Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2539
Творів: 45871
Рецензій: 89733

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Майстер

© Олексій Тимошенко, 07-02-2008
У Місті  Вільних Майстрів спекотно. Маленькі  вулички  були наповненні людським  галасом, веселими розмовами та навіть співами, які  з самого ранку порушили звичний спокій тих небагатьох городян, що з якоїсь причини не захотіли взяти  участь у незвичайному дійстві, подарунку для всіх інших, більш активних прихильників мистецького життя  Міста Вільних Майстрів.
Ще вчора, в день буденний  та сірий,  в Місті було затишно та тихо. Напередодні ярмарку Майстри робили  деякі приготування для демонстрації своєї роботи за останні п’ять років – час, подарований  їм для творчих пошуків та натхненної праці над своїми ретельно виготовленими диво-виробами, свого роду шедеврами мистецтва.  Затишок цей був дещо оманливий, бо кожен з Майстрів щиро хвилювався за долю свого витвору, за той слід в серцях городян, який залишиться після  чуттєвого дотику до результату його роботи, за той відбиток яскравих вражень, що  буде спливати в їхній пам’яті протягом наступних п’яти років.
І от - почалося! Кожен Майстер зі своїми  маленькими помічниками – хлопчиками чи дівчатками, коли ще ніч  була за господиню, починав збиратися до ярмарку. Обережно, так, щоб анітрохи не зашкодити,  у великий дерев’яний ящик  він  клав свій виріб, так само обережно  виносив його на вулицю і разом із цілою процесією  родичів та простих шанувальників повільно йшов до центральної площі Міста вкритої червоною бруківкою. Там, в урочистій атмосфері кожен Майстер займав своє місце в Кам’яному Колі, в якому розташовувались  торговельні ряди; ставив  на невеличкого стола свого дерев’яного ящика і чекав поки не з’являться городяни, чекав поки вони зможуть помилуватися результатом його кропіткої роботи, а Майстер - отримати насолоду від моменту передачі деяких своїх виробів (якщо їх було багацько!) в руки інших господарів.
Насолода, як правило, в таких випадках підкріплювалася золотими монетами, що  опускалися до глибоких кишень Майстрів. Що ж, дійсно вартісне підтвердження якості праці!
Та  найважливіше, що могло трапитися  із Майстром на ярмарку - це те, що його  шедевр міг бути обраним як найвеличніший  витвір вільного мистецтва за останні  п’ять років. А це така повага! Всі пам’ятають обранця минулого ярмарку Міста Вільних Майстрів: Майстер Теодор Повільний  представив на розсуд глядачів та покупців, а також представників  Ради Магістрів свого вишиваного рушника.  Особливістю його було те, що малюнок, на якому було зображено гарний коней, неначе живий був! Коні ж  рухались!
Таємницю  технології  творіння такого рушника Теодор Повільний  зберігає і до цього часу, та то його право, право вільного Майстра.
Не зникає із пам’яті городян і переможець того ярмарку, що був  десять років  тому. За рік до навали  Злодіїв з Далекого Міста. Знавці  із найстаріших подейкують, що вони якраз і прийшли за цим чудернацьким витвором Майстра Міли Гладкого, за диво - телескопом, в якому, за чутками, що поширювались потім містом, можна було розгледіти обличчя  жителів найвіддаленіших країн. Погані язики невдовзі  белькотіли, що Майстер Міла Гладкий створив телескоп, у який заховав маленькі картинки, де зображені  неіснуючі люди, неіснуючі  країни. І справді, спробуй довести, що ти бачиш людей, що знаходяться десь далеко. Іноді  не можна розгледіти людину, що знаходиться поряд, а тут цей телескоп... Щоб там не було, не змогли Злодії з Далекого Міста  викрасти той шедевр. А ярмарок – процвітає. Значить – будуть  нові   творчі досягнення, буде  радість та співи, буде  життя!  
*                                                    *                                                  *
Габріель  з самого ранку знаходився  в якомусь дивному  стані. Не можна сказати, що він хвилювався, адже неспокій  рідко знаходив притулок у  його душі. Очікування... Так-так. Воно таки його трохи зачепило...
Габріель сидів на маленькому дерев’яному стільці у  невеличкій  майстерні  Соли  Простого і  намагався зосередитись на своїй  роботи, яка  останнім часом, а саме зо два місяці захопила його в полон, і  в якій він знайшов для себе ту частку звичайного щастя, за яке  багацько  самих людей  віддали б чималу купу  своїх скарбів. Габріель намагався полагодити чергового механічного годинника,  принесеного ще вчора сусідкою, тітонькою Еліною.
Пальці його довгих худорлявих рук вправно досліджували будову  годинника. Ось він –  шматок заліза - маленький цвях, що якимсь чином  потрапив в середину коробки і порушив механічну гармонію. Габріель поклав цвяха на долоню  і пильно подивився. „Ач! Така дрібниця може зіпсувати механічне життя!” Він ще не знав, що життя  псують саме дрібниці, надто ті, які з’являються за допомогою інших людей. Та Габріель не мав ще - ані великого життєвого досвіду, ані якихось думок щодо природи людини, ані спостережливих очей,  отож він  і не міг знати, що цвях потрапив у годинник з волі племінника тітоньки Еліни,  Тали Рудого, того бешкетника, який часто псував усілякими дрібницями життя, але не годинника, а своєї улюбленої тітоньки. Так іноді буває – найбільшу шкоду люди  чомусь завдають своїм близьким, можливо тому, що ті не чекають такого підступного вчинку.
Цвях   маленький,  а шкода велика.  Пошкоджено складний механізм.. Габріелю на мить стало боляче.
Раптом двері майстерні відчинилися і на порозі виросла  кремезна постать  Соли Простого,  вже немолодого, але ще жвавого  чоловіка з блакитними, як синь неба, очима. Майстер трохи хвилювався, адже сьогодні  був дуже відповідальний день і Сола мав надію, що цього разу доля  буде поблажливою до нього і  Магістри  роздивляться його роботу. І оцінять.
- Габріелю,  ти готовий?
- Так, Майстре.
Цвях вже лежав  у кишені, а годинник працював – хіба це не ознака того, що прийшов час?
- Ну добре, за двадцять хвилин виходимо.
- Так, Майстре, - повторив  Габріель. І хвилини почали танути…
*                                                  *                                                      *

Гурт людей, одягнутих у різнокольоровий одяг, повільно плив бруківкою Північної вулиці у напрямку Старовинної Площі, на якій знаходилося Кам’яне Коло. Очолював веселу процесію  Майстер  Сола Простий. Він йшов попереду компанії, як і личить Майстру, претенденту на визнання та народну любов.  Одразу за ним, ховаючись за  широкою спиною Майстра, йшов Габріель, і тільки потім, відстаючи  кроків на  десять, плентались усі інші шанувальники – безтурботні, щасливі та сповнені радості, що випромінювалося навсебіч за допомогою усмішок, галасу та тихенького співу.  Ще б пак! Нарешті  Сола Простий ретельно та надійно підготувався до зустрічі із Магістрами. А це значить, що у випадку перемоги Соли, всі наближені до нього люди  теж   не будуть ображені.
Невдовзі компанія вийшла на перехрестя вулиць Рожевої та Залізної Квітки і зупинилась, адже з іншої сторони, з далеких  південних кутків міста рухалась процесія шанувальників творчості майстра  Локса Ретельного. Сам Майстер впевнено міряв великими кроками  вулицю,  а  людей за ним  було разів в чотири більше аніж у Майстра Соли.  До того ж, подейкували, що цього разу у Ретельного справжній шедевр, і що в Магістраті давно вже визначили, кому віддадуть перемогу, кого відзначать на традиційному ярмарку Вільних Майстрів.
«Що ж, так часто буває, - подумав Сола Простий, - переможця  часто шанують не за його перемогу, а за поразку..»  Всі знали, що у Ретельного у Магістраті був  на службі його  брат, а це ж рідна кров як не кажи.
Сола Простий зупинився і втупився очима  прямо у Майстра Локса Ретельного. Деяку мить вони мовчки дивились один на одного.
- Вітаю вас, Майстер Сола Простий, - промовив  Локс Ретельний.
- Вітаю і вас, Майстре.
- Наші шляхи сьогодні знову перетнулися?
-У кожного свій шлях.
- І мій шлях сьогодні пролягає до Старовинної Площі.
Майстер Локс розвернувся до своїх людей і гукнув щосили:
- Гайда за Майстром   Ретельним!
І вся  процесія рушила за ним.  
Через декілька хвилин рушив і Сола Простий.


*                                                      *                                                *
Усі Майстри сьогодні зібрались на  Старовинній Площі у Кам’яному Колі. Вже декілька годин вони демонстрували результат своєї невтомної праці за останні п’ять років, уже декілька годин мешканці  міста, і особливо представники Магістрату, могли милуватися їхніми  шедеврами. Серед виробів, вартих уваги, можна  виділити: Скляне Місто – маленьку модель Міста Вільних Майстрів склодува Локі  Безпечного, Музичну Коробку  Анрієля Спокійного, Чарівне Взуття  Найди Веселого.
Задоволеними  були  жителі міста, враженими були Магістри. Та найголовніше дійство чекало всіх присутніх  ще попереду. Два давніх друга, що пізніше  перетворились на  ворогів, Сола Простий  та  Локс Ретельний залишились в Кам’яному Колі і поглядали один на одного, в очікуванні чогось незвичайного, але як і раніше, майстерно зробленого. І от нарешті, Локс Ретельний, кремезний чолов’яга з сивим волоссям, зробив крок вперед і впевнено почав:
- Вельмишановні жителі міста, вельмишановні магістри. Я  натхненно працював останні п’ять років над чудовим, неперевершеним твором. Нарешті, я може представити на ваш розсуд... – Локс зробив паузу, розвернувся до тієї компанії, з якою прийшов на Площу, махнув рукою і урочисто промовив:
-Це мій твір.

Чоловік з десять шанувальників майстра, напруживши м’язи рук,  винесли в самий центр кам’яного Кола громіздкого чорного ящика. За мить Майстер смикнув за мотузку, яка  була запорукою його цілісності, і ящик розсипався як паперовий будиночок.
В центрі    Старовинної Площі стояв Механічний Звір.  
*                                                      *                                                              *
Люди, що зібрались на Старовинній Площі  на мить перетворились у камінь. Погляди шанувальників мистецтва Вільних Майстрів були прикуті до чудернацького виробу Локса. Вперше  в Кам’яному Колі з’явився такий шедевр.
- Локс Незвичайний! – пролетіло між людьми. – Локс Великий!
- Диво – звір... диво-звір....  
Звір і дійсно вартий був уваги. Зліплений з найкращого заліза, що  після ретельного обробку блищало на сонці як срібна монета, з могутніми лапами, на яких загрозливо грали кігті, з великою залізною головою із закритими очима. На спині Звіра громіздкою конструкцією   був складений якийсь механічний пристрій. Було тут на що подивитись!
Раптом натовп сколихнувся як  одна могутня сила.
Очі у Звіра відкрились. Спина у Звіра вигнулась. Кігті у Звіра зарухались. Звір прокинувся!
  Люди, що стояли на Площі, не на жарт захвилювались.  І не даремно.  Звір захитав механічною головою, підняв механічні лапи  та стрибнув  кішкою вбік. Де й поділася його громіздкість та непорушність!   Розвернувся Звір, огледів людство, що завмерло в очікуванні лиха. Посміхнувся Звір  і  всі побачили гострі як лезо ножа зуби. Залізні.
- Тікайте! – понеслось поміж людьми. – Сховаймось від Звіра!!!
Почалася паніка. Закричали люди, заревла юрба, вмився страхом людей Звір.
- Габріелю!! – тільки і встиг  крикнути майстер  Сола  Простий, перш ніж  вони загубили один одного в коловороті людських тіл. Вискочив  було із натовпу  Майстер   Локс Ретельний і  спрямував до Звіра.
-Айгоне, стій!!! Це тобі каже  твій Господар..
Не встиг закінчити свою промову-наказ Майстер. Відкинув його Звір як маленьку іграшку вбік. Ще більше закричали люди, ще більше зарухалась юрба. А перед Звіром залишився  стояти Габріель.
Юнак   швидко  глянув на Звіра  і закричав:
- Ну то, що, Звіре? Спробуй, дістань мене!
І Габріель  щосили побіг  в інший бік від людей, туди,  де було  трохи місця для  небезпечної розваги. Заревів Звір, затупотів лапами. Заграли кігті, заблищали очі, зарухався, звиваючись змією, важкий механічний хвіст, вкритий голками. Побіг за Габріелем  Звір.
Раптом сталось  диво-дивне. Юнак  зупинився, розвернувся, став на одне коліно і щосили махнув рукою. Для  тих людей, що знаходилися від Габріеля далеко, це  був всього  лиш незрозумілий  жест –  паніка та страх  і не так  ще  грали із жителями! Та схоже Габріель знав що робив.
Звір  охрипло заревів, затупцював на місці, і над силу зробив декілька кроків вперед. І з кожним кроком  сила його життя зникала, з кожним кроком рухи його ставали все повільнішими.
Нарешті, Айгон – Механічний Звір, зупинився, і... розсипався, перетворився на купу металевого брухту...
Повільно збирались люди  навколо залишків Механічного Звіра.  Звідкись прийшли Магістри, повернулись усі Майстри. Прийшов і Сола Простий. Мовчки дивились вони на Габріеля, що сидів на тій конструкції, що декілька хвилин назад звалася Айгоном - Механічним Звіром.
Габріель сидів, опустивши голову, оточений коліщатками, трубками, залізними паличками  та  іншим механічним причандаллям.
-  Габріель Незвичайний! – пролетіло між людьми, – Габріель  Великий!
Габріель підняв голову і подумав:
“Дивна річ, це життя! Те  що одних може врятувати, інших просто знищує!”.
Сола Простий  вийшов із натовпу і  голосно промовив:
-  Вельмишановні жителі міста, вельмишановні Магістри. Я  натхненно працював останні п’ять років над чудовим, неперевершеним твором. Нарешті, я може представити на ваш розсуд. Це Габріель. Мій учень, що досяг неперевершеної досконалості у знанні механіки. Ви звичайно здивуєтесь, мовляв, Сола Простий придумав цього разу  собі забаву - привів хлопчака і представив його як результат своєї праці. Не заперечуючи сказане, додам лиш, що я цього разу дійсно вирішив відійти від загальних правил устрою та життя  Міста Вільних Майстрів. Габріель – мій вихованець,  людина, що протягом багатьох років переймала досвід  Майстра.  Він не витвір Майстра,  він  і є Майстер  Механічних Справ. Ну, а я, Сола Простий, лишаю своє заняття, тепер ви маєте нового Майстра... Габріеля Сміливого.
     Жителі Міста вільних Майстрів бурхливими оплесками та схвальними криками зустріли останні слова Соли Простого.  Магістри теж  не стояли осторонь неочікуваної події. Дивуватись тут нема чому – переможця часто шанують не  за його перемогу, а за своє врятування. Тож коли Магістри запропонували Габріелю прийняти подарунок від Міста на знак визнання та шанування, він не відмовлявся і попросив ту річ, яка була йому цікавою та необхідною. Це був телескоп,   за допомогою якого можна було розгледіти  обличчя  жителів найвіддаленіших країн, а може й  картинки, на яких  були зображені  неіснуючі люди, неіснуючі країни...
    
*                                                 *                                               *
Наступного ранку від  Північної Брами Міста  вирушив у дальній шлях  юнак Габріель – Майстер Механічних Справ. Перед цим він довго розмовляв із своїм вчителем і вони разом таки дійшли порозуміння. Вчитель відпустив свого учня.
Габріель  деяку мить дивився на місто, намагаючись запам'ятати  його маленькі вулички вкриті бруківкою, кам’яні будинки із золотим дахом та розташування зірок на небі. Вдихаючи свіже повітря, Габріель думав про те, що на нього невдовзі чекають зустрічі із неіснуючими людьми, жителями неіснуючих країн...
   Поряд із Габріелем йшла істота, побачивши яку звичайна людина здивувалась би. То була  Механічна  Собака Габріеля, яку він створив  із залишків Механічного Звіра та деяких годинників, що лежали у майстерні. Про самого Звіра Габріелю тепер нагадував хіба що   маленький  цвях, а також те, що його використання може бути прикладом того, як одним  предметом можна когось  врятувати, а  когось і знищити. Механічного Звіра він знищив...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Олексію, ти трохи зловживаєш одним словом :)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зіпунов Михайло /ZIPA/, 14-02-2008

Витвір Майстра Соли

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ігор Скрипник, 09-02-2008

Дуже цікаво

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина Михайловська, 08-02-2008

Казково !

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Тарас В'єнц, 08-02-2008

А продовження писати варто...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© RemiK, 08-02-2008

Супер!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олег Derim, 07-02-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.98512387275696 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …