Мені змалку говорили, що я багатий і я радів, що мені так пощастило. У мене були слуги, які завжди вклонялися мені, коли я дозволяв їм бути біля мене і вони підтримували в мені віру, що я багатий.
Час від часу я приймав якісь ліки, бо мені говорили, що я трохи нездужаю, а ще я багато спав і у снах бачив своє багатство.
Я особливо не цікавився людьми, лише щодня видавав нові накази і слуги забирали їх. Я ніколи не бачив, як люди втілювали мої думки в життя. Але я чув, що в країні все гаразд.
Щодня мені зав’язували руки назад, щоб я вчився ходити поважно як справжній володар багатства.
Мені говорили,що я маю владу і люди знають про мене. Я чув як лунали дивні пісні, і знав, що вони були присвячені мені.
Ще багато чого говорили і я всьому вірив. Я не знав, що таке бідність, бо чув про своє багатство...
Але одного дня я прокинувся і не побачив нікого біля себе. Мої слуги пішли від мене. І я відразу зрозумів свою обмеженість...
Я вийшов на двір і пішов до людей, що мали знати мене. Але вони навіть не привіталися зі мною... Тоді я сказав їм:
- Я ваш володар, який видає накази. Шануйте мене!
Вони сміялися. Я сприймав це як радість і виголошував нові накази, які ще більше їх втішали.
Мабуть, усе йшло добре, бо у мене кидали овочі та фрукти. Я дякував людям за їхню щедрість, збирав усе подароване мені і їв. Людям це подобалося, бо вони сміялися.
Але я просто не розумів людей, бо ніколи не знав їх, це ж вони повинні були знати про мене.
Вони мене били, але я не кричав, бо не знав чого вони це роблять. Лише, коли вони пішли і залишили мене самого, я задумався і пригадав своїх слуг...
Вони ніколи не розказували мені про бідність, і я в житті не бачив свого багатства. Тому я був щасливим...
Але вони вкрали усе, що у мене було і тепер я бідний...
Коли втрачаєш найдорожче, яке ти ніколи не цінував, то бачиш порожнечу, яку не можеш нічим заповнити.
