Він знав Її певно відколи себе пам’ятав. Спочатку не відчував до Неї жодних романтичних почуттів. Замалим ще був. Але незабаром виріс і, прорвавши якусь греблю, почуття затопили Його душу.
Він любив спостерігати за Нею. За Її повільними, сповненими власної гідності рухами, гордою осанкою королеви. Вона була перлиною, осяйною красою їхнього невеличкого королівства. Завжди одягнута у золоте вбрання, Вона рідко помічала Його.
А втім, хіба міг Він, звичайний лицар, у якого зі всіх маєтків був лише меч, хоч чимось привабити Її, завоювати серце гордої королеви? Для цього треба було здійснити подвиг, котрий б привернув Її увагу до власної скромної персони.
Спокій їхнього невеличкого королівства часто порушувала одна потвора, котра викрадала його мешканців і безжально з’їдала, набиваючи свою бездонну утробу.
Він мусить стати із нею на герць і подолати у двобої. Лише таким героїчним вчинком безстрашний лицар зможе завоювати кохання королеви.
І ось, коли чудовисько знову почало своє полювання, він безстрашно кинувся на ворога, прагнучи здобути або кохання, або смерть…
* * *
- Що ти робиш, старий бешкетнику! – Васька вигнав кота з кімнати. – А я то думаю, куди щезають мої рибки!
Він обережно взяв пошматоване тільце мечоносця і поніс його в туалет, щоб спустити в унітаз.
Через скло акваріума за ним уважно спостерігала золота рибка.
