Я старий пень, сидів у кутку зали для тих хто палить, і попивав світле пиво. За сусіднім столиком сиділа жіночка десь років за шістдесят. Вона палила тоненькі бабські сигаретки і тихенько сьорбала червоне винце. Ця жіночка чимось нагадувала стару м’яку іграшку:
брудну, затаскану, облізлу кицьку, яку треба вже викинути, але ж так до неї прив’язався.
То ж нехай лежить на шафі у кутку, може коли знадобиться.
За іншим столиком сидів такий же старий поц як і я. Він пив коньяк, не знімаючи кашкета. Цей чудило заносив бокал рукою, наче з іншої кімнати, роззявляв щосили рота,
ніби хотів заковтнути і коньяк і фужер. Робив маленький ковток, повільно закривав свою пащеку, важко видихав носом, чавкав, вигукував: „О-о-о-о-о!!!!!” і врешті ставив бокал на стіл.
Якось я зустрів свого старого товариша. Він мене спочатку не впізнав. Через десять хвилин ми вже сиділи в ресторані. Взяви пляшку потім ще одну, закуски, коротше, по-людському. Через годину другу повжирались як свині. Мій товариш поналигував у ресторані кругом. Нас звідти поперли. Стоїмо на вулиці я до нього кажу: „ Поїхали блядей знімать!”. А він, от сука: „ Мені додому треба”. Я махнув рукою і пішов. Ось такий в мене товариш. Був.
Ще за одним столиком сиділи три молодих хлопці і голосно пили горілку. Я ненароком підслухав їхню розмову. Той що був у чорному светрі сказав, що за раз кидає шість палок, той, що був у світло-синьому реглані з написом „Аргентина” сказав, що зміг лише чотири, третій сказав щоб ті не парились, в нього взагалі з горем пополовині один раз виходить.
Так, молодь нині не та. Ось раніше.... бувало поки в гуртожитку всіх шмар на поверсі не попораєш, не заспокоїшся. А сам було, розляжусь на ліжку у кімнаті і давай свого малого ганяти, до десяти разів доходило. А вони мені кажуть: „шість”, „ чотири”, „ з горем пополовині...”. Тьху! Слабаки. Мені мій старий казав, от як зараз пам’ятаю,: грайся з ним, але не розмовляй.
Так, були часи, могли коли хотіли, а коли хотіли то могли. Це зараз вже мої причандали ні до чого не здатні. Раз було відправив свою стару пердюху на дачу, думаю: хай собі на грядках раком стоїть, в неї це добре виходить. А сам подзвонив у сервіс, замовив
бариню. Приїхала чорнява, очі великі – четвертий розмір, гарна, фігуриста, все при ній.
Вона мене роздягла, сама з себе все поскидала. Лягли в ліжко. Щось вона там мудохалась з моїм маленьким другом. Я вже бачу діла не буде, встав з ліжка, одягнувся, розрахувався, подякував і сказав: „ Арріва”. Господи, досить думати, що ти ще щось можеш в вісімдесят чотири роки. Сиди дома, дивись телевізор, читай пресу, поливай квіти і сварися зі своєю старою.
Я допив своє пиво, розрахувався і почвалав додому. Так, таким старим як я, тут не місце
