Ох і витріщаються ж. Ну й пики. Не пики, а просто рила якісь. Тваринні, звірячі, жодного проблиску інтелекту. Чудовиська. Монстри.
Ходять поза ґратами із одного боку в інший, потіють і витріщаються на нас. Їдять, гризуться, граються. Деякі тягають за собою звірят. А ті так само, як і наші дитинчата, скавулять, дзявкотять, верещать, мов дурні. Нема спокою зовсім.
Щодня те саме. Зранку із лігва виходить один великий і товстий звір, вкритий темно синьою шерстю. Він пробігає уздовж усієї клітки, навіщось торсає грати в кількох місцях і повертається назад у лігво. Отоді й починається .Товчуться стадами, сім`ями чи й окремими особинами .Тиняються кліткою , немов їм роботи дома нема . Кого тут тільки не надивишся. Ну просто виродки та й усе. Гидкі, різномасті , безхвості, ікол немає. Добре грати хоч трохи захищають нас од них.
Ми назвали цю експозицію ”Монстри джунглів” . Щоби вже ніхто, випадком , не подумав, що бачить перед собою особин-представників якоїсь високоморальної чи високотехнологічної цивілізації.
А як важко було організувати цю екскурсію. Спочатку потрапити на очі мисливцям. Тоді дати себе спіймати, та так, щоби було немов би насправжки, щоб за тобою добре попоганялися по джунглям, щоб якийсь із мисливців поранився, заблудився чи й помер і т. і. А тоді, як тебе зловлять, треба протягом усієї подорожі мовчати, не маючи можливості перекинутись хоч словом із родичами, що сидять по сусідству, та ще й їсти усіляку гидоту, що вони нам дають .
Наприклад, сире м’ясо. Невже вони не розуміють , що м’ясо перед вживанням необхідно кілька днів вимочувати у воді, а тоді впродовж іще дня в’ялити на сонці, щоб воно набуло потрібної м`якості , соковитості та смаку. Проте доводиться терпіти...
Бо як же ми ще подивимося на оцих тварюк.
