- Ви ніколи не чули як опадає цвіт вишні? А росу ранкову? Як не чули? А шелест вітру? І шелеста не чуєте. Тоді, якщо росу не можете почути, як чуєте ви кров у власних жилах?
- А ми й не чуємо.
- Не чуєте? Цікаво. А бачите? Ви бачите ті сотні барв блакиті неба? Або мільярди зір над головою?
- Ні, старий, не бачимо ми зір.
- А що це в тебе?
- Це окуляри. А це навушники.
- А для чого вони служать?
- Ну ти даєш, озирнися навкруги - у всіх окуляри. Вони допомагають нам чіткіше бачити предмети.
- Цікаво, можна окуляри... спробувати?
- Бери. Мені, що шкода.
- Якийсь світ сірий в окулярах. І ви в них ходите усе життя?
- Ну не все, але доволі часто. Мої окуляри - то мій стиль. У когось можуть бути інші. Ми вибираємо, які підходять, час від часу міняємо, купуємо нові…
- Може й так. Скажи мені одне, чому ви живете?
- Ну ти даєш. Таке питання. Ну, не знаю - всі живуть і я живу... Якийсь ти дивний. Старий, з тобою все нормально? Може викликати лікаря? Мені не шкода - мобілка є.
- Ні, я здоровий.
- Точно? А то такі питання ставиш. Ну, гаразд піду я. Хочеш окуляри? Бери - в мене ще є.
- Ні дякую. Щасти тобі.
- Ага, давай.
Вечір. Катедральний собор.
В ім'я Отця Нашого...
Я намагався. Цілий тиждень. Отче, я намагався знайти тут бодай когось, хто ще бачить або чує. Але, Отче, я не знайшов. Ти знаєш – я намагався."
З старечих очей полилися сльози.
І Його Сина...
Ти викупив їх не задля цього. Як я хотів когось зустріти. Але я не зустрів. Я знаю, ти теж дуже цього хотів. Пробач.
І Святого Духа...
Перебувай в Нас, живи в Нас, не полишай Нас. При народжені і смерті.
Старий встав і повернувся до тих людей, що були в залі. Він підняв праву руку.
"І, Я Третій Ангол Звіщаю!!! Рівняйте дорогу!!! Ваш Цар іде!!!"
