Так сталося, що якраз напередодні Нового Року зламала мене несподівана хвороба. Перепрацювався, знаєте. За кілька днів криза минула, але наслідки були не надто приємними. Читати не можеш, писати не можеш, телевізор – годі й говорити... У скронях тисне, голова крутиться, а все одно щось там собі думає... Комбінує, згадує, вираховує... Якісь слова вигадує, докупи тулить та ще й рукам наказує – беріть, руки, ручку та клапоть паперу, думки мої розумні записуйте. Біда, та й годі. Але накази ті ще кволі такі, слабенькі, то ж руки і не слухаються. Я спочатку до неї по-доброму – перестань, мовляв, головонько, відпочинь трохи, бо ти мене на той світ вженеш раніше часу. Але де там... Болить, дуднить, але своє робить.
Бачу я тоді, що процес не зупинити, і вирішив спрямувати його в корисне русло. Ану, кажу, голово, скажи-но мені: нащо тобі все це потрібно ? Оце все вигадування образів і сюжетів, ліплення слів докупи, розподіл їх на строфи, розділи чи абзаци ? Чого ти хочеш, головешко моя хвора ? Чи тобі слави прагнеться, чи любиш ерудицією блиснути, спроможність свою словоблудну продемонструвати ачи заняття собі іншого, достойнішого знайти не можеш ? Подивись довкола, на cвіт Божий ! Скільки голів зовсім про інше дбають, іншим переймаються. Де б грошенят підзаробити; що б таке смачненьке на язик закинути, до піднебіння притиснути; як би порядок в домі навести; куди б на вихідні гайнути ; як би іншу головешку (чи яку іншу частину тіла) відшукати, для спілкування приємного. А ти, куди б не пішла, що б не бачила – відразу починаєш якісь вигадки дивні вигадувати... Отож, відповідай мені чесно, бо посаджу на часникову дієту – заспіваєш тоді !
Притихла голова на якийсь час, задумалась. Імпульси звивинами струменять, в очах іскри кружляють, а з вух легка пара сочиться. От добре, міркую собі – передихну трохи. Та де там – не минуло і півгодини, як стрепенулась головешка: готова, мовляв, до рапорту. Ну, доповідай, кажу, але не бреши мені, бо я тебе наскрізь бачу, хоч ти і в кістяній кулі ховаєшся. Гаразд, каже, так, мовляв, і так, не для слави стараюся. Звісно, приємно похвалу отримати, добре слово від людей почути – роздимаюся тоді від гордості, як ропуха на болоті. Але совість триклята відразу шпильку в зад стромляє – лусь, і приходиш до пам’яті. Та й ерудицією нікому зараз пил в очі не пустиш, при освіті нашій совдепівській. З російськими пісатєлями ще сяк-так, про Жовтневу революцію та праці Лєніна можу з розумним сперечатися, а з рідною історією чи літературою – бідося справжня. Все на фраґментарній самоосвіті тримається – переживаєш хіба, аби не опростоволоситись...
Чого ж ти пнешся тоді, питаюся. Why ? Warum ? Пощо тобі то треба ? Вночі спати не даєш, вдень баки забиваєш знахідками своїми творчими ? Життя мимо проходить, а ти, знай, бубниш та й бубниш.
Та не я це – відказує. Хто ж, питаюся. Не відаю точно, ґосподарю, але директиви з центру надходять. Якого ще центру, до холєри ? Найцентральнішого, відповідає, того, що під ребрами зліва...
Я тоді до центру серцевого відразу, кричу несамовито. Ви чого, питаюся, мені голову морочите, спокою не даєте ! Припиніть негайно тероризмом займатися, бо живлення відключу !
А вони мені зустрічне питання: ти, кажуть, вчора естетичне піднесення відчував, коли синочок малий віршика твого недолугого декламував, картавлячи ? Ну, відчував, відказую. А місяць тому, коли коліжанка задзвонила на роботу і слів від захвату не знаходила, оповідання твоє переживаючи – тішився ? Та може, й так, кажу, давно було, вже й не пригадаю... А ще таке згадай, продовжують, як втрапиш у якусь ситуацію, і якісь такі неясні думки голову обсядуть, і щось таке, осяйне, наче вертиться, ніяк у слова не вкладаючись – і раптом за якийсь час саме це у чиємусь творі віднаходиш ! І все струнко, чітко, ясно і елеґантно ! Які тебе тоді струмені енергії пробивають, як жити і співати хочеться ! Ну гаразд, трапляється – погоджуюсь. Отож бо і воно, кажуть. Коли дзвонар на дзвіниці дзвони розгойдує, у нього також голова болить. Внизу люди йдуть, хтось байдуже церкву минає, хтось хреститься машинально... А ще хтось на коліна впаде і Бога узрить. Це таїна велика ! Це Істина в серцях відлунює !
