(Варіація на тему "Хвороба століття", автор: RemiK http://gak.com.ua/creatives/1/8291)
У нього була змога думати спокійно лише в дорозі. Дозвілля як такого не було. Зазвичай саме в літаку або авті йому приходили на думку свіжі ідеї. Якщо ні, то він просто комбінував у голові старі, запозичені з книжок. Книжки... Востаннє він читав десь років з двадцять тому. А тепер із задоволенням потримав би в руках грубезний фоліант "Вбивство мрії", погладив пошарпані paper-back'и з фантастикою, оглянув п'ятдесятитомник класика потмодерну Н. Д. В'ятко. Проте все залишилось у споминах. Він сам наказав спалити всі книги й першим кинув у багаття всю свою бібліотеку, включаючи власний доробок.
"Починається нова історія. Плюньмо на минуле! Виховуйте дітей власним прикладом. Покоління після Першої світової війни нічому не навчилося і допустило Другу світову. Наступне покоління навчилося не набагато більше. Ми не повторимо помилки наших предків. Ми забудемо їх!" Це був останній аркуш паперу, який дозволялося зберігати вдому. Наступного року спалили і його.
Світ жив далі. Нарешті здійснилася мрія всесвітньої держави - Союзу. Союзу вцілілих після Катастрофи. Третя світова... Схоже, лише він та ще кілька старих пам'ятали, що це було. Для решти була - Катастрофа. Саме слово "війна" вже стало матерним.
Авто під'їжджало до Палацу засідань. Знову будуть урочисті промови на честь... Ювіляра? Лауреата? Знову якась дитина підноситиме букет квітів достойнику.
"Коло замикається, - з жахом подумав він. - Як я не здогадався - мало знищувати Інших, мутантів, що загрожують спаплюжити генофонд Вцілілих. Треба добити всіх, хто так чи інакше несе в собі минуле. І, як завжди, треба почати з себе. Тільки... чи наважусь?"
***
В залі голосно.
- Пре - зи - дент! Пре - зи - дент! - крики.
- Не потрібно, щоб він побачив, - а це вже пошепки.
Побачив що? Він протискується. Натовп розступається. Він бачить труп старого... Ювіляра? Лауреата? Немає значення. Це знак. Він відкашлюється. Стискає в кишені револьвер з одним набоєм у барабані.
- Люди! Вцілілі! Громадяне! Слухайте мою останню промову! Як кажуть, починати потрібно з себе. Я хочу вам розповісти стару легенду про людину, котра водила сорок років свій народ по пустелі...
