Доброго дня!
Тоді й небо лило сльози : вони прощалися. Біле, мов чистий аркуш, обличчя останній раз омивав холодний осінній дощ. Золоте її волосся більше не іскрилося щастям та радістю, а очі закрилися. Чому?
-Мама спить - , злякано й насторожливо сказала сусідка, ховаючи очі.
Природа мовчала. Сіро-фіолетові хмари зависли над головами, більше ніхто не відчував крижаний вітер, але дощ монотонно продовжував своє затяжне соло.
Раптом – сяйво : сріблясті промені полетіли до сірого, мов асфальт, неба, прорізаючи його кришталево чистими стрілами… Зелені очі заіскрилися. Пахло помаранчею й ладаном.
- Доброго дня, Віро Станіславівно, Ви - у Раю.
