Ніч, обережно дофарбувавши небо чорнилом, злізла з зоряної драбини і , позіхнувши, уп’яла зморені вилупкуваті очі в чуже вікно. За скляними ганебними гратами стогнало, тріпотіло, билося Її нещасне розтерзане кохання. Воно, щойно загоївши смертельні рани, знову безсило калатало та вилося навколо безжалісної хвіртки, прагнучи вирватися й прокричати на весь безкраїй Всесвіт : « Я тебе люблю!» Вона з усієї сили стискала вії, змушувала себе хоч на секунду відволіктися від ридаючої душі, та в голову без запрошення закрадалися солодкі спогади , а похмурий годинник нагадував биття Його серця. Фотографії, листи, дзвінки - усе робило відстань між ними ще більш нездоланнішою.
Старенька ніч так часто сиділа, безпорадно задивляючись на безтямно закохану дівчину, яка не мала й гадки, що чорноока помічниця щоразу відкривала хвіртку, випускаючи любов на волю. І та, не знаючи перешкод, летіла щосили, линула в Його найбажаніші палкі обійми й шепотіла те незгасимо невмируще слово «люблю». Вони кохали так, ніби жили останню хвилину - і ніщо не могло затримати безкорисні окрилені почуття . І так вітер носитиме на сріблясто-білій спині їхню любов то в один, то в другий кінець світу доти, допоки всемогуща доля не з’єднає палахкотливі серця десь за розмальованою райдугою щастя.
P.S. Любове , якщо забудеш моє обличчя - подивися на зорі : там буду я. Якщо не згадаєш мій голос, послухай пташок - і вони прошепочуть, як кохаю Тебе до безтями. Якщо заболить сумуюче серце, візьми цей лист, притисни міцно до себе й сховай сльози від посторонніх очей. Якщо залетить у дім ластівка – не жени її, а нагодуй, бо то моє блукаюче кохання. Якщо захочеш обійняти, притулися до землі - і я відчую це за тисячі кілометрів. А якщо, милий, покохаєш іншу, то дай Боже, щоб вона любила тебе так, як і я.
