-Ну, здорово, Вась!
-І тобі, у те саме місце, Колюню. А дозволь-но одразу запитати:
Чому ж, ото, шановний, морда лиця у тебе зеленава, мов попід щетиною меленою ряскою щедро підфарбував? А на додачу її ще й наче ДТ-75 переїхав усіма гусеницями? Що, вчора жінка з дому вигнала й ночував з ним під ним? Мовчиш. Видко збираєш залишки думок докупи? І не намагайся, ото, наморщити те, що у тебе між бровами й чубами: твоє дерево ніякими брижами не береться. Перевірено надійно: самим життям. Недаром же по селу мелють:
Що, ото, воно за таке, „Дерево у залізі”? –Та, то ж наш Колька Дрюк, як у трактор сяде!
Коротше, не мучайся: Суду й так усе ясно:
Тобі сьогодні погано. Та так є погано, як учора було добре. Обернено пропорційно.
-Що?
-Та не бери такого в голову: трактор міцніше любити буде.
-Похмелиться б?
-Чим?
-А у тебе що, нічого гарнющого немає? Тоді, согласєн й на скіпідар.
-Тю, та, ти, що, здурів? Хоч, скіпідар такому дереву, як ти на степу й брага, але я ж не садюга, який-небудь, зараз щось м`якіше та благородніше придумаємо...
-Ось на, бери оцю чекушечку ! Та не дивися, що хрестик червоний всередині плаває, то тещина розтирка аж від усього. Рецепт покласти хрестика з червоного картону у самогон десь у газеті для навсехворих бабусь вичитала. А, там написали, що всі без винятку вавки з вавенятами червоного хреста бояться просто панічно і, якщо не одразу, то дуже швидко світ заочі тікають...
Не знаю, як хвороби, а теща коли від старечого геморою зажила цього декохту незахищеним устям сідала, то тікала справді дуже швидко. Мов від того скіпідару. І, навіть швидше, як та ракета. Щоправда, нажаль, світ заочі все-таки не добігла...
Ледь з Мариною її із яру, що за городами потім витягли, куди вона зопалу вскочила. Приводнилася там сідалом у ковбаню, трохи у нецілющих грязях розпеченими гузнами та гімнаталіями охолола і почала жалібно кликати своїм милозвучним солодкоголосим шипінням навпіл зі скреготом:
Дітки допоможжжжіть!
Я, як делікатна людина, відвертаючи вбік очі, спустив на канаті, щоб кругом не обходити, туди Марину з рушниками та сухою одежею. Почекав доки вона тещу попорала та, щоб не вгледів хто й не розплескав по селу, по черзі на тому ж канаті витяг обох. Мама номер два тричі аж з-під самого верху яру обривалася, - руки мені чомусь саме зсудомило і на щастя не одноразово-, а Марина вознеслася легко й одразу. Правда, проникаючими матюками просила не добивати свою зранену маму. І, я по доброті душевній та м`якості характеру її послухався. Сказав, що контрольного пострілу в голову робити не буду.
Та, спостигло після забігу до ковбані тещу глибоке у червоному хресті на самогоні розчарування. І, хоч я від щирого серця кілька разів закликав її так легко не здаватися у нещадній борні цим суперзасобом з підступним гемороєм, та мама номер два були невблаганні. Ото й стояла та чекушечка у тумбочці з півроку ніким нецілована...
Мабуть на тебе чекала. Коротше, не якесь „ге” пити будеш, а цілюще газетне зілля. Тільки, будь ласка, вживай її для опохмьолу правильним місцем.
-Дякую-пропердякую.
-Ну, свою пропердяку, ти, як платіжний засіб вези до якої-небудь Грузії, а мені за кожну молекулу цеашу привезеш коровам пашу . Ну, а опохмьолочний нектарчик-то, як та й на смак?
-Нічого, кріпенький.
-Здивований я, ой, як здивований. Спиртометр показав, що у цьому самогоні градусів, майже як у государственому кефірі. Я, правда, від третяка більшого й не чекав, -свого часу Марина вговорила,- зігнав-бо тещі на розтирку. Але ти його міцноту так аж мало не до небес підняв... Дивно... Слухай, то ти вже мабуть, просто алкаш. Кажуть же, що їм на пізніх стадіях достатньо лишень півобльоту упівніздрі навколо кришечки...
-Та, нікагда.
-То тебе ще й розвезло від нього? Таки точно, наш Колюньо Дрюк, ото, нарешті дослужився у воїнстві Змія Зеленавого до білочки гарячих кровей на погонах. Що ще не зганяв її звідти?
-Нікак нєт!
-Ти мені тут по військовому можеш не відповідати, я тобі у цій справі не старший за званням. А білочка вже серед тебе не забариться. З чим і поздоровляю, Вас, шановний, звьор-білконос.
Жалько мені тебе, не вмієш ти пити. Хоч, тільки те й лишається, що таких, як ти пожаліти.... Згадав тут я бувальщину одну. Колись старий відставний особіст перед смертю сп`яну розповів. Сядь он на колоду, закурюй та послухай...
Ще за часів Союзу винайшов один вчений недорогий засіб, що при додаванні до горілки не викликав у п`ючого ні похмілля, ні, головне, звикання до хмільного. Якась речовина із виноградної лози... М-да, де початок там і кінець. Звідки вийшло, звідти й зайшло...
-Га?
-Та не бери у голову: з трактором у добрій злагоді до самого здоху проживете. Слухай краще далі.
Отож, зрозуміли, де треба, що таким чином можливо підняти продуктивність праці, зменшити виробничий та побутовий травматизм, знизити показники по злочинності та ще якійсь дурні, тобто наблизитися поближче до комунізму. Для досліду взяли одну область у Східному Сибіру, де горілка була тільки привозна з Великої Землі. Налагодили спеціально горілчаний завод і почали...
Цілу п`ятирічку люди ті пили тільки таку горілку. Не збрехав вчений: таки не мучаться похміллям і до випивки не звикають. Ранком, свіжі, мов ті огірочки, йдуть на роботу і самовіддано трудяться. Показники продуктивності праці зросли у кілька разів. Вдома не дебоширять. У сім`ях порядок, дільничним робити нічого, аж вірші до стінгазет писати почали. Дітки не замурзані і все краще та краще вчаться. Спортом люди займаються, книжок у бібліотеках стало на всіх не вистачати, прийшлося дозавозити. Відпочивають культурно, п`ють дуже помірно. Коротше, ще трохи й сам комунізм на них наступить.
А потім несподівано експеримент цей закрили. Вченого за щось посадили. Горілчаний завод був спецпідприємством КДБ. Коротше, сховали кінці у воду. І все стало, як раніше. Як думаєш, чому?
-Кляті шпигуни, то все їхні шпиги-дриги-шмиги! Гоп-гоп, ляля! Одна возлю.. бляная пара!
-О, то Ви вже гер зовсім надер?
-Нікак нєт! Я ж саме уніматєльно слухаю!
-Невже? Та, коротше, яка різниця? Отож, кінець історії такий:
За результатами п`ятирічки підрахували у Москві, що з цієї області більше надходило коштів від продажу простої горілки ніж від всіх цих підвищень показників. Зрозуміло?
-Яко день білий! Дай, ото, ще закурить.
-Та на, кури вже. Вались дерево на дерево...
(збірка "Історії Малої Історії", 2007.)
