Бабця спіймала мене за труси, витягнула з кармана галстук-бабочку, силоміць наділа і, сплеснувши долонями, лагідно промовила: “Бісова дитина! Який гарний!...”
Так, я гарний. У мене виразні очі. Не стирчать вуха. І ще блондін. Я - блондін. Правда переважно влітку.., коли вигоряю на городі..., чи на ставку... Но і зимою теж нічого!
В Домі Культури сьогодні концерт. Я співатиму в ансамблі. Ми з Григорієм Павловичем на співах другий год проходимо “Комарики-дзюбрики”. У мене, кажуть, звінкий голос ( правда діду заявляють, шо “свинячий”), і в приспіві, коли Григорій Палич киває, я голошу “пригаЛА! кидаЛА! стояЛа!..).
Поруч стоїть Вербицька. Вона заучка і голос у неї писклявий, як в нашого Маркіза. Ганька щосили старається і горло отак витягає, ніби хоче спіймати ту пісню ротом. Хоча рот у неї нічого. Не великий і не малий. Тіки вона худа дуже: як на фізкультурі на турніку висить, то торохтить; і колишеться, як білизна. Тьху на неї!
Мати до шостої на роботі, але завмаг казала, шо відпустить. Батько нам зміні. Але б він все одно не прийшов.
“Сраний вєлік!” – чутно з-на двору. Це діду звалили. Діду старі дуже і нічого не бачать. Тому в хазяйстві у нас ще є драний мопєд, довбаний сарай і Бобік-йоп-та-курву-душу-мать.
В залі буде скілько народу! Завучка буде в новій кофті!
Рєвзін з 10го-А буде читать вірші собствєнного сочінєнія. Сила!
Трам-там-шо-то-там...
....і я тебе чекати буду
Улютий холод імороз.
Бо я люблю тебе, родная.
Я так люблю тебе до сльоз!
Ото пацан дає! А я все літо в футбола прогуляв...
Ой, кооотик прийшов! Він линяє. Але все одно добрий. Вегітаріянець- ліверку не їсть. Тато спіймав йому мишу, так той лапою мацав і погляд був такий, ніби візьме того миша зараз і поховає. З вінками і оркестром.
Цілую Маркіза. Він пахне по-котячому, і шерсть забивається мені у носа.
- Бабунь,- кажу,- можна я не піду?
- Кудой?
- На концерт.
- Ти шо? Шо надумав! Марш в туалет! Попісяй “на дорожку” та одівайся вже. Спасіння нема!
Плентаюсь. Маркіз іде слідом.
- Бабо!
- Шо?
- Не сварися. Я співатиму. І удавку вашу дурацьку надіну.
- Іди вже! Хлищ! – бабуся насуплено бурчить. Але тихенько додає: Благослови його, Господи. Рідного мого хлопчика.
