Богдан Мельничук. ЯР: Вибрані новели. – Тернопіль: Воля, 2007. – 256 с.
В епатажній смутній атмосфері сучасного постмодерну ми, на жаль, відвикли від спокійної філософської прози. Суспільство наше деградує. Ми на грані духовної катастрофи. Про це щодня можна читати у пресі, чути в парламенті, у висловлюваннях політиків. В упадку театр, класична музика. Вічні моральні цінності – добро, віру, красу попирають, пропагуючи насильство, порнографію.
Богдан Мельничук – поет, прозаїк, драматург, краєзнавець, журналіст, редактор, знаний у краї метр жанру мініатюрної новели. Його новели – це частково зізнання на манір щоденника, частково розмірковування на манір статті, частково оповідь на манір притчі. Це суміш різноманітностей, які дають можливість оглянути панораму цілого, що вислизає від жанрів певніших (роман, трагедія, поема тощо). В його новелах є чітка композиція, деякий, нехай ледь вловимий ритм, розклад, розмірність і разом із тим – момент мистецької гри, добрий смак до експерименту, пошук нового. Тексти прозаїка – взірець ємкості та стислості слова. Тематика його творчості - глибоке й достовірне розкриття життя сучасного суспільства, безжальний аналіз реальної дійсності – прозаїк блискуче це відображає. Автор продовжує собі життя складанням історій – така собі екзистенційна функція виживання.
Книга вибраних новел «Яр» - саме з тих книг, що несуть читачам важливі цінності, а саме: віру в неминучість торжества моралі, великих істин, що заповіли нам ще праотці.
Жанр новели, невеликої оповіді – дуже давній жанр. Ним послуговувалися ще письменники древності (Апулей, Дж.Боккаччо), середньовіччя (П.Меріме, Е.Т.А.Гофман). Українська література зробила вагомий внесок у світову новелістику – М.Черемшина, В.Винниченко, М.Хвильовий, О.Гончар (список далеко не повний). Цікавий, захоплюючий сюжет, динамічна й напружена дія, струнка композиція, нерідко парадоксальний фінал – усе це зробило новелу улюбленим жанром Богдана Мельничука, який у своїй новелістиці не тільки опирається на традиції попередників, а й прагне внести у традиційну модель щось свіже й неповторне.
Книга «Яр» поділена на цикли. Хочу відзначити мистецтво назв, зокрема тієї, якою найменований збірник. Яр – глибока довга западина у землі. А в серці людському? У душах, думках і вчинках? І вже тут закладено виразне зерно конфлікту, що розділяє душі людей, не дає їм поєднатися, порозумітися, стає причиною біди, горя, смерті: «Хати їхні – як сестри. Стоять одна навпроти одної, мовби вибігли на пагорби, щоб оповісти недоказане за стільки літ. Шиби навпроти шиб – наче очі в очі. Справа хата Якилини, зліва – Якова. А поміж ними – яр. На краях його сторожами біля садиб – покручені, як долі, груші». Наступні назви новел звучать як моновірші, в яких реальний зміст (письменник вельми спостережливий!), мудра думка, народжена поетичною уявою автора – «Скрипка від старого», «Розчавлені вишні», «Чотири цибулини з Канади». Одна з кращих новел – «Осип і пісок»: «Найбільше, чого боявся Осип, - померти з брудними ногами… На слизькому пагорбі причіп занесло, він сіпнув трактора, і той упав на бік, накривши собою Осипа… Метнувшись із хати на крик, Кіндрат кинувся до лежачого трактора. З-під його колеса було видно тільки ноги Осипа. Із них скапувало свіже після дощу болото». Автор дивиться на світ через дрібні скляночки окремих мотивів, без монографізму. Письменник – майстер короткої історико-літературної студії. Нетривіальність текстів – у виявленні нових смислів, що вислизнули від попередників на багаторазово протоптаних шляхах. Письменник не має страху, що його думка може загубитися серед чужих – вона й не губиться! Узагальнюючі зіставлення, переконливі через свою очевидність, у запереченні своєї парадоксальності, плекання законів гармонізації деталей та цілого, чуття міри, такту й доречності, принцип художнього відбору – ці слова можна вважати за формулу авторських пошуків: ніби все, як на долоні – але ж відкриття! Сюжет через назву незримо, ірраціонально перетікає у символічний план, узагальнюється прихована у слові таїна. Темами новел є все, навіть час не обмежує письменника, актуальність, пульс нашої сучасності – сюжетна побудова новели та її несподівана розв’язка – закодована у слові естетика сучасного буття. І звичайно, відчувається, що автор – поет: це і в подачі образу, навіть окреме слово, що висвітлює грань дії, подає цікавий ракурс поведінки героя. Майстер володіє способом типізації певних колізій, рис героїв. Абсолютний слух і блискуча пам’ять допомагають йому у творенні розмовних конструкцій характерів-образів, він точно відтворює звороти, вирази своїх героїв. Можна впевнено сказати – створює широку галерею яскравих художніх типів. Високохудожні тексти несуть до читача складний і багатий смисл, що переважає будь-яку теоретичну побудову. Поетичний погляд виявляє такий внутрішній зв’язок із живою енергією мови, порівняно з якою декоструктивний аналіз дає мляве і викривлене уявлення.
Мовні партії героїв – уміння вслухатися в мову, як у музику. Сюжетні події відповідно змінюють авторські акценти. Але на чому б письменник не зосереджувався, він пам’ятає про мовну стихію.
Який шал емоцій викликають ламкі дивовижності кохання! Ці рядки по-справжньому вражаючі, це намагання увійти в коло, перетнути кордон поезії, прилучитися до силового потоку макрокосму й мікрокосму, намагання подолати розрив і перетворити енергію заперечення в енергію любові. Цілком можливо, що то є судьба. Можливо, це й гра, але у такій грі є запас руху і бажання зіштовхнути дві протилежності – тільки одна може бути істинною. Два різних життя – де ж справжнє, котре в окремих митях підходить до щастя? Те, в якому кожну секунду живеш усім єством, а в іншому зовсім не живеш?: «Здогадувалась я… І давно простила… А тепер Бог тобі суддя… - перехрестилася Якилина. Яків ще схлипнув. Хотів вдихнути, та вже не зміг. Рука ковзнула по корінню, траві. Дряпнула землю. Тіло покотилося на дно яру».
Не можна оминути певних гумористичних нот у художній стилістиці збірника – «гумористичні пуанти» за висловом критика Богдана Рубчака. Гумор справді є активно діючим персонажем цієї книжки - витончений, гнучкий та елегантний. Кількома рядками автор афористично характеризує особу чи групу людей у їх найголовніших вадах, проникаючи в суть явища. Багато «терпких» думок письменника актуальні, як ніколи! І навіть більше того, можна за звичним спокоєм знайти таку собі особливу сатиру, об’єктивну, коли будь-який предмет вичерпується до дна, а це вже йде від М.Гоголя!
Художнє оформлення Є.Удіна та В.Якубовського допомагає розкрити тонкий психологізм і напружений динамізм сюжетів новел та їх героїв.
