- Доброго дня ,- підходжу і вітаюся з ним.
У книжковому магазині повно люду. Ну а як же. Відомий автор не менш відомих романів проводить презентацію свого нового бестселера.
Підписуємо книжечки . Так-та-а-а-ак .
- Доброго дня ,- підходжу ще на крок ближче до столу і вітаюся ще раз.
Ага. Почули нарешті. Піднімаємо голову, зупиняємо руку з чорнильною ручкою (мабуть не що інше, як “паркер”), розтягуємо губи на розмір стандартної посмішки, залишаємо очі байдужими, і відповідаємо мені:
- Доброго дня.
- Ви не підпишете книжку для мого ( мені ) сина ?- простягаю йому щойно придбаний томик.
Черкаємо на форзаці свою закорючку й одразу ж кидаємося підписувати наступний стос книжок.
- Даруйте мені, будь – ласка. А чи не могли б ви написати щось більш особисте. Йому ( мені ) так подобаються Ваші книжки.
Робимо очі трохи теплішими й запитуємо:
- А як його звуть?
- Андрієм ( хто його знає, немає у мене ніякого сина ).
Тоді МИ на хвильку замислюємося, а я продовжую:
- Коли виходить ваша нова книга, він ( я ) одразу ж купляє її й залпом прочитує. Іноді засиджується до ранку.
Припиняємо думати й питаємо у мене:
- А що би Ви хотіли , щоб я йому написав?
- Щось на зразок: ”Бувай здоровий, Андрію” і ваш підпис ,- відповідаю.
Нахиляємося й пишемо на форзаці , судячи з усього, щось дофантазоване од себе. Я ж тим часом непомітно дістаю із сумки ще одну книжку, кладу її на верхівку найдальшого од нього стосу таких же самих, наготованих до підписання книжок і знову зображую посмішку.
Закінчуємо писати. Підписуємося, закриваємо книжку, оддаємо мені і кажемо:
- Будь-ласка.
- Дякую .- відповідаю і продовжую :- Він ( я ) так любить збирати книжки .У нього ( мене ) вже багато повних зібрань творів. Здебільшого письменників, котрі вже померли. Є навіть майже повне ваше зібрання .
Самовдоволено посміхаємося і кажемо мені:
- З цією буде повне, а потім я може ще щось напишу...
- Дай Бог. До побачення.
Знову нахиляємося, забуваємо про мене й продовжуємо підписувати наступного стосика книжок.
- Не напишеш... - думаю про себе і виходжу з магазину.
Кілька хвильок стою біля виходу, ховаючи щойно куплену книжку до сумки, а потім повільно, не поспішаючи, проходжу ще півкварталу, ховаюся за рогом і вже звідти спостерігаю, як од вибуху з книжкового магазину на вулицю вилітають скалки вітрин, шматки людей і шедеврів.
- Точно не напишеш...- кажу собі вголос , розвертаюся і йду додому
Я дуже люблю ПОВНІ зібрання творів.
