сорочку і, не поспішаючи, повагом увійшла вся у море. Вода приємно пестила розімлілу після сну шкіру. Вітер, набігавшись, також прилетів до мене, попутно здійнявши декілька хвильок...
...Запливши досить далеко від берега, я підняла очі на сонце. Воно кинуло промінь мені на обличчя, чим на мить перетворило мене на золоту статую. Усміхнувшись, я повернула назад...
...Прокинулась я у своїй квартирі під шум великого міста та розлючений дзенькіт будильника. Глянула на годинник і притьмом кинулася до вікна, за яким прокидався Львів. Отже, це все мені приснилося... Із сумним зітханням почала збиратися на роботу... Але який гарний і дивний сон...
