Четверта ранку.Бісові пігулки від безсоння...Вгатила в них півсотні і ніякого ефекту.Краще б нову декоративну шпильку купила,було б більше користі. Добре,що нині хоча б вихідний.А то не хочеться світити в офісі червоними очима і пожмаканим обличчям.Може,я б уже вставала?А що,непогана ідея. Замість того,щоб безцільно вилежуватися в ліжку,можна закінчити статтю,а потім ще щось придумати.Прийнявши таке рішення,я піднялася з постелі і попрямувала до ванної кімнати.Там ,глянувши в дзеркало,я ще раз втішилася неділі і взялася привести себе до відносного порядку.Під кінець вийшло навіть досить-таки непогано.Трохи прибравши в кімнаті,я розгребла собі шлях до балкону.Повернула ручки,відчинила двері і босими ногам ступила на холодну та мокру від роси плитку.
Підійшовши до поруччя,я глянула на посіріле небо і опустила погляд на ще темне і таке таємниче,все в сірих та лілових тонах місто.То тут то там злегка блискали сріблястим світлом краплини роси,неначе паєтки на світанковому шалику,який лежав над містом,ніби хустка на капелюсі у фокусника.Хустка,під якою може сховатися дорогоцінний камінь або пластмасова дрібничка.Але ось крізь сіре похмуре небо продерся перший промінчик,перший вісник ранку і зірвав з міста отой шалик,який надавав йому образу східної красуні,що хитро ховає симпатичне обличчя за димчастою чадрою.Промінь пробігся дахами будинків, відбився в калабані,роздробився на мільйони уламків,які порозліталися по крапельках роси.Вони злегка зблиснули,для проби,а потім набравшись сміливості,всі разом заблистіли-засяяли неначе коштовне каміння.І місто стало схожим уже не на східну красуню,а на скриньку з сюрпризом,яка зверху стара і потерта,але варто лише прочинити віко - і ти потрапиш у неймовірний сяючий світ...
...Я настільки замилувалася картиною,що навіть не помітила,як двері зачинив вітер.Що ж ,прийдеться до сусідів у гості зайти...
...Важке,насичене озоном повітря цирковим шатром зависло над містом. Небо,наче сцену в старому театрі,завісили купчасті темні хмари.Саме місто, темне і зловісне,нагадувало пантеру,яка готується до вирішального стрибка.І горе тому,хто потрапить у її пазурі – порве,пошматує,оглушить громом, засліпить блискавкою,закрутить у шаленому і смертельному вальсі,зачарує страшною красою і в найнесподіваніший момент роздере сталевими кігтями.Ось перший рик пронісся небом,прорізав хмарову завісу блискавичний погляд і понеслася пантера проливним дощем.Промчала вулицями,зазирнула у декілька вікон хижим зором,вдарила хвостом по паркових деревах і побігла далі.А місто виходило із закутків,приходячи в себе після такого переляку,обтрушувало з площ краплі поту,злодійкувато озиралося навкруги повними страху очима-вікнами,наче перевіряючи,чи справді небезпека минула...
...Теплий м’який травневий вечір плавно і повільно,неначе густий гарячий шоколад,розтікався вулицями.Лілові сутінки легкими тінями вкрили яскраве голубе небо.Невеличкий вітерець то стиха шарудів листям,то біг у бік лісу,з якого приносив неймовірні пахощі.Вони розводили духмяне вечірнє повітря, перетворюючи його з гарячого шоколаду на легке та ароматне біле вино. Навкруги уже все більш-менш угомонілося і день переходив із рухливо-мурашино-буденної прелюдії до романтично-замріяної коди.Сидячи у парку на лавці,саме в такий вечір мрійлива дівчина уявою щедрими мазками малювала на тротуарі високого смаглявого красеня з трояндою у руці і полум’ям кохання в очах.Саме в такі вечори непримітні дівчата,неначе Попелюшки,перетворюються на ніжних і чарівних принцес.В садах квітнуть вишні,п’янкі аромати тихого вечора пливуть над містом.Перемовляються пташки у кронах дерев.Складається таке враження,що якийсь алхімік розлив над містом пробірку романтики,яка почала розповсюджуватися в повітрі швидше за грип.Одним слово,травневий вечір у невеличкому провінційному містечку...
...Не люблю я великих міст.Ні,не через шалений рух чи безмежну кількість людей.А за те не люблю,що вони неначе желе застигають в одному образі.В повітрі літають одні і ті ж емоції,в головах – одні і ті ж думки,перед очима – одні і ті ж асоціації.Париж – Ейфелева вежа і купа романтики,Львів – Площа Ринок і запах історії.Інша справа – маленькі провінційні містечка. Вони міняються від подій,часу,пори року,погоди і навіть настрою,а тому там,попри всі скептичні вислови,майже ніколи не буває нудно...
