Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2630
Творів: 48061
Рецензій: 92814

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Детектив

Люддити

© Антон Санченко Статус: *Експерт*, 04-02-2008
Одного чергового по камбузу звали Микола, хоча насправді він був Юра. Парубок він був кремезний, кулаки мав такі, що в рукава бушлата не пролазили. Тож поруч з ним пригадувалися не бушлати, а кухвайки, відвернуті кирзачі, миколаївські кепки-наркоманки, велосипедні ланцюги й мотоцикли «Ява». На голові – наче стріха солом’яна, жодна гребінка не бере, обличчя рябе, вуса бригадирські, на репнутій губі – папіроска «Біломор». Одного погляду на цього Юру вистачало, щоб переконатися, що він справжній Микола.

А він і не заперечував, відгукувався на Миколу. Лише коли якийсь курсант молодшого курсу, що потрапив у наряд на камбуз вперше, намагався запанібратськи називати його «Коля», або, ще гірше, - «Ніколай», він супився й перепитував:

- Молодий, ти що, недочуваєш? Микола я, Ми-ко-ла, - й давав понюхати кулака.

Отож в тому, що другокурсникам Квітці та Основ’яненку довелося того кулака нюхати, винен був лише Основа. Це він добровільно в наряд визвався, ще й Квітку втягнув.

- На камбуз, два шлунки, - старшина роти, курсант на прізвисько Дембель, називав усіх молодих-необстріляних підлеглих не інакше як «шлунок».

Щось серм’яжне в цьому було: другокурсники, щойно після маминої циці, були вічноголодні та мріяли тільки про жрачку.

- Ми, - не за статутом визвався в добровольці Основа, бо треба казати лише «Я». Ще й Квітку зі строю виштовхав.

- Тихо-ша, я англійську на завтра не вивчив, - пояснив свої мотиви Основ’яненко.
- А що загадували? – спитав Квітка.

Йому завжди варто було швиденько підчитати англійський текст перед самою парою і цього було досить.

- Та й не вимовиш, про бандитів якихось.
- От лише за себе й розписуйтесь, сер, - запручався було Квітка, але було вже пізно, і ось вже на вечері обом «охотникам» випала нагода нюхати Миколиного кулака. (В наряд на камбуз заступали звечора і здавали його наступного дня по обіді).

На камбузі їх обох поставили обслуговувати посудомийний агрегат – гігантський, як сам Радянський Союз, нікельований верстат, що ніяк не асоціювався з маленькими радянськими кухнями. Він в типову кухню просто не вліз би. Мийка промислового масштабу. Приміщення, куди його увіткнули, так і хотілося назвати цехом. А обслугу хотілося називати операторами машинного миття.

Картину псувала лише старорежимна посудомийка баба Люда. Бабуся-ягуся у хустинці, у в’язаній жилетці, в фартухові з клейонки та гумових чоботях , яка вигрібала з тарілок усі недоїдки до помийних баків. Автоматизованої утилізації помиїв конструктори на передбачили, бо вважали, що радянський курсант мусить з’їдати все. Неавтоматизована ж баба Люда панічно боялася нової техніки і обходила того монстра десятою дорогою, хрестилася й плювала через ліве плече. Вона працювала на училищному камбузі чи не з потьомкінських часів, коли їдло курсантам варили ще на дровах.

- Слухай сюди, молоді, - швиденько провів інструктаж несправжній Микола.
- Ось цією хреновиною вмикається, ось цією червоною фігнею вимикається. Один заряджає брудні тарілки, другий ловить вже чисті з іншого боку і подає через ляду мені до посудної кладовки. І упаси вас Боже грохнути хоч одну тарілку! Я їх під розпис приймаю та здаю! – і Микола знову показав неофітам столовського харчування вже обнюханого ними кулака.
- І попереджаю. Мити в апараті – тільки тарілки! Ніяких виделок та ложок! Він на них не розрахований, - про столові ножі Микола й не згадував, не дворяни.
- Питання є? На льоту ловите, кіндервундери. Щоб і тарілки так само ловили.

Тут конструктори монстромийки справді не продумали до кінця. Вони швидше пристосували до камбузу вже готовий конвеєр з танкового виробництва й не переймалися тим, куди падати тарілкам, які вже пройшли весь цикл миття, якщо «оператор машинного обмивання» ловить ґав, як ось Квітка. Основа ставив брудні тарелі на помаранчеву гумову стрічку в спеціальні гнізда для полумисків, вони зникали в паруючій пащеці мийки і вискакували вже з іншого боку конвеєра, лискучі, як нова копійка, але Квітка мав їх зловити вчасно – до того, як вони проїдуть свій шлях конвеєром до самої прірви, бо далі...

- Дзинь, трах, йпрст! – і псевдо-Микола вже вигляда на дзенькіт битих тарілок зі своєї посудної лавки й знову лається нєпадєцкі.
- На перший раз живіть, але це вже другий, салаги! Зовсім бурсу без тарілок залишити хочете?. Кому казав, червона фігня – стоп!- наводити текст удаваного Миколи далі не дає змоги орфографія: словники не фіксують правильного написання таких слів.
- Ферштейн? Червона кнопка.

- Кнопки вам подавай, - лаялася баба Люда. – Коли ми все руками мили, жодної тарілки не билося. Встановили вашу техніку-шмехніку - двох дівчат-посудомийниць звільнили. А техніка також двох телепнів вимагає. Троє було, троє залишилося. Де економія? Лише посуд переводите, йолопи.

- Не бурчи, бабо Людо, проти прогресу не попреш, - несподівано ставав на бік «йолопів» недійсний Микола.

- Це хлопці ще не приловчилися. Зараз допетрають, і тоді тримайся. Машина-звєрь. Тисячу тарілок за годину миє. Ти такий темп витримаєш, стара панчохо? Отож бо.

Коли нестройові студенти називають свої університети alma mater, вони трохи пересмикують. Бо «альма матер» латиною – мати-годувальниця. А студентів якраз і не годують. Satur ventur non studit libentur.

Голодний студент – наскрізний мотив європейської літератури від поезій середньовічних вагантів й Віктора Гюго до віршів бурсаків Могилянки й Степана Руданського.

А у хаті на постелі
У сурдуті і плащу
Сидить студент медицини
Другий місяць без борщу

У курсантів – не так. Їх дійсно годують борщиком, гороховим супом, та кашами: шрапнеллю й шротом №16. А якщо пощастить, то й пловом. Бо голодний курсант – небезпечний для суспільства, як потенційний потьомкінець і бунтівник. В пам’яті місцевих пліткарів назавжди залишиться заколот обох училищ, і Тюльки й Централки, декілька років тому, для розгону якого до Херсону стягували внутрішні війська, і по радіо про це не оголошували. Хіба що по радіо «Голос Америки». А приводом до бунту, як і на броненосцеві «Князеві Потьомкіні Таврійському», послужили незмінні макарони на сніданок, обід та вечерю, які одного чудового дня курсанти просто відмовилися їсти і одягли бачка з макаронами на голову переляканого училищного поварчука «з натягом». Попередньому начальникові училища той випадок таки коштував начальства.

З того часу й повелося, що поварчуків-несунів в училищі контролює черговий по камбузу з курсантів випускного курсу. Він перевіряє норми закладки продуктів, розподіляє між ротами цукор та масло і власноручно накладає куліш чумичкою з величезного камбузного електроказана до «бачків» - казанчиків поменше, на десять пайок. А днювальні з курсантів вже розносять перед обідом ті бачки до столів стоїх рот, накривають на стіл, ставлять чайники з чаєм та миски з маслом та цукром тощо. Отже, якщо порція видалася малою, винуватити крім свого брата-курсанта тепер вже нікого.

На флоті лакузів нема. Усі курсанти по черзі проходять через наряди по камбузу, усі по черзі накривають столи в нарядах по роті. Зате кендюхи набивають не по черзі й регулярно, кожного дня тричі, у дві зміни, бо нагодувати дві тисячі шлунків одночасно просто технічно неможливо: столів та тарілок на всіх не стачить.

І ось в завдання Квітки та Основ’яненка, виходить, входило перемити оті дві тисячі тарілок після першої зміни, поки друга зміна заскочить з плацу з криками «полундра», вичерпає чумичками до дна хоч і все Червоне море, перекидає ложками до ротів усі черепашки з його пляжів, заплямкає смачно, запиваючи хліб з маслом хоч гарячою смолою. Відповідальна ділянка, що не кажи.

Від першої до другої зміни на все про все було лише дві години. Аби не той монстромийний агрегат, навіть не знаю, як упорались би. Навіть з агрегатом, курити вони вибігали похапцем: баба Люда зжалилась і відмкнула для них свій окремий вихід на вулицю, з тилу будівлі, через який вона щовечора таскала до діри в училищному паркані повні відра помиїв..

- Ну от звідки ті помиї взагалі беруться? – дивувався Квітка.
- Невже хтось недоїдає? – поділяв його здивування Основа.
- Не може бути.

Вони саме сиділи у вже зачиненій неозорій їдальні всі втрьох, недо-Микола питав обох «шлунків»: «Ще будете?», - і щедро навалював повні тарілки отих макаронів-черепашок вже втретє.

- Я от дивуюся, куди у вас, молодих, весь той хавчик влазить? Хоча і сам «глитаєм» таким був, що там випендрюватися. Але на третьому курсі, після практики, якось попустило. А на четвертому на весь цей харч училищний вже й дивитися не можеш. Поколупаєш ті макарони та й відставиш на фіг. Звідси й недоїдки. Ти думаєш, чому наша неавтоматична баба Люда так за це місце тримається? «Що охороняєш, те маєш». Це її законний прибуток. Золота жила просто. Жодна столовка в місті, мабуть, з училищною не зрівняється. Ану ж бо, дві тисячі шлунків! Це ж скільки самих помиїв! Що? У поварчуків – інший прибуток, молоді ще, щоб знати.

- Не такий вже й звір цей Микола, хоча і старшокурсник, - розморено подумав Квітка.

Але той, неначе підслухав, знову заговорив зверхньо й нахабно, через репнуту губу:

- Слухати сюди, молоді, завтра по підйому – одразу на камбуз. І ні хвилини запізнення, ферштейн? – і квазі-Микола знову дав їм понюхати свого кулака, щоб повернути з ситого блаженства до тягот служби.

Рота вже відбилася і сопла молодецькими носами в кубриках. Лише в ленінській кімнаті упрівав над англійською Комбайн Пустовойтенко Степан Степанович (КПСС). Те, що тренованій школою молоді давалося на раз-два, досвідченому Степану Степановичу давалося лише старанністю й наполегливістю, з надцятого підходу. Англійські тексти він зазубрював напам’ять, як середньовічну латину.

- ... movement, which began in 1811, took its name from the earlier Ned Ludd, - бубонів під носа КПСС.
- Слухай, Квітко, як оце прізвище читається? Люд? Чи як?
- Нед Ладд. Ладдайтс, - підказав Квітка й пішов до кубрика хропака давати. До підйому залишалося шість годин.

На сніданку вони вже не розбили жодної тарілки. Приладналися-таки. Прилаштувалися, притерлися, набили руку. Навіть випендюватися почали, відтворюючи модний в ті часи на дискотеках танок божевільних роботів. Рухи механічного андроїда краще давалися Квітці, зате Основа краще дзижчав своїми «сервомоторами» ще й наспівував з Шевчука: «Брейк-данс, брейк-брейк-данс, ого, ага, а...»

Баба Люда знову хрестилася, плювалася й лаялася на «люциперченків».
- Не стій на шляху прогресу, зачавить, - реготав вдаваний Микола на бігу до посудної лавки.
- Ми весь світ автоматизуємо й механізуємо! Звільнимо людину від тяжкої праці! А усіх старих панчох відправимо на пенсію! – обіцяв він бабі Люді.

Катастрофа сталася, коли залишалося домити всього якийсь десяток тарілок зі сніданку. Монстромийка захрипіла, засіпалася, затряслася дрібно й зупинилася. Квітка тут-таки натиснув на гальма – тобто на оту червону кнопку. І викликав ніби-Миколу до посудомийного приміщення.

Той спробував запустити машину знову «цією хреновиною», але стрічка транспортера лише кволо сіпнулася, знову почувся металевий скрегіт і заскавучав жалісно електродвигун, пробуксовуючи.

- Ложок в апарат не засовували, молоді? –запитав майже-Микола. – Дивіться мені! Закон – тайга!
Спересердя він вже плюнув у долоню й замахнувся.

- Яка тайга, бурмило дурний? Я всі ложки руками мию! – несподівано стала на захист молоді баба Люда. Й навіть войовничо тьопнула Миколу гачіркою.
- Викликай механіків з майстерень , чи кого хочеш, хоч самого Люципера. Нехай ремонтує свою люциперню.

- Осново, зганяй до майстерень, - погодився Микола.

- Ні, стій, краще я сам. Що ти там поясниш механікам, салабоне?. А, чорт, мені не можна. Вже на обід накривати орда суне. Біжи, і без механіка не вертайся. Бо кранти. Ще друга зміна попереду.

Квітка вже лише вдвох з Миколою заходилися видавати посуд днювальним, гаданий Микола вже накладав чумичкою по бачках перше й друге, лаявся з привередами- старшокурсниками, виписував щиглі нахабним молодим, сварився з поварчуком, а Основи все не було й не було.

Вже сараною пронеслася їдальнею перша зміна, чергові по ротах возиками, як похоронна команда після битви, звозили на камбуз гори брудного посуду, але Квітка вже не бачив їхніх облич. Він стояв в кінці неозорої зали їдальні і бачив лише шеренги столів, за ними інші столи і тарілки, тарілки, тарілки – гори брудних тарілок до самого горизонту з картиною «Ведмеді в лісі» на протилежній стіні зали.

- Все пропало, - думав Квітка. – До другої зміни мити- не перемити. Навіть з машиною.

І ось лише тут прибіг переляканий Основ’яненко. Нікого він з собою не привів, механіки пообіцяли навідатися лише після обіду. Воно їм треба? Від наглої смерті Основу порятувало лише те, що він зміг поцупити з майстерень слюсарну скриньку з надфілями, гайковими ключами та викрутками. Це хоч трохи свідчило про те, що він таки гасав майстернями, а не ганебно прошлангував десь інде.

- Мертвому припарки! – відмахнувся Микола.
- Вже часу на ремонт нема. Де тебе чортяки носили, Осново? А він тобі шо? А ти йому шо? Ну це вже мля вопше!

- Кранти! Краще б я вже попався нашому начальникові в самоволці в дупель п’яним! Якщо б впав в баюру головою до бурси, може ще помилували б. Краще було б так, ніж затримати обід хоч на чверть години! Чиф за цим сам слідкує щодня, й пробу знімати навіть особисто приходить! Бзик у нього такий. Кранти!

Квітка з Основою не вірили своїм очам. Микола-термінатор, парубійко з кулаками розмірами з гарну диню, виглядав як щойно віддухопелений гладіатор, ні, який там гладіатор – побитий ганчіркою Сірко. Він приречено опустився на табуретку, обхопив голову своїми ґаблями й похнюпився.

- Чортова машинерія! – кволо вилаявся адепт автоматизації й механізації усього світу.

- Ну і хто тут стара панчоха? – весело озвалася баба Люда зі свого закутка біля мийок. Вона стояла руки в боки, поклавши червоні вологі долоні на фартух. Ії очі в промінчиках зморшок сміялися. Парувала гарячі струмені, вириваючись з кранів, вікритих на повну. Усі три мийки наповнювалися водою.
- Слухати сюди, - передражнила вона Миколу.
- Двоє до мене, один снаряди підносить. Закочуйте рукави!

Микола з недовірою підвів голову.

- Показилися зі своєю машинерією? Ось ти, наче стріляний горобець вже, подумав би. Училищу 70 літ в обід. І що завжди тут ваша люциперня стояла? Якось обходилися. І зараз обійдемося. Жодна машина того не зробить, що робить людина власними руками. Ну, розсупонюйтесь, люциперченки! А ти, бурмило, краще тарілки нам піднось!
- Перший з содою, другий обмиває, третій полоще! – пояснила вона лінію баталії все ще похнюпленим Квітці та Основі і шубовснула до своєї мийки першу стопу тарілок.
- Ти, бурмило, вже хвости нам занось з двох сторін одразу. І брудні піднось, і чисті відтягуй.
- А нам-татарам один пень... – погодився Микола.

Квітка з недовірою занурив руку в паруючу воду своєї мийки і одразу висмикнув її: майже окріп. Але ось поринула у воду перша відтерта бабою Людою з содою тарілка, друга третя...

- Ну, мити будемо, чи горобцям дулі тицяти? – гукнула баба Люда, і Квітка схопився за віхоть, вилаявся про себе й виловив з раковини першу тарілку. Кидав відмиту до мийки Основи, виловлював наступну і знову лаявся: руки пекло немилосердно. Лаяв він подумки все того ж Основу.
- Англійську воно не вивчило! Текст про «бандитів»! Текст для першокласника! Один раз прочитати! Отак взяв би за шкірки і втопив, як сліпе кошеня у цій мийці!

Шубовснула в воду зі столу вже друга стопа тарілок.

Але поки втопити Основу не видавалося нагоди (бо хто ж тоді полоскатиме?), Квітка вирішив завалити його мийку тарілками вщент, щоб вода вийшла з берегів і захлеснула вражого Основу з ніг до голови. Але Основа пручався: проворно виловлював запущені Квіткою «подаруночки», виполоскував і виставляв стопками на стіл з протилежного боку.

Через деякий час Квітка з подивом помітив, що руки вже не відчувають окропу, хоча й почервоніли, як варені раки, але вже не печуть і не муляють. Він роззирнувся навкруги, продовжуючи терти тарілку віхтем. Баба Люда вправно випорожнювала недоїдки над баком, швиргала тарілки до першої купелі, відтирала їх содою і кидала до Квітчиної раковини. Вона не виглядала ні пригнобленою, ні незадоволеною і навіть наспівувала щось собі під ніс. Квітка прислухався.

Била мене мати
Віником по сраці
Щоби я не цуралась
Колгоспної праці

- виводила баба Люда, мечучи тарілки, як з кулемета.

Квітка роззирнувся праворуч і з подивом помітив, що Основа теж вже наспівує, зловивши ритм своєї праці:

За селом, за селом
Качки пливуть
Гребунцями, гребунцями
Воду гребуть...

- Це у них в Стрию такі дискотеки, - розреготався Квітка, і собі став пошепки мугикати: «Гоп-стоп, ми падашлі із-зі угла...», але пісня виявилась негодяща, він одразу втратив робочий ритм, ледь не побив дві тарілки підряд, і вчасно вирішив вимкнути бандитський шансон.

Найтяжча ділянка, як і натякала баба Люда, дісталася зовсім не їм, а Миколі, який вже не встигав відносити миті тарілки до кладовки та ще й підтягувати брудні на зворотньому шляху. Через деякий час, нахилившись за черговою тарілкою, Квітка з подивом помітив порожню раковину і бабу Люду, що, знову руки в боки, єхидно споглядає на захеканого здорованя Миколу, що не встигає підтаскувати чергового возика.

- Патрони!– заволав Квітка.
- Патрони давай! – підхопив Основа.

І вся трійця блаженно розреготалася, випростуючи попереки.

- Палучітє-розпишіться! – нарешті з’являвся Микола з возиком, але одразу ж біг на інший фланг, забирати від Основи стоси, стопи, колони лискучих тарілок, які зростали вже під саму стелю.

- Кого-кого, а Миколу ми точно завалимо посудом, весело подумав Квітка. Він так таки й не знайшов у своїх «записах» жодної робочої пісні, але несподівано віднайшов там дещо інше. Текст, який він лише одним оком піддивився в підручнику у Комбайна Пустовойтенка, несподівано вголос залунав йому, наче у навушниках.

The Luddites were a social movement of British textile artisans in the early nineteenth century who protested — often by destroying mechanized looms — against the changes produced by the Industrial Revolution, which they felt threatened their livelihood.

За один абзац він якраз встигав обмити чи не здесяток тарілок.

The Luddite movement, which began in 1811, took its name from the earlier Ned Ludd. For a short time the movement was so strong that it clashed in battles with the British Army. Measures taken by the government included a mass trial at York in 1812 that resulted in many executions and transportations (removal to a penal colony).

Ще десяток тарілок. І далі по тексту. Він встиг подумки прочитати цей текст від початку і до кінця всього лише двадцять три рази, коли, в черговий раз випроставшися і загорлавши: «Патрони давай!» - помітив, що Микола вже роздає тарілки й чумички другій зміні ординців.

- Все? – з недовірою спитав він в Основи.
- Шабаш, - підтвердила баба Люда.
- А ви, синки, боялися. Казала ж – встигнете. – й дістала з фартуха ключі від своїх секретних дверей в комірчині папи Карли.

Червоні руки парували на зимному повітрі. Сірники ламалися й зтиралися, перш ніж запаляться. Ледве підкурили. Основа солодко затягнувся, пихнув димом і сказав:

- Ахрєнєть! Квітко, ми щойно перемили більше тарілок, ніж за все попереднє життя разом. А може – й за наступне. Ахрєнєть!

Квітка відчував приблизно те ж саме. Принаймні подумав, що вдома вже ніколи не сперечатиметься з приводу десяти нещасних тарілок. Але, щоб не розхолоджуватись, буркнув:

- Цей кайф чекає на нас ще вдруге.
- Ну це вже навряд. Зараз приплентаються механіки й полагодять монстромийку, я сподіваюся. Ти точно виделок до прийомника не кидав?
- З дуба впав? Хто на прийманні стояв, я чи ти?

Але раптом йому спало на думку геть інше.

- Осново, а куди ти подів ту слюсарну скриньку? Чого ради на тих механіків чекати?

Він діловито зайшов до приміщення, став біля баків для недоїдків, роззирнувся - нікого, простягнув руку до агрегата і вказав Основі на якісь дверцята на кожусі машини, через які, мабуть, змащували редуктор.

- Глянемо спершу тут.
Дверцята ледь трималися на одному болтові, але болт той закис, Основа таки покректав, відкручуючи його. Квітка по лікоть засунув руку в отвір і став щось намацувати.

- Є! Дай викрутку!

Через хвилину він витяг на світ Божий... пожований шестірнями але все ще впізнаваний металевий гребінець. Ну знаеєте, старі жінки такими ще й досі іноді зачіски заколюють.

- Ахрєнєть! – присвиснув Основа.
- Баба Люда? Ну стара перечниця! От Микола матюкатиметься!

- А хто ж йому скаже? – здивувався Квітка.

- Ти щось бачив? Я – геть нічого, – і він повільно розтиснув пальці над баком з рідкими недоїдками. Неапетитна твань тільки чвакнула.

- Ну добре, мовчок, - погодився Основа.

- Але як ти здогадався?

- Елементарно, Ватсоне. The Luddites... – почав було випендрюватися Квітка.

- А людською мовою можна? – перебив Основа.

- Ватсоне, учіть рідну мову, - вищерився Квітка. – Тоді вам ніколи не доведеться за дурною головою перемивати монблани тарілок в курсантській їдальні.

Потім приставив пальця до лоба і продекламував вже перекладене:

- Луддити. Учасники стихійних робітничих виступів в Англії у 2-й половині 18 – на початку 19 століття проти запровадження в промисловості машин, що витісняли ручну працю й збільшували кількість безробітних. Назва, ймовірно, походить від імені ремісника Неда Лудда, який зруйнував свій в’язальний верстат на знак протесту проти сваволі хазяїна.

- Ага. Хрєн там від Неда, від баби Люди ті люддити походять! – остаточно вирішив Основа.
- Але що ми тепер з цим потаємним знанням чинитимемо?

- Сьогодні вже нічого. А завтра – побачимо, - запропонував Квітка.

Назавтра Квітка й Основа вже не пихалися в строю перед зачиненою брамою їдальні, очікуючи на Гарика з мегафоном. Вони впевнено прокрокували геть в іншу сторону, щоб обійти приміщення другого екіпажу з тилу.

- Марно ти речовий доказ викинув, - сумнівався Основа.
- Мовчи. Говоритиму з бабою Людою я. Ти постукаєш, а я поговорю.

Але їм не довелося навіть стукати. Баба Люда розчахнула свої секретні двері, варто їм було наблизитися до вікон ложкомийні, і змовницьким тоном скомандувала:

- Люциперченки, бігом!
Вона з ніжністю подивилася на Основу і мовила:

- Ну ти глянь, бісова дитина! Як же ж виводив, як виспівував:"За селом, за селом качки пливуть!.." Слова списати даси?

Отож Квітка й Основа вже ніколи не пхалися у строю своєї роти ні на обід, ні на вечерю, ні на сніданок. Ми цьому щиро дивувалися. Нема-нема, а заскочиш до їдальні, вони вже там, вже навіть друге за обидві щоки наминають. Неначе знають якийсь потаємний фарватер до камбузу.

А.Санченко. Нариси бурси : : оповідання
А.Санченко. Нариси бурси : : оповідання

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Дякую

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталя Тисовська, 07-03-2008

Заразлива ностальгія

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Галина Михайловська, 05-02-2008

Файна історія, нема чого сказати

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© М.Гоголь, 04-02-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.90754795074463 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …