Ми їдемо в райцентр по магазінах. Я, мама і бабуня. Мама хоче папі бритву, а собі туфлі на весну. Баба хоче колготи тьоплі. А я хочу додому. Бо ми обов’язково ще підем вибирать обої для майбутнього ремонту, сільодку і новий фільм на дівіді (точно не піратський..).
- Мам, а Санта Клаус за Юлю, а Дід Мороз - рєгіонал?
З нами їде баба Клава Харчишина. І везе Стьопку. Стьопка – це здоровий індик. Вона його кожен рік, як розсердиться, везе на базар продавати (бо в нас всі Стьопу знають, і про то, шо в нього характєр хуже чим у завгоспа дяді Гриші (а це показатєль!) наслишані ). Правда окрім індика в баби Клави і нема нікого: чоловік помер, дочка в Італії, то вона йо продає швидьше для профілактики, у виховних цілях.
Ось і зараз.
- Бабуль, будеш морожене?
- Кушай, я не люблю.
- Як не любиш? Зовсім?
- Зовсім не люблю. Кушай, кушай.
- Зовсім? Бо я їстиму!
- Да.
- І стаканчик!
- Да.
- Точно не любиш?
- Міша, не патякай, а їж, бо тече!
Коли я не хочу бути міліціонером ( а це буває тілько коли я хочу бути пожарніком), я іногда придумую, шо непогано було би бути ще і співаком. Діду кажуть, шо Муслім Магомаєв мені не світе. Но я не дуже і расстраіваюсь! Бо, по-перше, не знаю, хто це такий, а, по-друге, точно або араб, або узбек.
А на класному часі ми вчили, шо я – Українець! Що я повинен гордіцца. І ми цілий урок всім класом сиділи і горділісь. А Мельник аж стьорку в носа засунув!
- Мам, а ти купиш мені пістолет? Той що водой стріля.
- Нашо він тобі? Купим зошитів.
- Зошитами по коровах не поцілиш...
В автобусі мене укачує. Я бовтаю ногами, їм карамельку і тошню в кульочок. Помітив, якщо їсиш малінову канфєту, то в кульочку все червоне. А апельсинову – оранжеве. Красота!
А наш рейсовий летить і падає, летить і падає. Через дорожню розмітку, через лісосмуги, понівечені поля. І мені здається, що я кріт, який виповз на землю та раптом -прозрів.
Я навіть починаю жмуритися, як він. Дивіться! - отак.
