Для цієї французької пані класична музика завжди є нагадуванням про чиюсь смерть. Властиво, про смерть високоповажної особи, заради якої кардинально міняють розклад програм на усіх центральних канал телебачення... Тоді замість фільмів та новин пускають лише сумну класику...
А ще ця французька пані опановує нашу мову і вельми тішиться, коли на її самобутні речення реагують грайливим сміхом. Її звичне пояснення звучить приблизно так: “Завтра будить новий день, і я прихожаю сюди із друзями... Ми будити оглядатися нову архітектуру, а потім піти на Високий Змок і робити кілька знимок на пам'ятку про мою візитівку до країни предків... Я буду всім вихвалитися, що мої предки походжають з такої вельми мальовничої країни... Я дуже любити ваше місто і люди є дуже приваблювальні, гарні та просторі. Я вже купувала собі багато писанки, а ще хочу вишивані сорочки і коралі на подаруванки для друзів.”
Через два тижні мадам Шардоне почимчикує у свою Францію, забувши про все на світі – і про поліського шляхтича, її прадіда, і про нашу мандрівку старовинним Львовом, і навіть про те, що Україна для неї залишається доброю казкою про предків, яких вона бачила лише на старих чорно-білих знимках.
