Міша і міша сидять в темній кімнаті. Міша напрягає зір, намагаючись розгледіти наклейки від жувачок, що торік наліпив на шафку. А міша байдуже витріщається очицями-ґудзиками на смужку крикливого світла з-під дверей. Реінкарнація югославського бабиного пальто.
В залі співають «Ландиші» і густо пахне холодцем.
- Іван Афанасійович, а де ваш онук? Спить?
- Щас!
Друзі сиротливо туляться один до одного і моляться впівголоса пресвятій Діві, що живе в кутку, шоб двері так і лишились зачиненими.
- Ой, який вже дорослий став! Машо, глянь! А був же ж отакусєнький!
- Не брешіть. Отакусінький – то ваша дурна болонка.
- Міша!!!!!
- Жоних, Марківно! А ким ти хочеш стать?
- (Міша хоче буть винахідником, але відповідає «Міліціонером»)
- Молодєц! От я в твої годи …
- Мамо, я не малий. Я не буду.
- Ти бачиш, папа випив. Розкажеш і підеш.
- Я не хочу, мам!
- Так. Міша, давай раз – і все. І ніхто тебе не чіпатиме.
- Чесно?
- Чесно.
Трактор пашет,
Трактор пашет,
Тракторист платочком машет.
Ти платочком нє маши,
Краще трактором паши!
Галина Георгіївна плаче тушшю.
Зачинивши за собою двері, Міша розкладає на ліжечку трофеї: пиріжок з м’ясом, три цукерки «Мороженая трубочка», пробку з-під шампанського і надкушений бутерброд зі шпротами і більше ні з чим.
міша дивиться співчутливо і щосили намагається не пахнути нафталіном.
А травневий дощ падає і падає, і два друга своїм мовчанням перекривають програму про мамонтів на каналі Діскавері.
