Голодомор
“Ходили опухлі, вмирали на вулицях. Зайшов до нас опухлий, просить “Дай...” Більше вже нічого сказати не може. Мама дала йому кусок хліба, і він вийшов бідний, сів під плотом, з’їв той хліб – і не встав” (Спогад очевидців – Хмельницька обл.)
Чорна тінь голодомору вогненним смерчем пронеслася по рідних кутках України, обпаливши кожну хату, кожну людську душу, що пережила те ненажерливе лихо, те неминуче страхіття, котре лишило на серці болючі плями минулого. Страшно було дивитися на тих людей, кінцівки яких, висохлі, мов у скелетів, безсило звисали з роздутого живота, голод стер з їхніх облич усі сліди життя, перетворивши на замордованих примар, і тільки в очах виднівся проблиск далекого щастя, котре залишилось лиш у спогадах. Смерть... вона захопила у свої володіння мільйони невинних душ, маніпулюючи ними, мов маріонетками, розмінюючи на свої буденні розваги.
Ми, молодь, знаємо, пам’ятаємо, розуміємо.
