8 березня святкували вп`ятьох. Самі дівчата. Хлопця у жодної не було.
- Ну, давайте, за нас! – Інна, найбільший смішко у компанії, п`є горілку маленькими ковтками, ніби смакуючи, тільки кривиться, дивитися страшно. Поки п`є Інна, всі дивляться тільки на неї, і в кожної такий вираз обличчя, ніби от-от усіх вирве. Кривляться, пхекають, та п`ють усі як один.
За годину вже всім весело, шум і крик такий стоїть, ніби не п`ятеро дівчат в кімнаті, а стадо диких тварин.
- Ой, у нас горілка закінчилася. Дівчата, це не діло. Треба комусь йти.
- Я не піду, я вже п`яна, ще загублюся по дорозі.
- А я не піду теж, бо не хо.
Всі з надією дивилися одна на одну. Катя потяглася за курткою.
- Не стогніть, сама піду, королеви блін. Яку купувати?
- Ну, яку? Найкращу купуй.
Надворі було зимно, курточка тоненька, перчатки спокійно собі залишилися на вішалці, бо де ж та пам`ять буде, коли випити хочеться.
В магазині Катя довго роздивлялася прилавки, шукаючи найкращу. Вперше в житті вона сама купувала спиртне. Якось завжди воно з`являлося саме: або пригощали, або дівчата купували. «По чому ті люди дивляться, чи десь якась міцність написана?». Катя щурилася, придивлялася, шукаючи хоч якісь цифри на пляшках. «О, є. Ця 0,2, ця 0,4, а ось 0,5 – мабуть, найкраща, бо ж чим більша цифра, тим більша міцність.» – Катина логіка не знала меж, особливо сп`яну.
На дворі стало ще холодіше. Пакет, звичайно, забула купити. Руки ледь тримають пляшку. Як його дійти до гуртожитка? Дівчина ледь не бігла.
- Ой!
Катя з розгону наштовхнулася на когось. Пляшка полетіла на асфальт і розбилася на дрібненькі скельця.
- Вибачте, будь ласка. – чоловічий, чи скоріше хлопчачий голос вивів Катя зі стану закам`янілості.
- Давайте повернемося в магазин, я вам таку саму куплю. Сьогодні ж свято, так незручно. Вибачте.
Юнак взяв Катю за руку і потягнув назад до магазину.
- Яка була пляшка?
- Ось така. – Катя розгублено дивилася на хлопця. Щось у ньому її лякало. Хотілося скоріше забрати пакет і піти звідси. Відчувала дику незручність від ситуації, яка складалася. «Це ж, мабуть, думає, що якась алкоголічка. 8 березня, а я з пляшкою горілки в руках, вночі, та ще й сама. Та ще й розбила. Ну, кляча нереальна!»
Схватила пакет і чкурнула з магазину, навіть спасибі не сказала. До тями прийшла вже надворі, та повертатися, щоб сказати спасибі було б занадто. «Ну, й ладно. Він мене все одно не знає. Хоч би ніде більше не зустрітися. Та місто велике.»
- Ось, як і просили найкраща, 0,5! – дістаючи з пакета пляшку Катя сяяла від гордості.
Німа сцена. Дівчата дивилися то на Катю, то на пляшку, тоді вибухнули феєрверком реготу.
- 0,5, ой, я не можу, найкраща, бо 0,5… - Інна від сміху качалася по ліжку, інші теж аж заходилися.
Коли Катя зрозуміла причину сміху, червона фарба залила обличчя.
- Ну, й що, зате надалі знатиму, що 0,5 це місткість, а не міцність. Не дарма я ніколи 8 березня не любила.
