Телефон дзвонив дуже довго. Восьма ранку. На сороковий дзвінок ти змусила себе встати з ліжка і піти в іншу кімнату за трубкою.
- Так.
На тій стороні було чути, як шкрябають гелевою ручкою по не дуже якісному паперу, аж поки тебе не спитали:
- Коли ти востаннє мастурбувала?
Коли, коли, позавчора ввечері. Натомість ти відповіла:
- Я буду боятися. Я не відповідатиму на такі запитання. - і поклала трубку.
Ти виконала обіцянку. Потрохи ти почала це робити ще зі вчора - боятися. Це все та тривожна музика, спілкування в неті з невідомим чоловіком і сон, в якому він, виявившись твоїм братом, тебе гвалтує. Думка зупинилася на слові гвалтує, ти ніяк не могла згадати, яка буква є першою: г чи ґ. Так і не згадала, але боятися продовжувала.
Напевно це почалося ще раніше. Місяць тому, з того часу, як ти стала жити одна, розмовляти сама з собою, малювати на шпалерах літери невідомого алфавіту та слухати лише одну пісню з пелйліста.
Перед очима розповзалися плями брудно-зеленого кольору. У свідомості невідомо звідки з'явилося слово жовто-гарячий, і ти знову не могла згадати, як воно вірно пишеться. Весь цей час ти продовжувала боятися.
Можливо, вперше це сталося, коли ти прочитала в дитинстві новели Едгара По і потім на протязі трьох днів не могла вийти з кімнати. Пісня закінчилася, але ж у тебе стоїть вічний репіт, і все починається спочатку.
Телефон задзвонив знову. Цього разу ти взяла слухавку на сімдесятий дзвінок.
- Що ви хочете зі мною зробити?
Шкрябання по картону припинилося:
- Ми представляємо вібратори нового покоління. Коли ви востаннє мастурбували? Тепер вам не прийдеться робити так багато зусиль. Наш девіз: "Навіщо вам чоловіки? Купуйте насолоду на віки! Нові вібратори для вас: сто раз на день тепер оргазм!"
- Блядь.
Пісня почалася знову. Ти знала, що коли-небудь застрелиш себе, щоб тільки не жити з відчуттям постійного кошмару на грані істерики.
