Доброго всім часу доби!
Прийняв оце вчора рішення про продовження публікації. Тобто, ще зодва десятка історій від Василя Триндюка. Які є другою частиною моєї нової збірки "Історії Малої Історії", 2007, що має назву "Лицар Зайвенго". Коротше, і знову автор проше вашої уваги, шановні.
Про сумирного лицаря Зайвенго
-Ти, водички, он, попий, попий. І вуха нею, щоб чулось краще, помий, помий. Та ще й у носі аж волого прибери, щоб не сопів, мов побували там тхори. І слухай уважно, отож. Бо це ще не увесь йорж.
-Невже ще одну супружницю пана качура подужаєш на двір надвір випустити?
-Легко. У мене ж їх вагон, їх кількість - легіон!
-Хоч ти й прямо, як той юний ленінець з Біблією, що у піонерський галстук закутана і ще й так хвацько промовляєш, але всеодно щось трохи сумніваюся я.
-Засунь ти сумніви свої туди, де знаєш сам. Хома Невіруючий.
-Да, я таки аж зовсім не наївняк.
-То, просто, все тобі доходить не з першого разу, але, хоч одразу?
-Буває й з першого в десятку вкриє.
-Як в лісі здохне щось аж напрочуд велике.
-Ну, давай вже, не намазуй манку на обманку . Пообіцяв, то й розповідай, Васьок. Слово – не горобчик, випусти – задроче!
-Ну, то й мерщій лови! Та не дрімайте й ви.
Отож, був у мене за студенських часів товариш один. Пиво полюбляв, ну майже, як я. Там у мертвячку, що через парк від навчального корпусу з 11 ранку до 11 вечору розкладався піняво, нас Доля цим напоєм в приязнь і злила. Генадій Пертурбац кентяра звався цей. За паспортом із фото на всю морду та по плечу із попівруці, а поміж них ще по циці. Та, мабуть, чув за нього, ти?
-Хронйогозна? Така багата хвамілія, аж на трьох психіатрів й одного гінеколога з стоматологом та юристом вистачить... Наче й десь і чув. Та, не пам`ятаю чітко.
-Він ще сам себе називав Психіатром-Розстригою?
-Щось не пригадую.
-От ман... каракурт .
-Не матюкайся. Це тобі ні в куди не йде.
-І що ти взагалі, окрім точного місця дислокації на власному подвір`ї захованця з півлітрою, чітко пам`ятаєш? Мабуть, вночі збуди і то промовчиш спросоння, партизан у заростях укропу?
-Ти, продовжуй-продовжуй. Не жуй.
-Добре. Про найпотаємніше найприємніше вголос не будемо.
Коротше, був Гена на той час лише нещодавно за власним бажанням із роботи у дурдомі звільнений. Ще геть повен свіжих вражень з-за паркану триметрового. Так він і ділився зі мною повнотою тих вражень. Під пиво. А одне з них і було саме це.
Якось привезли до них, у психлікарню, у обласну, нового пожильця. З району доставляли, із далекого. Аж із самого Білоцицевського.
-То дуже неблизько, аж у очах від циць біло.
-Ага. Отож, і супроводжуючий з ним. Якийсь зелений-зелений зовсім хлопчачого вигляду мент та ще й не у формі і без зброї. Здав він психа та й сів собі у фойє почекати доки йому винесуть заповнену довіренність та накладну з підписом удостоєної тим довір`ям особи на благополучно доправленого до місця призначення дурика у кількості 1 (один) голови.
-Канєшно таки, суворий облік повинен буть в усьому. А, то – кругом бардак, чи як?
-Чияк. Коротше, сидить хлопець і нишком радіє, що скоро вже додому поїде. А там на службу аж на завтра. А ще чекає своя марина та дискотека у Районному будинку Культури Червоних Свинарів. Отож, й розмріявся про циці, що потім пасочками встануть на копиці... Не знав, бідачка, яка його вполює срачка...
-Що ж, всі під Богом ходимо...
-Аж тут за рогу, величезною тінню та з могутньою вібрацією підлоги, мов від Т-150 і виходить санітарка Клава. Такий собі орловський ваговоз із симентальським вименем та густим басом висмикує з м`ясом хлопця із Країни Мрій:
Ти з Білоцицевки приїхав?
-Так точно. Я, - відповідає.
-Ну, то бігом ходи за мною, - скомандувала Клавка.
-Єсть, - підкорився наш міліціянт.
І пішли вони куди треба. А там, швидко роздягли хлопчину догола, добряче помили у душевій теплою водицею зі шланга. Потім видали піжаму, дременутим візерунком щедро уквітчану, та стоптані капці на чотири з добрим гаком розміри більші.
-Як у Маленького Мука. Але, це, щоб ногами не давали втекти, - здогадався хлопець.
-Коротше, поставили на повне довольствіє повністю.
-Точно. Далі старанно потрібними спеціалістами оглянули і тут же поставили діагноз та й призначили лікування без відриву від дурдому. А вголос додали:
-Якщо ти в нас такий Міліціонер, то й жити будеш разом із Дзержинським, Шерлоком Холмсом, Комісаром Міклованом, Слідчим Колобком, Зіночкою Кібрит у чоловічому тілі, але з самостійним собачим хвостом та американцями: Зебулоном Стампом та ЕдгаромГувером .
-А хіба Фелікс Едмундович ще з нами? – шанобливо запитав свіжоспечений хворий.
-Наш ще тут. Й мабуть буде в нас досить довго. Залізний такий бугаяка, але, не бійся, він зовсім не буйний, - заспокоїли.
-Я зрозумів, його у вас від підступних ворогів укрили. Я нікому не скажу, - пообіцяв колишній міліціянт.
-От і молодець. Як укрило так і укрили. Ну, коротше, кладемо тебе до сумирних, а тепер підете обідати, - видали йому вказівку.
Нагодували, а потім таки поклали до палати на койку. І, не збрехали, зовсім не до буйних приписали, а іменно до тихих. Як сплять зубами до стіни. А, пізніше, ще й відпроцедурили новачка як слід. І сеанс лікувального магнетизму від магнезії був. Щоб не дуже опирався у нав`язливому ментовстві своєму. Доречи, переніс він їх стійко і майже без нарікань. Спитав тільки:
Я чув, що перед уколами шкіру гузна спиртом протирають?
І йому тут же відповіли:
Ще чого? Без місцевої анустезії обійдешся, роза маніжена.
-Так заразу б, не занести, - засумнівався свіжопровколений гузновласник.
-Зараза до зарази не пристане, Тебе ж у душі сьогодні мили? – запитали.
-Так точно. Було, - підтвердив.
-І мило?- уточнили.
-Давали намилитися, - згодився пацімєнт.
-Ну, й чого ж переживаєш? З такими стерильними аркушами півкуль ти ще відродясь під дирокол не лягав, - заспокоїли його вже остаточно.
-І, я знаю, що як магнетом по макітрі підлікувати, то навіть самі буйні, а теж обсцеляються. Таки шурупають ті лікарі у своїй справі.
-Та, ти, в нас такий... Все, ото, знаєш й без мила скрізь пхаєш... То, пхалку притримай, бо тут далі йде...
Коротше, почалося у хлопця тепер взагалі нове життя, у якому божевільним був зовсім не ритм.
Але, вже на другий день, коли на обході були присутні не тільки потрібні спеціалісти, виявилося, що хворих на одного більше ніж за паперами. Почали розбиратися, і хто ж це серед тут та й лицар зайвенго такий, що насмілився звітність у лікарні порушувати? І врешті-решт виявили надлишок у персональному вигляді, хоч і потратили на цю звірку зусиль немало. І про таку удачу люди у білих халатах сказали одне одному:
Якби у цього хворого було ще на півтори молекули дурості більше, прийшлося б застосувати для виявлення зайвого просту дитячу лічилочку.
Ото такі у сучасній бухгалтерсько-психіатричній науці високоточні методи. Прямо на рівні молекул.
-Ото, наука дає. Ну й ну, навіть дурнів на молекулах вже відкрили...
-Ти, заспокойся. Ще нікого не відкривали. Й досі всі зачинені по дурдомах сидять. І, вважаю, що ще дуже не скоро їх випустять. А, деяких можуть й на довічне залишити.
-Тю на них. Ну й що там далі?
-Потанцюєм цінандалі .
-Що-що?
-Нічо. Слухай крашчо.
Звичайно ж, у ті зайвенги занесло нашого юного міліціянта. Отож, забрали у нього стильну піжаму з капцями від Мучачо Маленького і повернули одіж та все, що хлопець тоді мав при собі. Тільки металевий дріб`язок із гаманця на суму три грн., 45 коп. тихцем хижо цопнули. Але, потім все ж таки з жалем віддали, бо убоялися міжвідомчого конфлікту. Його Достойність, Лицар Зайвенго, не змовчав, що гроші ті були казенні до копійки. Правда, був згоден й на квитанцію на них.
Видали й папери, що дурика здав цілим та неушкодженим. А, наприкінець, головний лікар таки не втримався і задав кілька запитань. У власному кабінеті й наодинці.
-А скажіть – но мені, чоловіче добрий, чому, коли Вас покликала санітарка Ви з нею пішли? – прозвучало перше запитання від головного.
-Думав, що зараз документи віддадуть і додому поїду, - пояснив воскреслий для підтримання правопорядку чоловік.
-Ну, добре. А чого ж тоді роздягалися й дались митися у душі із шлангу? – не вдовольнився тими поясненнями головлікар.
-Думав, що так і треба. Я ж перший раз психа супроводжував, - виправдовувався міліціянтик.
-Де ж, Ви, шановний, бачили, щоб документи віддавали через миття у душі? Прямо, якась операція „чисті руки” виходить, - сказав на це головний.
-Води гарячої у нас в гуртожитку півроку вже немає..., - вже заканючило ментенятко.
-Так, це тепер зрозуміло... А чому ж Ви, шановний мовчали, коли Вас питали на огляді, чим Ви у житті займаєтесь? – перейшов до наступного запитання головлікар.
-А я не мовчав, я кілька разів сказав, що міліціонер, - з деякою образою відповів той.
-Ну, добре, не смію довше Вас затримувати. Всього вам найкращого. А з ними ми тут на місці розберемося, - закінчив головний допит і на прощання дав потиснути хлопцеві свою пещену психіатровську руцю.
І поїхав собі той підневільний хлопчина у свою Білоцицевку з гарячесухобезводним гуртожитком і Клубом імені Небачено Культурних Червоних Свинарів припасти до кучугур циці на копиці. Кращий зразок сумирності підневільності, душевної чистоти та віри в правоту вищестоячих людей... У дорозі був спокійний. Головлікар пообіцяв сьогодні ж передзвонити його начальству.
-А, що він собі там думав, отой мент непропечений? Зайвенго, лицар, блін, мадами на ім`я Сумирність! А, туди ж! Хтів зовсім на халяву гарячою водою помитися? Ще й така банщиця йому і зовсім безплатна?
-Ти, за шланг забув.
-Ага. І шланг ще й йому на халяву де треба вставляй та струмінь потім направляй. Єдрону гудрону - налий до бидону! Видко, забув, органіст унутрішній, що і їм теж за все у житті платить потрібно!
(збірка "Історії Малої Історії", 2007.)
