Я не знайду того тепла. Ніколи не знайду. Воно дароване комусь холоднішому за мене. Маленькі кажани звисають догори дригом із моєї душі. Я не втечу. Мене наздожене хтось страшніший за зиму. Я від себе не втечу.
Сльози крижаніють, розбиваючись об засніжені східці. Насправді це зло вилазить із твого нутра.
На дно.
Покладу руде кошеня.
Вилизуватись із багна.
Я навіть не благатиму, щоб мене хтось врятував. У мене залишилось лише одне весло і дірка у човні. Величезна. Її вже не залатати нічим. Пливу проти течії.
Поцілунок Нептуна. Виринув із болю.
Страх через сонце, котре доїдає сова...
Більше ніколи не тікати. І не знати. Відчувати.
Прокинутись одного дня.
Під зачиненими дверима тремчу...
