Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2562
Творів: 46543
Рецензій: 90821

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Етюд

Нічого...

© Анютка Петрів , 08-01-2008
                                                                                                                   Із глибин моєї середини…
     Кажуть люди, що час гоїть рани. Від наче антисептик знижує та вгамовує біль. Але ж скільки часу вже минуло? А мені ще більше болить. Моє ранене серце ще більше щемить у грудях. Воно мені щось говорить, та я його не чую, бо крик душі перекриває усі звуки мого єства.
     Кажуть люди, все мине, наче один сон. І ти вже не зможеш згадати та відтворити його в своїй пам’яті. Та чому ж тоді я не можу викинути його зі своєї свідомості? Чому? От вже скільки днів проминуло наді мною, та я і досі чітко пам’ятаю його обличчя, його очі, його голос. Я не можу заснути без думки про нього.
     Кажуть люди, що не варто перейматися. Та я і не переймаюся. Я просто не можу виштовхати із серця ті солодкі спомини про нього. Просто не можу. Декілька днів тому ходила до ворожки, щоби вона допомогла мені його забути. Та не вдалося. Мабуть мені вже нічого не допоможе. Нічого…
     Кажуть люди, що він не вартий мене. Але ж ще декілька місяців тому всі вони твердили в один голос, що ми – ідеальна пара. Казали, що наш союз був складений на небі. А тепер? Що вони твердять тепер?
     Я вже не відчуваю болі. Вона стала складовою мене. Вдарила сьогодні ногу до столу і нічого не відчула. Обкусала губу до крові і так проходила цілий день. Різала на кухні м'ясо до борщу, врізала руку. Кров тече, а я стою і дивлюся. Нічого не відчуваю. Нічого… Отямилася за декілька хвилин. А ж самій інколи смішно від цього. Та, ні. Смішно мені мабуть від того, що я була життєрадісною, сміливою, люблячою дівчиною. А тепер перетворилася на закриту від усього світу людину. Людину, як біологічний вид. Тільки, як вид. Вид і нічого більше.
     Інколи мені здається, що всередині мене вже нічого немає. А особливо, коли я бесідую сама до себе. Відчуття наче відлуння відбивається всередині. Та я впевнена, що замість відлуння мають бути душа, любов, ласка… Хоч щось. Та нічого немає. Нічого…    

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Нема нічого. але є все!!!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Іра Вітер, 08-01-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.75873494148254 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …