Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2613
Творів: 47575
Рецензій: 92421

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Щоденник

Риторичне питання

© Z_pruvitom, 14-02-2008
  На столі лежить телефон. У мене виникає все більше бажання зателефонувати.
Цей телефонний дзвінок тільки погіршить всю ситуацію. Здається, що ніби вже все! – закінчилось наше разом, але по-одиночку, закінчились пусті балачки, закінчилось бажання розбити слухалку. Більше не потрібно робити вид, що ніби слухаю, більше не потрібно відповідати на небажаний дзвінок. Все! Закінчились страждання, починай жити новим життям!
   Так чому я хочу зателефонувати? чому я хочу повернути все назад? щойно я зроблю це то  знову захочу  розірвати стосунки. Мені повинно бути соромно гаяти час якоїсь людини, подавати надії, а потім робити біль який не даватиме спокою, який відбере бажання їсти, пити, відбере сон, відбере все на світі окрім життя яке стане не потрібним.  
Навіщо ж я хочу все повернути? А невже в мене немає, а нітрохи тих людських почуттів які повинні не дати зробити дзвінок?
  Так мені зараз також погано, але ні це не із – за кохання, ні я її не кохаю, можливо колись і кохав, але зараз ні. Я не знаю, що спричинило втраті цих почуттів, які спочатку засіяли в невдовзі затихли, а потім померли взагалі. Я відкрив очі, я побачив життя інакшим, не таким як я його уявляв з закритими очима. На сонці воно зовсім інакше, не таке як у темряві. На сонці видно всі його недоліки, його матове тіло поглинає все світло і тому життя не може засліпити очі своїми відблисками, тому приходиться на нього дивитися, що дня, та з великим бажанням чекати на ніч, щоб віддатися в обійми темряві яка несе спокій.
  Мене проникає зараз багато почуттів. Одне почуття дуже знайоме, воно нагадало  мені моє дитинство, коли я сидів у темній кімнаті при запаленій свічці і чекав доки увімкнуть світло. Це почуття любові  до світла та тепла, це огидні почуття, огидне дитинство, огидні дитячі мрії. Коли дорослішаєш - дитячі мрії стають не потрібні, але вони все одно не покидають серце, вони все одно залишаються десь там у самісінькому краї серцевого органа.  Огидне все таки життя, я тяжка людина, я постійно не задоволений, я постійно бачу погане на яке б хороше я  не дивився. Я не з тих людей які хочуть жити тільки для задоволення, коли я себе добре почуваю мені стає соромно, мені стає соромно бо я себе добре почуваю тоді коли страждають багато людей, а я не страждаю чім я кращій?
Все це справжня маячня, в мене дивна уява та дурні думки, які не дають спокійно жити.
Та людина яка мала змогу мене морально витримувати, зараз не хоче зі мною розмовляти, та людина яка мала змогу мене морально витримувати сказала мені, що я погано з нею поводжусь. Так, вона мабуть має рацію, я дійсно з нею погано поводився. Я з тих хто не може витримувати розмови які мене не цікавлять, я з тих хто може образити не получивши від цього ніякого задоволення. Щоб я міг нормально жити мені потрібно у житті 60 відсотків самотності, мені потрібно думати, мені не потрібні чужі думки , мені потрібні тільки свої, я їх сам оцінюю і ставляю поперед всього і за це мене   мабуть колись покарає небо, за мою егоїстичність. Я з тих хто може жити сам, мені потрібна самотність, щоб не померти, а в суспільстві я помру і в моєму тілі почне жити хтось інший який буде мені в усьому протидіяти. І всі почнуть запитувати, що зімною сталося, а даватиму відповідь вже не я.   Я не хочу перетворюватися на машину, я не маю цілі в житті, я одна с помилок природи.
Я самозакоханий, мене хвилюють пустощі, а серйозні дії – зовсім байдужі, займаюсь тільки тим чім хочу, до чого маю бажання, якщо маю його взагалі.  Бажання це одне з непостійності, воно немовби гуляща дівка – то з’явиться  то зникне.  Тому краще нічого не бажати, краще не мати таку дівку.  
  Почало виникати бажання спати. Але я навіть і не спробую заснути бо знаю, що не вдасться. Ні не тому, що чекаю на дзвінок, а скоріш тому , що збуджена уява, думки не покидають голову, яка втомилася.
  А дзвінка я мабуть і не чекаю, хоча насправді і не знаю. Цей дзвінок не принесе мені спокою, він не зробить мене щасливим. На світі багато людей які хочуть бути щасливими, але не кожний це витримає. Щастя іноді вбиває.
  На столі лежить телефон, дзвонити чи ні?  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

:(

© Ірина , 15-02-2008

ГАК на дроті :)

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Антон Санченко Статус: *Експерт*, 14-02-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.2915949821472 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …