Давайте поговоримо з вами про тертя. Про тертя та білявок. Про тертя, білявок та цицьки. Тобто про тертя об цицьки білявок.
Взагалі, білявки для того й існують, щоби тертися об їхні груди. Така своєрідна форма чоловічого самоутвердження – чим більше білявок, о груди яких ти потерся, тим більша твоя самооцінка. При цьому не важливо, чи було щось між вами, окрім тертя.
Методика тертя о цицьки білявок зі сторони проста та витончена, але потребує багатьох років тренувань і самовдосконалень. Так, наприклад, не слід тертися о груди добре знайомих білявок. Це шкідливо для подальшого розвитку стосунків між вами. Хоча б товариських. Краще за все здійснювати цей, скажемо так, акт з малознайомими (від 10 секунд до 2 годин) цицьками. Вчені довели, що подібна процедура збільшує чоловічу потенцію на 1.3%, а тривалість життя на 10 хвилин. У той час як тертя о груди знайомих білявок має показники 0.7% та 3 хвилини відповідно. Також регулярне тертя о груди малознайомих білявок сприяє поліпшенню травлення, профілактиці гіпертонічних кризів і нежиті, а також укріплює імунну систему.
Готуючись до процедури, не потрібно попередньо сповіщати хазяйку цицьок про свої наміри. Все повинно виглядати природно та непримусово. Для цицьок це повинно бути неочікуваною випадковістю, що триває, залежно від ситуації, від одної секунди до десяти хвилин (випадкове зіткнення у дверях і поїздка в громадському транспорті в час пік)
Також потрібно враховувати, що не кожна білявка підходить для подібної місії. Наприклад, низенькі білявки добрі, коли їх обнімаєш. Ти непогано виглядаєш поруч із ними. Але для тертя об їхні груди низенькі білявки – пара непідходяща. Високі білявки також, скоріше – антураж, ніж реальні цицьки, приємні для тертя. Наукою доведено, що кращі білявки, дійсно гідні для того, щоб о них терлися, мають зріст 170-175 сантиметрів і 2 розмір грудей.
Але у кожної подібної теорії є зворотній бік. У той час, коли сонми хлопців окупують громадський транспорт у пошуках швидких насолод миттєвих доторків, дівчата, як виявляється, також не пасуть задніх. Не знаю, чи поставлено це у них на такий високий теоретичний рівень, коли хтивість стає справжнім мистецтвом, але спроби цього, наскільки я можу за цим спостерігати, мають місце бути.
Здогадки про жіночі практичні дослідження мистецтва тертя в мене з'явились зовсім недавно. Авжеж, тепер я розумію, яким сліпим я був. Ну, скажіть мені, як можна було стільки років не помічати всі ці побіжні доторки у маршрутках, коли ти сам відчуваєш себе винним за те, що твоя рука мимохідь зачепила попку або груди цікавої білявки зліва? Хоча, насправді, це білявка, точніше, її означені частини тіла наскочили на тебе, але не ти на них. Як ще сприймати неочікувані зустрічі у дверях офісу зі співробітницями? Вони траплялися підозріло часто як для офісу, де працює всього дві дівчини, а особисто ти у ньому проводиш годину-дві на день.
Все це, як я тепер розумію, ланки одного ланцюга, однієї жіночої системи доторків, натяків, тертя. Це високе мистецтво. Настільки високе, що зазвичай стає помітним лише професіоналам. А інколи воно непомітне навіть їм, настільки тонко все прораховане й виконано.
Але, там, де є мистецтво, є й кустарщики. Де є література, там є графомани. Де є художники, є трафаретники. Де є терці, є петингісти.
Сталося це ввечері спекотного літнього дня, коли кожна частина твого тіла спітніла й благає про омріяну прохолоду душу.
Поїздка у переповненій маршрутці влітку ніколи не була справою надто приємною. Й цього разу нічого не передвіщало чогось надзвичайного. Терористи в нашій країні не водяться. А це – єдині хлопці, які б змогли додати поїздкам у транспорті хоча б якоїсь гостроти та азарту.
На зупинці «Проспект Воронцова» сталося диво. Товста клімактична жінка тієї породи, яка десь наполовину наповнює маршрутки у часи пік, несподівано вийшла з машини, звільнивши мені місце у правому ряді сидінь. Зраділий і втомлений я бухнувся на крісло та почав замріяно дивитись на Дніпро – маршрутка виїхала на міст.
Мрії було понесли мене у світ хлопчачих фантазій із переможеними драконами та гарненькими білявими полонянками. Але мене від цих мрій нагло відволікли прямо в розпалі інтимної сцени.
Хто бував у Дніпропетровську, той знає, що з двох бід, найболючіша у нашому місті – дороги. Їх просто немає. Немає і перспектив, що щось у цьому плані найближчим часом зміниться. Ми просто змирилися з цим, і намагаємося щоденно викреслювати зі своєї пам'яті годину-дві автомобільного пересування містом.
Причин, які відволікли мене від мрій, було дві: дорога та білявка. Дорога була, як і всюди у місті, погана. А білявка була дуже, дуже непогана. Причому, завдяки поганій дорозі, білявка з певною несистемною періодичністю билася о моє плече тим своїм місцем, де сходяться стегна. Скоріше за все, це було необдумано й випадково – доторки співпадали з тими моментами, коли маршрутка переїжджала з купини на купину. Цікавіше було далі.
Мимохідь звернувши увагу на цікаве явище в мене над плечем, я зробив спробу повернутися у мрії. От тільки зробив деяке вдосконалення, обравши об'єктом цих мрій особу, яка у цей час зробила об'єктом не знаю чого саме моє плече.
Фантазія моя працювала недовго. Вона відключилася, коли я помітив, що колишня несистемна періодичність доторків дівочої піхви до мого плеча перетворилася на цілком системну. Все стало цілком зрозуміло, коли купини закінчилися та транспорт виїхав на нормальну дорогу. Биття дівочого лона о моє чоловіче плече не припинилося. Воно навіть прискорилося. Знов прискорилося. Дівчина несамовито билася об мене, спрямовуючи у цей процес всю свою молоду енергію.
Не буду скривати. Я розгубився. Приймати якісь міри, захищати плече від домагань ошалілої білявки начебто нечемно. Я же все таки джентльмен, мене чомусь там вчили батьки, чомусь я навчився на вулиці. Коротко кажучи, я змирився з долею та продовжував дивитись у вікно, ніяк не реагуючи на пристрасті, що вирували зліва від мене. Допитливий розум чекав, чим закінчиться ця історія.
Коли процес сягнув найвищої своєї точки, дівчина здригнулася, завмерла, після чого озирнулася навкруги та сіла на вільне місце в кінці салону, залишивши мене з плечем і початком легенди.
Рекреації нашого міста Газета «Наше місто» (Дніпропетровськ, 10 січня 2007 р.)
Не встигли у Дніпропетровську вгаснути пристрасті щодо трьох хлопців, які влітку 2007 року заради втіхи вбили 29 чоловік, як місто охопила нова хвиля неспокійних чуток. Стосувались ці чутки дівчини-ман’яка, що, нібито зґвалтувала вже не один десяток хлопців прямо на очах безтурботних мешканців Дніпропетровська – у переповнених маршрутних таксі. Форуми були забиті повідомленнями очевидців та учасників подій. А відвідуваність маршруток збільшилася в декілька разів – усі хотіли власноручно (чи власноплечно) зустрітись із небезпечною хворою білявкою.
Паніка та хтивість охопили наше місто. Озброївшись досвідом ман’яка десятки звичайних дівчат вирішили повторити її досягнення. Через ці спроби постраждало кілька сотень ні в чому не винних хлопців, які просто хотіли дістатися маршруткою дома чи роботи.
Міліція швидко відреагувала на чутки й розпочала оперативно-слідчі роботи. Працівниками правоохоронних органів були знайдені та допитані жертви ман’яка, створений був її фоторобот, але слід дівчини знайдений не був. Тим часом одним за одним з’являлися нові постраждалі від діяльності ненаситної білявки.
Ситуація стала критичною, тому на допомогу нашій міліції прийшли оперативні працівники з Києва. Після тижневої роботи під прикриттям, дівчина-ман’як була затримана прямо на місці скоєння злочину у маршрутці номер 107. Злодієм оказалась 22-річна мешканка нашого міста Мирослава К. За її показаннями, вона займалася подібною діяльністю вже приблизно 4 роки, і за цей час жертвами її збочених дій стала не одна сотня хлопців. Що цікаво, більшість випадків цієї антисоціальної поведінки, звинувачена здійснила саме у автобусах 107 маршруту.
Міліція наразі перевіряє показання Мирослави, проводить слідчі експерименти, знаходить все нових і нових жертв і свідків злочинів.
Максим С. (жертва дівчини-ман’яка):
– Я часто їжджу 107-м маршрутом. І от якось влітку сів я біля вікна, і тут відчуваю, якась дівчина б’ється об моє плече… ну, ви самі знаєте чим. Я спочатку подумав, що це випадково – дорога погана. Але потім, коли маршрутка виїхала на Набережну, я зрозумів, що дівчина не припиняє своїх злочинних дій. Ну, я злякався. Тому промовчав. Хто знає, що в неї на умі. Може, в неї в кишені ножик був. Тому я зачекав, поки все закінчиться, та швидко вийшов з автобуса. Довелося потім ще дві зупинки пішки йти. А згодом в інеті на форумі прочитав, що я – не одна жертва цієї збоченки. Посадити її треба! На 15 років! Нехай у тюрмі навчиться гарних манер!
Коментарій психолога:
– Нажаль, це не єдиний випадок замовчування хлопцями факту ґвалтування зі сторони незнайомих дівчат. Це типово, коли молоді люди бояться розказати близьким, а, тим більш, міліції про ці жахливі факти. Вони думають, що світ не сприйме їх після цього, що вони стануть вигнанцями у суспільстві. Дехто навіть вважає винним самого себе. І тільки спільна біда допомагає їм повністю побороти цю психічну проблему, тому Інтернет – це ідеальне середовище для соціальної адаптації жертв ґвалтівниць.
Державне замовлення
- Нарешті всі зібралися! – Розпочав робочій день Ілля. – А де Дмитро?
- Він тільки-но телефонував. Казав, що їде – у пробці застряг на Карла Маркса. – Відповіла подружка Дмитра – Марійка.
- Добре, тоді розпочнемо без цього йолопа, він підтягнеться, як зможе.
Усі вже дістали блокноти на олівці.
- Вчора в Києві зустрічався з Геною. Тому нині у нас нове дуже серйозне замовлення. І працювати тепер будемо без вихідних та обіду, поки не виконаємо його.
- Ні, без обіду не можемо. Вихідні – чорт з ними, їх і так немає, але обід не чіпай – це святе.
- Сашко, якщо ще раз вставиш своє слово, коли я розмовляю, то особисто ти будеш працювати і без сну! Передайте це і Дмитру, коли той приїде.
- Що саме передати: про обід чи про сон?
- Так, перший пішов. Сьогодні ночуєш у офісі, вигадуєш концепції.
Фоновий шепіт у кімнаті, ледь чутні слова: «Свєто, залишишся сьогодні зі мною?»
- Так от, Гена, як завжди, дав нам нове замовлення. Цього разу будемо робити соціальну рекламу.
- Куріння?
- Алкоголь?
- СНІД?
- Чемне поводження з батьками?
- Транспорт! – Перебив град пропозицій Ілля.
- Що транспорт?
- Міністерство транспорту замовляє соціальну рекламу проти стоячих пасажирів у маршрутках.
- Дніпропетровські маршрутчики називають це стійло.
- А я чула, що стояк. – Втрутилась Свєта.
- Еге ж, ти про стояк тільки чути можеш!
- Авжеж, з тобою на ніч залишишся, і будеш про стояк тільки чути з розповідей подруг.
Фоновий гогіт у кімнаті, ледь чутні слова: «А ти сьогодні залишись»
- Ось Гена передав якісь папірці з Міністерства. Там статистика по нещасних випадках із стояками у маршрутках.
- От бачиш, Свєто, тобі у маршрутках частіше їздити треба.
- Досить мені нещасних випадків із стояками і зараз.
- Ми будемо по справі говорити, чи як? – Не стерпів Ілля.
- А що тут говорити? Я впевнений, що на цифри, надані Міністерством транспорту, можна сміливо плювати. Набридли соціальні реклами зі всілякими незрозумілими цифрами. Ну хто на них увагу звертає? Потрібно зробити щось таке, щоб кидалося в очі, запам’ятовувалося та било по нирках. – Зробив пропозицію Влад.
- Гарний стояк дуже добре в очі кидається та й запам’ятовується, коли він, дійсно, гарний. – Замріяно сказала Свєта.
- Це тобі хто розповів?
- Є добрі люди.
Усі зацікавлено подивились на Марійку.
- Я підтримую Влада. – Заговорив Сашко. – Потрібно впливати на аудиторію образно, а не якимись там цифрами. Доречи, я не зрозумів головного – який формат у замовлення: теле-, радіо-, газета, біг-борди?
- Телевізійні ролики, біг-борди. Сьогодні ми повинні напрацювати кілька концепцій та через Гену передати їх в Міністерство. Якщо хоч одну із цих концепцій приймуть, то будемо жити у шоколаді. Міністерство транспорту грошей ніколи не жаліє. Особливо, коли з ним домовляється Гена.
- Зарплати нам підвищать?
- Авжеж!
Схвальний шепіт.
- Добре, тоді до роботи! – Підвів підсумки перемов із керівництвом Сашко. – Пропозицію діяти через асоціативний ряд повністю підтримую. Що у нас асоціюється із словами стійло, стояк?
- У мене, точно, не ти. – Продовжувала наскрізну тему дня Свєта.
- Циць, тьолко! Ввечері з тобою поговоримо…
- Уявляю собі відеоряд. Переповнена маршрутка, камера запливає всередину, а там замість людей стоять коні. – Це був Влад.
- Ага, і надпис: «Капля нікотину вбиває коня. Скажемо НІ курінню у громадських місцях!»
- Щось із тебе не те пре. Не відійшов ще від реклами антитютюнової кампанії?
- Це ти не відійшов! Ти ще тоді коней пропонував. Може, в тебе із ними щось особисте пов’язане?
- Ага, жила у нього одна кобила.
- І що з нею сталося? Вмерла від нікотину?
- Та ні, пішла до іншого жеребця.
- А мені ідея із конями у маршрутці чимось подобається. – Підтримав Влада Ілля.
- У тебе також кобила жила?
- Чому жила? Зараз живе…
Сумна мовчанка.
- Ні, дійсно, дуже добре обігрується слово «стійло».
- Краще б обігрували слово «стояк». – Не вгамовувалась Свєта.
- Свєто, що з тобою сьогодні?
- Що-що? Недотрах!
Усі зацікавлено дивляться на Сашка.
- А ти б активніше себе вела у маршрутках. Там же кожного ранку такий стояк, що чесна дівчина навіть втулитися в салон не може. Особливо, якщо не на кінцевій зупинці сідає.
- Марійка вірно сказала, – почав Ілля, – всі свої недотрахи треба у маршрутках залишати, а не на роботу нести!
- І як ви собі, розумники, це являєте?
- Що уявляємо?
- Залишення недотраху в маршрутках!
- Ну, не знаю, ти ж дівчина, ти у таких речах краще розбираєшся.
- А в мене якось таке було.
- Недотрах???
- Майже. Їхала я у маршрутці, – всі зацікавлено подивились на Марійку, – а дороги у нас самі знаєте які. Маршрутка стрибнула і я уперлася своєю піхвою прямо у плече хлопця.
- Ні фіга собі маршрутка підстрибнула! Там хоч люк був?
- Який люк?
- Ну, а як же без люка можна було стрибнути своєю піхвою хлопцю на плече? Стеля маршрутки не дозволять.
- Аааа! Та він же сидів.
- Он воно що! Це все міняє.
- Не перебивайте, далі цікавіше. Тернулася я своїм лоном о плече, і відчуваю – приємно мені. Тільки прийшла в себе, а маршрутка знову підстрибнула. І знов те ж саме плече, і знов та сама насолода. Тоді я вирішила не пускати все це на самоплив, й взяла справу у свої руки.
- Тобто, свою піхву…
- Так, піхву. Почала я, значить, тертися нею об плече хлопця…
- А що хлопець?
- А що він? Певно, джентльмен. Мовчав всю дорогу.
- Напевно, у ступорі був. Я би також був у ступорі, коли б з моїм плечем таке витворяли. А що далі?
- А далі була моя зупинка, і я вийшла.
- А оргазм був? – Сумно спитала Свєта.
- Кажу ж, була моя зупинка. Не встигла.
- Сумна історія.
- Бачу! – Майже закричав Влад.
- Що бачиш?
- Бачу відеоряд! Переповнена маршрутка іде поганою дорогою і качається. Дівчина, що стоїть, через ці хитання становиться все ближче і ближче до хлопця, що сидить. Мить – і вона торкається своїм лоном до його плеча. Маршрутка їде все швидше і продовжується хитатися. Дівчина все торкається і торкається своєю піхвою о плече. І от вона кінчає і голосно кричить. Вся маршрутка разом із водієм озирається на неї. Водій, озирнувшись, відволікається від дороги, не справляється з кермом і в’їжджає у стовп. Купа трупів. Мертвих дівчину і хлопця накривають одним білим простирадлом, на якому проступає кров, немов натяк на першу шлюбну ніч.
- А поруч на траві грають діти та пасуться коні. – Не утримався Сашко.
- Значить так, – сказав, вислухавши все це, Ілля. – Я даю вам усім десять хвилин.
- На що? – Влад не міг собі повірити, що цю його концепцію схвалило начальство.
- На те, щоб ви всі зібрали свої речі, вийшли з цього офісу і ніколи більш сюди не поверталися! Свєто, ти можеш залишитися. Думаю, я зможу тобі допомогти у твоїй проблемі.
Відчинилися двері, й у них зайшов Дмитро.
- Люди, ви не повірите, я тільки що у маршрутці таке бачив!..
Равлик на схилі Говерли
Тихо, тихо повзе,
Немов схилом Фудзі,
Лоно по плечу.
