Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2580
Творів: 46844
Рецензій: 91234

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Жадана Марія (частина 1)

© Моріка, 08-02-2008
Вона зайшла до ванної кімнати і повернула краник з холодною водою. Скинувши з себе усе, стала під душ. Холодно... Неприємно...

Вона стояла під струєю холодної води і не зважала ні на що. Вода била їй у спину, змочувала волосся, стікала швидкими потоками по обличчю, руках, ногах.

А вона все стояла, дивлячись в нікуди. Холодно...

Вона почала наспівувати пісню, спочатку тихо, а потім все голосніше й голосніше, поки звуки не перетворилися у плач, чи то просто скавуління. Сльози змішувалися з водою, що стікала по обличчю, і зникали у швидкому потоці.

Вона підняла голову і широко розплющила очі. Вона дивилася нагору, а краплі розбивалися об її зіниці, щоки, губи. Вона відкрила рот з наміром захлинутися цією водою... Не вийшло.

Вона повернулася обличчям до струї і, склавши руки у благальному русі, підставила їх під потік води. Вона молилася? Ні. Каялася? Невідомо. Вона думала? Згадувала. Вода, сльози, спів і стогін усе змішалося в одне ціле.

Вона стояла під потоком холодної води, опустивши голову. Правою рукою прикривала груди, ніби намагаючись захистити, зігріти себе. Вона знов і знов намагалася захлинутися водою, що ллялась згори, але кожен раз невдало.

Натомість вона захлиналася своїми спогадами, людськими голосами, словами, подіями, що виринали у її пам’яті.

***

Троє дівчат йшло вулицею. Вони вже тиждень жили в цьому невеличкому містечку на березі моря, тому дорога й навколишні будинки стали вже добре знайомими. За кілька днів вони збиралися поїхати, тому тепер намагалися весело проводити час, щоб від відпочинку було побільше спогадів.

Вони голосно сміялися, розмахували своїми  сумками, активно жестикулювали і, загалом, у своїй ході займали місця на половину дороги. Назустріч їм йшли такі самі відпочиваючі, а біля хат на лавицях подекуди сиділи місцеві жителі, переважно бабульки.

Одна з дівчат, та, що була найменше засмаглою, практично білою, покинула гурт і підійшла до воріт однієї з хат, у дворі якої розташувався невеличкий магазин. Подруги залишилися чекати на дорозі.

- Агов, тут хтось є? – почала вона, стукаючи об прилавок. – Добридень! – звернулась дівчина до жінки, що вийшла на її репетування.

Продавець на мить замешкалася, пильно вдивляючися в дивовижно зелені очі Марії. На її обличчі з’явилося якесь занепокоєння, але вона змогла його подавити і промовила:

- Чого вам?

- Будь ласка, дайте... – і дівчина перерахувала все, їй потрібне.

- Ось, тримайте, - сказала жінка, кладучи на прилавок останнє з замовлень – велике морозиво, - з вас тридцять гривень сорок шість копійок.

- Зачекайте... Ось, візьміть... – Марія простягнула до продавця гроші.

Та на мить оторопіла, з її вуст ледь не зірвався крик. Вона дивилася на руки дівчини, білі, з тонкими довгими пальцями та гарними округлими нігтями, широко розплющеними очима і не могла ані промовити слова, ані змусити себе рухатися.

- Візьміть гроші, - спантеличена Марія продовжувала сунути продавцю гривні. – З вами усе гаразд?

- Ці руки... – ледь чутно сказала жінка. – Ці зелені очі. Вони мені щось нагадують... Не може бути... Я думала... Це неможливо... Але факти, ось докази! – скрикнула жінка, схопивши дівчину за руки і припавши до них. Марія відчула якусь вогкість.

- Що з вами, чому ви плачите?

- Дівчино, хіба ти не знаєш, хто ти насправді? Хіба ти не знаєш, яка доля тебе чекає? Господи!!! Яка ти молода і красива? У тебе довге волосся, так? – і разом з цими словами вона зірвала з Марії солом’яний капелюшок. З-під нього з’явилося розкішне волосся, довге, темне, майже по пояс.

- Ой! – скрикнула жінка. – Нема сумнівів! Ти – Жадана!!!!

- Що ви кажете? Яка Бажана? Ви сплутали мене з кимось!

- Господи, ти не знаєш ще нічого... Боже... вона ще нічого не знає! Дитино, приходи до мене сьогодні ввечері, ні, краще ближче до ночі, ні, після півночі, тільки легенько постукай у віконце, он туди... я все тобі розповім, ти мусиш знати правду... – і вона схотіла обійняти дівчину.

- Пустіть. Що ви робите? – скрикнула дівчина, вирвалася і побігла.

- Я чекатиму на тебе... – крикнула навздогін їй жінка.

- Навіжена якась...

- Що ти сказала? – звернулася Олена до Марії.

- Та нічого, все нормально, тільки продавшиця якась дивна попалась. Пішли на пляж, а то ми через три дні вже їдемо, а я все-одно ще біла, як молоко, ніякої засмаги!

І дівчата продовжили свою дорогу. Вони знову йшли, займаючи півдороги, весело говорили та голосно сміялися. Здавалося, що нічого незвичайного не сталося, проте час від часу якесь занепокоєння з’являлося на обличчі Марії.

***

- Ну що, дівчата, сьогодні погуляємо на славу? – веселим голоском питала Настя, пританцьовуючи перед великим дзеркалом з різними нарядами.

- Будемо сподіватися, що так. Хлопці, які нас запросили, ніби нічого собі. Так? – підкліпувала до подруг Оленка.

- Та годі вам уже! Скільки можна? З вашими жартами я ледь сукню не спалила праскою. Погуляти погуляємо, я думаю, що це вийде... навіть якщо хлопці втечуть від нас... – невдоволено бурчала під ніс Марія.

- Бурчи, бурчи, це тебе заздрість їсть, що тобі найгірший з усієї троїці попався. А що? Вибирати треба було швидше! Ха-ха-ха!!! – і Олена та Настя розреготалися.

- Ха- ха-ха! Дуже смішно! Ніякого співчуття. Ще подруги називаєтеся. Ай-яй-яй... Це він так, може, й найгіршим здався, але хто його знає, на якого принца він перетвориться з настанням ночі... – замріяно сказала Марія, опустившись на стілець і притиснивши до грудей щойно відпрасовану сукню. – Може, ще й ви мені заздритимете? У кінці-кінців у людини головне – це душа, а не тіло, - сказавши це, дівчина високо закотила очі, чим викликала новий вибух сміху у дівчат.

- Хто б говорив! Душа! – насмішливим тоном сказала Олена. – Сама - он скільки хлопців уже перебрала, не один ще не вгодив. Не дочекаєшся, коли вже остепенишся...

- Мовчи, сама прекрасно знаєш, що вони мене кидають, а не я їх. А спочатку ж такі гучні слова про любов лунають з їх вуст, клянуться у вічному коханні, навіть один серенаду під вікном співав... Ах...

- Ага, а інший ліз на шостий поверх по балконах до тебе у гуртожитку. Романтика... – зітхнула Олена.

- Ото було сміху, коли його вахтерша побачила... – засміялася Настя. - Пам’ятаєш?

- Угу. Навіть той кинув. До речі, він збирається одружуватися... Щасливий... – задумалася Марія.

- Усе, припиніть, скільки можна. Краще давайте збиратися швидше, а то наші принци нас зачекаються і заплісніють там!

І гучний сміх розлігся по всій кімнаті.

Дівчата зібралися і покинули будинок, попередивши хазяїнів, що чекати їх треба тільки під ранок. Усю дорогу вони весело гомоніли, сміялися і знову ж таки своєю ходою займали півдороги. Біля умовленого місця на дівчат чекало двоє хлопців.

- А де ж ваша третя частина? – насмішливо сказала Олена, покосившись на свого обранця.

- Дівчата, тільки не ображайтеся, що ми у неповному складі. Розумієте... – тут юнак трохи запнувся, - у нього виявилася алергія на сонце, і він просто не зміг прийти...

- Бідненький... – промовила Марія і зітхнула. Хоча значення того зітхання так і залишився незрозумілим: зробила вона його від полегшення чи від засмучення?

Уже кілька годин Олена та Настя весело вишивали зі своїми хлопцями на середині танцювального майданчика. Марія в той час з показною байдужістю і скукою крутила трубочку в пляшці «Лонгеру». На початку вечора вона теж танцювала, але потім робити це без пари їй набридло, тому вона сіла. Кілька разів до неї підходили якісь юнаки з пропозицією познайомитися, проте ні з одним розмова не зав’язалася, а на даний момент кожен з них сидів за столиками інших дівчат і весело щебетав там. «Навіть тут кидають. І оцей «принц» теж захворів... Щастить, нічого сказати. Ох, моя доля, що з тобою?» - на цих словах вона зупинилася і різко змінилася в лиці. «Треба сходити до тої жінки!» - сказала вона до себе, встала і підійшла до Насті, що активно зажигала зі своїм блондином.

- Я вийду трохи прогулятися. Ок?
- Тільки не барися...



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Заінтригували !

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Тарас В'єнц, 08-02-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.32347893714905 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …