Так неприємно, коли болить голова. Ні, навіть не болить. Просто щось важке тисне зсередини. Почуття майже не фізичне. Скоріше моральне. Купа думок. Вони давлять, хочуть вирватись на волю, крикнути всьому світу «Ні! Я думаю не так, як ви!».
Спокійна і повільна музика заспокоює біль. Але нагнітає сумну атмосферу і наштовхує на ще більше роздумів. Чому життя таке неправильне? Для чого людина створила собі повно фізичних речей і моральних понять, в яких зараз сама плутається, та знову створює щось нове? Чому люди дивляться одне на одного і стараються бути так, як всі? Чому від їх настрою має залежати мій? Чого я маю вбиратись так, а не інакше? Чому я маю поводитись, як всі хороші діти? Чому я не можу бігти по вулиці і збивати всіх і все на своєму шляху?! Хто я в свої сімнадцять?..
Коли болить голова, так хочеться щоб біля тебе був хтось близький, рідний душею. Та всі навколо чужі. Вони вважають себе кращими у всьому. А я тримаю свою думку при собі. Чекаю. Чекаю, коли знайду рідну душу. Чекаю…
Музика приємна. При кожному новому акорді я здригаюсь. Вона закутує мене в свою ніжність. А я забуваю про все навколо. Думки губляться десь в музиці. Голова ще болить, але біль теж губиться в далині. Закриваю очі. Бачу темноту. Де-не-де проскакують іскорки. Гарно…
*****
Мене серйозно боліла голова і я за десять хвилин написав ці кілька абзаців.
