Ти інколи просто нестерпний. Щось бурмотиш собі під ніс, робиш вигляд, що тобі нічого не подобається, кричиш не лише на мене, а й на усіх оточуючих… Ти ніколи не говориш мені слова любові і кажеш, що це не потрібно, що це лише засмічує нашу і без того сильну любов. А мені так хочеться почути від тебе бодай половину слова «кохаю». Я б одразу все зрозуміла та пробачила тобі усі образи, недоспані ночі, скандали… Хоча ти дуже рідко кричиш. А якщо таке трапляється, то ти виливаєш на мене усі образи та весь свій сум, а вони у тебе можуть накопичуватись місяцями. Я вже звикла до цього. Та ти знаєш, мені просто хочеться посидіти з тобою на лавці у парку і говорити про погоду, про бабцю, яка переходить дорогу, про нас, а не про твою музику.
Ще декілька років тому ти був життєрадісним молодиком, який ніколи і нікого не відвертав від себе, усім допомагав та підтримував. Я тебе за це і покохала. Я покохала тебе не за твої досягнення, не за твій талант, не за твої статки. Я покохала тебе за твою душу. Подивись на що ти перетворився! Ти день і ніч щось пишеш та не помічаєш оточуючих. Ти навіть не помічаєш мене. Ти живеш у своєму світі і не хочеш покидати його. Ти кажеш, що тобі там добре. А хіба тобі зі мною погано? Хіба я тобі нічого не допомагаю? Що з тобою сталось?
Ти мене маєш за ніщо. Постійно робиш вигляд, що мене немає. І так уже три роки! Ти не хотів дітей, я їх не мала; ти не хотів бачити своїх батьків, я їх не пускала; ти не хотів чути шуму з-за вікна, я зробила тоді усі умови… Я виконувала усі твої забаганки. І так уже три роки. Чи ж ти не пам’ятаєш, що я також закінчила музичну школу та консерваторію з відзнакою, що я також давала концерти, їздила на виступи. Та я про все забула, бо покохала тебе. Ти не хотів аби я була співачкою, то я нею і не стала. Я покинула все заради тебе одного. А ти це навіть не цілиш.
Ти знаєш, як боляче, коли тебе ображає людина, яку ти дуже сильно кохаєш? Ні, ти не знаєш. Я тебе оберігала від усього лихого, робила над тобою ореол захисту та не давала жодному нелюдові образити тебе. А ти мені чим відплатив? Ти мене ніколи не кохав. Ніколи! Ти лише робив вигляд, що любиш. Ти знав, що я тебе не покину. Ти не хотів доживати свого віку на самоті.
Та з мене досить. Все! Кінець усьому. Я іду від тебе. Не шукай мене ні за яких умов. Не тривож моє і без того роз’ятрене серце. А ще краще забудь. Забудь і не згадуй. Хоча ні, пам’ятай мене і не спи ночами, згадуючи про мене. Я тобі снитимусь. Я, хоч у снах, буду щаслива. Хоч я буду сама.
Ти інколи просто нестерпний. І це факт. Ти… ти… Я навіть не знаю, як тебе обізвати. Ти знаєш, надто тяжко підібрати слова. Я хоч покинула тебе, та я ще досі тебе кохаю.
А ти не забувай їсти, пити, годувати наших голубів, яких ми приручили ще колись давно у парку і просто будь щасливий. Я не знаю скільки ти протримаєш без мене. (Та і я не знаю скільки зможу без тебе)
