(продовження)
( початок див. на http://gak.com.ua/creatives/1/7812 , http://gak.com.ua/creatives/1/7813 )
Галушку не зупиняла навіть присутність поруч „цієї сучки”. М-да, нелегке, нелегке життя у агента Української Галактичної Служби.
- Він летить на Андромеду, - відповідала Аксінья замість мене.- Він летить виручати мого Ляха з біди. А заодно – і Сагайдачного.
- Я сама знаю, куди він летить ! Що, вони удвох там не справляються з тими шльондрами-андромедянками ? Віагру їм повезеш ? Так ? Чого мовчиш ? Бо ти брешеш! Насправді ти летиш у Краснодар трахати кубанок ! Я все чула ! Я все знаю ! Мені дід перед весіллям по телефону розповідав, що насправді всі агенти УГС хоч раз у рік літають у Краснодар розслабитися і потрахати кубанок ! Ото я дурна ! Навіщо ж я за тебе виходила ? Навіщо ж я себе занапастила ? Чого мовчиш ?
Я подумав, що побічний ефект від препарату „нєдєлька” – чи не гірший від побічного ефекту „пані Граціози”. Там чоловіка очікувало одноразове розчарування, а з цією „нєдєлькою” доведеться щоразу, чи не щоденно, вирішувати одне й те ж саме вічне гамлетівське питання : бути чи не бути і надалі законним чоловіком цього чудовиська, цієї стерви ?
- Мамаю, - у той же час говорила Аксінья, - я би тобі чимось допомогла, але не знаю, чим. Хіба що, може, полетіти мені разом із тобою ? - вона хіхікнула, а Галушка заскреготіла зубами і зашипіла:”Сучка! Коза драна !!”.
- Чим же мені тобі допомогти ? – риторично запитувала Аксінья, поки я пакував чемодани.- А, до речі, ти знаєш, вони – і Лях, і Сагайдачний, - мали спеціальні костюми андромедянинів. Лях перед відльотом свого вдягав, приміряв, перед дзеркалом крутився... Ото сміху було ! Такий кумедний, а потім ще й цілуватися поліз ! Ми навіть сфотографувалися на пам”ять !
Вона продемонструвала мені на свому комунікаторі кілька дійсно кумедних фотографій . Лях в костюмі андромедянина був просто неперевершеним ! Ну ніколи би не сказав, що це не справжній андромедянин, а начальник відділу надзвичайних розслідувань УГС добродій Лях !
Ось Лях тримає Аксінью на руках, ось Лях палко цілує Аксінью в губи, ось Лях... ну, це дуже інтимна світлина, а ось...блін! ну, це ж іще інтимніша ! А далі ще, і ще... Я здивовано поглянув на Аксінью.
- А що такого ? – знизала плечима Аксінья. – Ну , ми ж повинні були перевірити, як це все насправді працює. А раптом йому через службову, звичайно ж, необхідність довелося б мати щось із андромедянками ? Ти ж розумієш, що це таке – службова необхідність ? А засипатися на такій дрібниці....
Я добре розумів, що це таке – службова необхідність, особливо по Сургуту. Тільки, на превеликий жаль, із нас трьох лише мадам Галушка, особливо у стані расово-фенологічних змін після вживання „нєдєльки”, цього категорично не хотіла розуміти. Ось зараз вона знову буде вставляти свої , як колись говорили, „п’ять копійок”.
Але вона чомусь мовчала. Натомість, краєм ока я помітив, що автоматичний візок-коляска вже порожній, а приваблива негритянка з легкою посмішкою на обличчі стоїть з протилежного боку Аксіньї та переглядає разом із нами інтимні фотознімки кохання екс-капітанші з андромедянином. Насправді я також добре розумів і те, що причиною появи цих світлин була не стільки службова необхідність, скільки „органічна необхідність” секс-капітанші Аксіньї мати періодично „любоф” із різними потворами, і свого часу я для неї був швидше винятком з правил. Бо, подейкують, її колишній коханець генерал Ліліпутін був справжнім виродком карликового зросту з обличчям якогось підлого та ницого монстра із нової версії серіалу про Гаррі Поттера виробництва відомої одеської кіностудії „Чабанка-фільм” .
Отож, моя Галушка з цікавістю розглядала перехідні від еротичних до брудних порнографічний фотографій, і я навіть став трохи перейматися, чи не захоче вона раптом ні з того, ні з сього повторити цю фотосесію, тільки вже за моєю участю, бо ж раптом і мені на Андромеді доведеться підтверджувати свою чоловічу силу ! Тільки ж от біда – костюму андромедянина мені не дали. На складі мені лише з жалем констатували, що таких костюмів, із справжньої андромедянської вовни , було всього лише тільки два. Їх отримали підзвіт Сагайдачний та Лях, і тому все, аліс, йок, більше вже таких костюмів нема, а як і у чому тобі летіти на Альфу Андромеди, пане агенте УГС першого класу , мусиш вирішувати сам, ти ж агент першого класу, а не якийсь задрипаний дантист з-під Катеринополя. Подібний стан речей своїми коренями походив із цілого комплексу давніх традиційних українських проблем, таких як принцип „моя хата скраю”, вічна нестача предметів першої необхідності , тощо. Щоправда, немає лиха без добра : саме така звичка наших предків самотужки вишуковувати виходи із безвихідних ситуацій і призвела до того, що зараз Україна стала провідною державою Галактики. Наші пращури не очікували, як ті ж англійці, американці чи росіяни, що їм усе необхідне хтось принесе на тарілочці з блакитною смужечкою, а прагнули брати – і брали усе самі. Мужньо вишуковували варіанти. Ну, а пріснопам”ятне видобування „блакитного золота” крізь самопальні отвори із газопроводів Уренгой-Помари-Ужгород-Нью-Йорк – це ж лише верхівка айсберга...
- Що це , власне, за костюм такий ? – спокійно запитала Галушка у Аксіньї, так начебто кілька хвилин назад не обзивала її „сучкою”. Дія препарату завершилася, точніше – завершився процес прямого перетворення, і тепер Галушка, хоч і чорношкіра, але була при своєму типовому українсько-розважливому характері. – З чого він зроблений ?
Аксінья досить манірно, як для колишнього капітана КГБ, знизала плечима :
- Ну, як мені розповідав Лях, все зроблено із натуральної шкіри та натуральної вовни андромедянських гуманоїдів. Тамтешні жителі мають надзвичайно чутливий нюх, тому вдавати із себе андромедянина у синтетичному костюмі – це було б самогубство. Тамтешні закони щодо цього дуже жорстокі.
Ця інформація здивувала навіть мене :
- Ну, вовна – це зрозуміло. Натирили у якійсь андромедянській цирюльні. А от шкіру звідки вони натуральну узяли ? Це ж треба було ... теє... ? – я хоч і вважаюся одним із представників наймужнішої в Галактиці професії, проте навіть мені стало трохи не по собі, коли я уявив, звідки саме можна було би взяти такий великий , практично повнорозмірний шматок натуральної антромедянської шкіри, та ще й вдягати це на самого себе. Бр-р-р ! Як же це негуманно !
- Ну-у, може і не все так жахливо. Шкіру могли просто отримати шляхом біотехнолгій. Виростити, так би мовити, у пробірці. У пробірці відповідного розміру... – замислено промимрила Галушка.
От за що я її люблю , мою Галушечку, – то це за певну прагматичність у делікатних ситуаціях. Недарма ж вона без п”яти хвилин академік !
- Гадаю, що однією із причин можливого провалу твого Ляха на Андромеді було саме те, що штучно вирощена шкіра , нехай і з допомогою найсучасніших біотехнологій, мала деяку функціональну відмінність від шкіри справжніх живих андромедян, - сказала Галушка.- Проте маю сумніви, що ці біотехнології були дійсно найсучасніші. Бо сьогодні найсучасніші біотехнології – хіба що у мене в домашній лабораторії, та ще у мого діда.
- А що ж там могло бути не так ? – стурбовано перепитала Аксінья.
- Ну, найпростіше, що могло би бути, то це відсутність правильної реакції потових залоз в певних ситуаціях, або й взагалі відсутність цих самих залоз. Ну, звідки мені знати, хто і де ці маскарадні костюми виготовляв ? Може , десь у Польщі, або в Китаї....
- Та ти що !- злякано вигукнула Аксінья.- Не може бути !
- Якщо це не бойові костюми, то цілком можливо. А це, швидше за все, і не бойові, бо ми з андромедянами маємо пакт про ненапад, - зауважила Галушка.- Це ж усім відомо.
- А що би ти порадила ? Як без п”яти хвилин академік ? – іронічно запитав я у дружини.
- Ну-у, є різні варіанти. Варіантів, можна сказати, море.
- А наприклад ?
- Наприклад... наприклад.... Чуєш, Оксаночко, а у тебе, цілком випадково звісно ж, не залишилося хоча б однієї волосинки з цього чудового ляхового андромедянського костюму ?
- Та звідки ! – сплеснула в долоні Аксінья.- Хіба ж я знала , що знадобиться ?
- Ех, капітан-капітан, - пирснув я, - і під пазурями нічого не залишилося ?
- Під якими пазурями ?
Я кивнув на комунікатор і зробив промовистий жест.
Поки автомобіль мчав нас до цілі, Галушка проводила для нас лікбез із найпередовіших досягнень біохімії. Ці найпередовіші досягнення ще навіть не були описані у жодній науковій статті, і навіть добродій Омелян Майборода ніколи достеменно не знав, що там намудрувала його онука.
- Мені потрібна андромедянська волосина, щоб я приготувала для тебе „нєдєльку”, котра перетворить тебе тимчасово на найсправжнісінького андромедянина. У тебе будуть всі найсправжнісінькі реакції, неначе ти - чистокровний андромедянин. Потовиділення, смакові та нюхові реакції, зір , слух, ну словом – усе !
- А-а-а як же ...
- Через наперед заданий час ти трансформуєшся назад в українця, - запевнила мене дружина.
- Точно ?
- Бігме.
- А через скільки часу конкретно ? – непокоївся я.
- Тиждень тобі вистачить ?
- На одного Ляха ?
- Отже, два тижні ?
- Давай про всяк випадок три.
- Ну, як три, то й три, - погодилася моя кохана.
- Добре. За три тижні я, гадаю, впораюся. Але ж як ти цей термін регулююєш ?
- Та, це дрібниці. Змінюю співвідношення омега-факторів,- пояснила Галушка.
- Омега ?
- Ну да. Омега-факторів.
Зізнаюся, що про ці загадкові омега-фактори я чув уперше. Проте в УГС абикого не беруть, кандидат в угаесівці мусить мати певний багаж знань, певний інтелектуальний рівень. Я цілком відповідав цим вимогам і свого часу для здавання екзаменів я довгий час штудіював грецьку абетку, отже назва грецької літери „омега” мені не видалася незнайомою. Це вселило у мене впевненість, що дружина тримає усе під контролем.
- А-а-а, ну раз омега, тоді все ясно. Як же я раніше про це не здогадався ? Це ж так просто ! Змінюєш співвідношення омега-факторів , і все – в ажурі. Може , й собі це взяти до арсеналу ?
- Візьми, Мамаю, візьми.
- Але ж для того, щоб виготовити потрібну сироватку, я так розумію, тобі потрібно приблизно два тижні. А мені летіти вже сьогодні.
- Мамаю, ну ти ж розумієш, наука на місці не стоїть, - усміхнулася Галушка. - Аби ти частіше бував удома, то більше би розбирався у сучасній біохімії. Як би це тобі на пальцях пояснити ? Ну, ти знаєш, наприклад, як робиться знамените кримське вино „Чорний доктор” ?
- Робиться ?? Тю, та кожен першокласник знає, що це вино припинили виготовляти ще наприкінці двадцятого століття через зникнення відповідного виноматеріалу. Щось там було пов”язане із так званою „перестройкою”.
- Це дійсно так, але ж це вино і досі продають ? Продають. Отже, роблять ? Звісно, деякі наївні покупці вірять у байки, що нібито десь у Кримських горах геологами було знайдено засекречений підвал зі стратегічним запасом цього напою. Але насправді все дуже просто – виробником береться основа, ординарний портвейн з червоних сортів винограду і додається потрібна есенція. І ось маєте „Чорний доктор”. Хочете „Мускат червоний південнобережний” – капаєте у той же портвейн відповідну есенцію. Захотіли „Чорного полковника” – додаєте до портвейну потрібний аромат. Тощо. Часу потрібно на це – від сили п”ять хвилин. Так само і з моєю „нєдєлькою”.
- Ага. Тобто, я так розумію, „портвейн” у тебе вже давно готовий ?
- Приблизно сто тисяч порцій.
- Ну, а часу для виготовлення з „портвейну” цього „чорного доктора” багато потрібно ?
- Ти не повіриш – але триста секунд вистачить.
- Триста секунд ?
- Саме так.
Менш, аніж за півгодини ми прибули в помешкання Ляха та Аксіньї. Остання слабо протестувала проти такого обшуку, аргументуючи тим, що це є втручання в її особисте, ба більше – інтимне життя, і що вона вже все давно повипирала. Вона , хоч і прожила більшу частину життя в Росії, все ж не така вже і бруднуля була, як ми про неї гадали, і дійсно - вже давно все повипирала. Реклама ручної праці свою справу робила. Тим більше, як ми, можливо пам”ятаємо, вона все-таки колишній капітан російського КГБ, і під час служби вона просто зобов”язана була бути більш охайною, аніж звичайні цивільні громадяни, хоча б навіть тому, що цього вимагали статути, а вона ж не така вже дурепа не виконувати приписи статутів, і, хоча генерал Ліліпутін тут ні до чого, але ж вона дійсно уже все давно повипирала. Ще учора.
Ми уважно і прискіпливо перевірили згідно фотографій з комунікатора усі закутки, де відбувалися випробування коханням андромедянського костюму, але , на диво, все було дійсно випрано, підметено і – жодної тобі волосини. Просто зразкова чистота, хоч зірочку на двері чіпляй !
- Вона ж тільки наполовину росіянка, а батько у неї був із наших, з українців, - пояснив я Галушці таке жахливе несправдження її надій та сподівань віднайти хоча б одну невипрану деталь білизни.
До мого запланованого відльоту залишалося вже зовсім обмаль часу. Ми з Галушкою сумні та невеселі сиділи на сходинках призьби помешкання Ляха і міркували, як нам жити далі. Я щось малював травинкою на пісочку, Галушка машинально гортала комунікатор Аксіньї. Раптом мені в голову прийшла геніальна, але проста думка.
- Оксаночко !- гукнув я якомога люб”язніше.
- Га ? – відповіла Аксінья з будинку чистою батьківською мовою.- Шо ?
Вона ще порпалася у тих закутках, котрі не увічнилися в пам”яті комунікатора, сподіваючись відшукати хоч клаптик андромедянської вовни.
- Слухай, а отой , блін, костюм, він у чому був до того як ?
- Тобто ?
Ці жінки іноді такі тупі !
- Ну, він же у чомусь був запакований ? Лях же не в ньому, цьому костюмі, додому приїхав ?
- А-а-а, ну да !
Аксінья витягнула звідкілясь із якоїсь комори плямистий чохол.
- Осьо !
Ми з Галушкою кинулися до неї наввипередки і встигли практично одночасно. Я помітив, що до чохла була пришита суровими нитками бирочка з інвентарним номером „Інв. № 181602-А. Костюм жителя планети АА-3 , зоряна система Альфа Андромеди. Виготовлено : „23.02.2*81”, ДП „Бєскіди Нізкі – Шанхай, Лтд”. Вживати перед – термін неогранічений”. Бирочку прикрашав своєрідний візерунок-логотип із трьох переплетених між собою у чудернацький спосіб трикутничків, котрі, либонь, повинні були символізувати чи то маківку якоїсь відомої карпатської гори в районі Низьких Бескидів, чи то зубці Великої Китайської Стіни. Прикольно – виріб виготовлений у шанхайській філії польської фірми. Можна було лише уявити собі його якість ! Ну чому, чому у нас вічно економлять на найнеобхідніших речах ! Менше з тим, ми почали у чотири руки вивертати цей чохол на ліву сторону. Коли вивернули, неозброєним оком було видно, що на дні скупчилося трохи сміття, у тому числі й волосся чи вовни.
- Є ! – зраділо вигукнув я.
- Ще треба перевірити, чи це часом не вовна з якоїсь вівці чи мавпи... А то , знаєш, в УГС стане на одного гуманоїда менше , одним бараном більше,- згострила Галушка.
- Поговори мені ще. Донесу, куди слід, - і дідусь рідний не порятує, - віддячив тим же самим я.- А як ми це перевіримо ?
- Проскануємо на сканері.
- Та ти що !? На сканері, значить, проскануємо ? А на чомусь іншому просканувати не вийде ?
- Мовчи, Мамайський Курган. А то козльоночком станеш.
- Сама мовчи, Анжеліко Девіс !
- Ви тут кокєтнічаєте один з одним, - втрутилася Аксінья,- а мого Ляха тим часом, можливо, підступні андромедяни смажать на ритуальному вогнищі.
5.
Якщо ви продовжуєте читати мій звіт далі, отже ви вже й самі здогадалися, що результат сканування на сканері знайденого у чохлі сміття був вдалим. Тобто – шерстинки виявилися автентично андромедянськими. Галушка трохи пововтузилася у лабораторії і винесла мені якусь мензурку, у якій було грам сто п”ятдесять якоїсь не дуже апетитної на вигляд речовини.
- На. Пий давай.
Я скривився.
- Що це іще за пертусін ?
- Не кокетнічай. Пий давай. Часу нема.
- Ну будьласочка, випивай пошвидше, - з іншого боку клянчила Аксінья.-Там же ж мого Ляха тим часом убивають !
- А запити чимось можна ?
- Блін, ну ці чоловіки такі розніжені ! Стидно, таваріщ, далжно бить, стидно! Пий давай, сволоч ! – не стерпіла екс-капітанша.
- Галушечко, там десь у нас було ще півпляшки „Української з перцем”...
- Пий !!!!
Я випив. Нічого так собі. Смак ніякий. Як у дистильованої води. Як у дистильованої води. Як у дистильованої води. Як у дистильованої во.... Як у дисти..... Як...
