| © Света, 05-03-2006
|
Напевно немає тієї людини, яка всім задоволена. Її бажання безмежні, і часом, такі незрозумілі та непередбачувані. Вона клопочеться, прагне, одним словом,- живе, а часом існує. Та коли переповнює відчай і нерозуміння того, що діється навколо, намага-ється знайти вихід, його немає- глухо.З ким поговорити? Як розрадитись? Може з Богом?
А Господь дивиться на землю, вона в його долоні. Метушня, клопіт людей- це сенс життя. Але чи такий він є, як хотілось би?
Життя людей- це гра. Та часто невинне грання виходить за межі, і Бог дивиться на це неподобство і не може збагнути, чого хоче людина, адже коли створював, то здавалося б дав все необхідне….
Творіння Боже хоче бесіди, та й Всевишній не проти, бо хочеться зануритись у той світ, який і для нього є часто незрозумілим….
Плачучи, і не розуміючи, що діється навколо, людина відкриває очі- перед нею- Бог. Мужній, сильний творець до якого так часто звертаєшся, а тут- ось…..
- Боже, за що? Вже немає сил!?
- Чому немає? Хто це вирішив?
- Я відчуваю, вмиваючись слізьми,- відповіла людина.
- Не вірю, - с посміхом відповів Господь,- ти сильна, і не маєш права лити сліз без причини, вони не для того призначені.
Бог піднявся, йому теж стало тривожно і не по собі, адже це його дитина.
- Чого ти хочеш?
- Гармонію в житті, відчувати насолоду.
- В чому для тебе гармонія?
- Напевно, здоров’я ближніх, гарна сім’я, матеріальний достаток, і , знайти себе.
Бог посміхнувся, але сльоза задрижала в очах, він зрозумів те, що багато чого не-допрацював.
- Знайти себе,- повторив про себе Бог,- напевно, мені хотілося б почути це пер-шим. Що заважає тобі все це мати?
Людина впала ниць, її ридання виривались з грудей, вона розуміла, що іншої наго-ди поговорити не буде, та думки губились.
-Не знаю,- тихо відповіла.
-Не знаєш?!-Господб підняв голос.Здавалось, його починає переповнювати гнів.
- Чому?- знову запитав Всевишній,- бо не шукаєш відповідей. А лише знаєш, що тобі, погано, поглянь лише на себе! Руки, ноги є? Так. Це вже добре. Наскладається сім’я ? А чому? Бо мало віри! Йдете не по істинному шляху!Глянь на дітей, ці невинні істоти приносять лише радість, - його очі засяяли, посмішка заграла на обличчі,- то що може бути приємнішим оцих миттєвостей, вони ж тепліші за сонце? А природа?- тут Творця переповнила гордість, бо дійсно, природа –незвичайна!
- Так, але…..-щось хотіла сказати людина.
-Але?..Почни з себе.Не вимагай від людей більшого! Не намагайся їх підкорити собі, як і цей світ! Почни жити, цікавитись і врешті-решт творити. Вмієш малювати- малюй, писати- пиши, конструювати- конструюй. Всього не перерахуєш…. Не закривайся в собі, і не доводь, що тобі погано! Живи! Другого шансу я не дам!- Бог закрив очі від болю, він розумів, що людина хоче, щоб її пожаліли, а цього робити не треба, бо тоді – крах. Господь знає, що це думки людства, його маленьких дітей, які від нього з кожним днем відходять все далі і далі. А як хочеться всіх об’єднати в сім’ю. Та це – нереально….
- Живи!-наказав Бог,- оглядись навколо, заглянь в душу, якщо ще залишилась, піднімись і йди. Я скажу, коли досить, бо потім проситимеш щось повернути, та навіть я не в силах.
Людина підняла голову, серце боліло, сльози лились самі собою. Ледве прошепотіла:
- Я не можу. Не витримаю.
- Витримаєш! Піднімись! Витри сльози, я не кину своїх дітей ніколи, коли вони будуть боротися за життя, за дарунок який я дав всім. Я чую кожну молитву, кожне звертання, благання.
Я хочу, щоб людина зуміла піднятися, не загубитись. Лише вір і молись та знайди себе. Моя рука поряд- зумій дотягнутися! А життя коротке, то цінуй його, яке воно не було б!..
І ще довго чулися слова: «Я поряд, тут,дотягнись…»
А Господь задумливо сидів і дивився на долоню, де була земля. Дивився і шепотів якісь слова. Та багато хто чув і недочував, бачив, а недобачав, в результаті- доживав, а не жив.
SVETA
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
