Був теплий весняний день.Він,не поспішаючи,йшов до школи.День був,як завжди звичайним.Дядя Вася знову серйозно та задумливо занурився у смітник.На лавочці сиділи старі бабці,які обговорювали вибори.Він йшов спокійно,повільно,насвистуючи мелодію “Мерліна Менсона”.Через дорогу якісь хулігани матюкали маленького хлопчика з м’ячиком.Переходячи дорогу,Його мало не збив чорний “Мерседес”з сиреною,мов у міліції.При цьому Він переходив дорогу на зелене світло…
Вісім п’ятнадцять…Через п’ятнадцять хвилин Він опиниться коло дверей школи,
охоронець люб’язно попросить Його вдягнути піджак,показати посвідчення школяра
(бейджик) і пройти через металодетектор.Він пройшов коло зупинки шістдесят шостого автобуса і,раптом Його очі наштовхнулися на те,що Він шукав все своє життя,на те,
що Йому було потрібно,на те,що змушувало Його губити сон і апетит.Його очі зустріли
Кохання,його очі зустріли Її.
Перше,що промайнуло у Нього в голові-слова “Як Тебе звати ?”.Він був готовий до знайомства з Нею,Вони наближались один до одної.Але…Може,Він Їй не сподобаєтся?
А може,Їй не сподобається Його маленький зріст,маленькі брови і маленькі пальці.А може…Поки Він роздумував і рахував всі свої недоліки,Вона пройшла коло нього,а Він
навіть Її не помітив і,роздумуючи,йшов далі,до школи…
