Однієї тихої ночі, коли небо одягнуло свій зоряний плащ, а місяць скинув сріблясті нитки на замріяну землю, догоріла ще одна свічка життя, не залишивши біля себе й краплинки воску. Її заплакані зелені очі вдивлялися в зів’ялий букет чорнобривців , а тендітні руки, притискаючи квіти до серця, чомусь тремтіли.
Вона не знала, що буде далі, що буде з нею. Вона хотіла одного – зберегти чорнобривці назавжди. То був його останній подарунок…
