(продовження)
(поч. див. на http://gak.com.ua/creatives/1/7812 )
Галушка лише усміхнулася.
Я натиснув зелену клавішу.
- Ляше, привіт, скотино ! Що т...
Натомість у слухавці почувся заплаканий, майже істеричний голос його дружини Оксани, тобто , якщо пам”ятаєте , колишнього капітана КГБ Аксіньї:
- Мамаю, на колінах благаю тебе, порятуй мого Ляха ! Він же ж твій кращий друг ! Чому ти відмовляєшся ??
- Відмовляюся ? Від чого ?? – я зиркнув на Галушку, вона пхикнула і покотилася у іншу кімнату. Ох, вже ці мені жінки ! Ох, вже ці мені побічні ефекти !!
- Мамаю , золотко, та хіба ж ти не в курсі ? Мого Ляха послали у секретне службове відрядження, та його й досі немає ! А повинен був повернутися ще учора !
- Ну, нічого страшного. Інколи, знаєш, секретні відрядження мають здатність незалежно від хотіння відрядженого подовжуватися. От наприклад, коли я був у секретному відрядженні на кільцях Сатурна...
Тут у трубці щось зашуміло і металевий голос, чимось схожий на голос нашого Генерального Писаря, промовив мені просто у вухо :
- Агенте Мамаю ! Вам попередження за намір розголосити державну таємницю !
Після чого я отримав через металевий корпус телефону несильний удар електричним струмом. От бісові діти ! Як вони це швидко уміють робити ! А от Ляха знайти самим – так ні.
- То я не зрозуміла, що ти там робив у Краснодарі в секретному відрядженні ? Кажеш, трахав кубанок місцевих ? – верещала у слухавці Аксінья, коли захисний строб-імпульс на лінії закінчився, а мої слова про кільця Сатурна автоматично були замінені суперкомп”ютером Служби Безпеки на якусь компроментуючу нісенітницю про Краснодар.
-... і ти гадаєш, що Лях – такий самий донжуан і бабник, як і ти сам ? Ти його погано знаєш, але ж мене і все , що при мені, сподіваюся, ти ще не забув ? Чи тобі нагадати ? Як ти можеш таке навіть думати про мене, що я Ляха настільки не влаштовую, що він там у секретному відрядженні загуляв з якоюсь місцевою кубанською стервою ?
- Ні-ні-ні, ти мене невірно зрозуміла, - перервав я Аксінью, завбачливо обмотавши телефонну трубку учорашньою безкоштовною газетою.- Я мав на увазі запитати тебе – а чого у це секретне відрядження не послали агента Сагайдачного, цього хтивого вусатого таргана ? Чому це мусив летіти сам Лях, начальник відділу ??
- Стій , Мамаю ! То ти дійсно нічого не знаєш ??? - злякано запитала Аксінья .
- А що я повинен знати ?
- Ну як це „що”? Ти б мусив це знати, хоча й у відпустці. Спочатку у секретне відрядження послали Сагайдачного. Але він там у Краснодарі тільки тим і займався, що трахав місцевих кубанок і зовсім не слухав прогнозів гідрометеоцентру, а тільки слідкував за тим, щоб рівень холестерину у крові місцевої великої рогатої худоби бути не меншим за рівень цукру у ірисках „Буратіно”. Тим більше, коли рудий кіт шкіпера у ніс лизати, то Бенюк із Хостікоєвим зовсім не мишей ловити. Оце такі дизайнерські шафи-купе від торгової марки „Браун”. Зрозумів ? Чого мовчиш ? Мама-ай ?? З тобою все у порядку , чи теж йодом токнуло ?
Я все-таки був, мабуть, достобіса непоганим агентом. УГС просто повинна гордитися, що я досі не комісувався за станом здоров”я, а продовжую й надалі працювати в її невидимих лавах за мізерну, в принципі, зарплатню. Мушу економити навіть на коханках. Поки я однією рукою слухав цей дурнуватий строб-імпульс , що забив Аксіньїну розмову, іншою я вже практично зібрався у термінове відрядження : поскладав у барсетку зубну щітку, причандали для гоління, ароматизатор подиху, кілька презервативів та інші предмети першої необхідності у Краснодарі.
- Живий я, Оксано, живий. То, кажеш, спочатку у Краснодар поїхав Сагайдачний ? – сказав я , стрибаючи на одній нозі, вдягаючи шкарпетку і затиснувши слухавку між вухом і плечем.
- У який ще „Краснодар” ? - здивовано перепитала мене пані Ляхова.- Не в Краснодар, а в –ой!- Краснодар, ой !!
- Эх, лейтенант Аксинья, лейтенант Аксинья….- присоромив я співбесідницю по-російськи.
- Я не лейтенант, я майор, то есть, конечно же, капитан, - заперечила Аксінья і тут же спохопилася : А-а-а, ну да, Мамаю, ну да, спочатку ж він у Краснодар поїхав цей... Дорошенко.
Я не зрозумів, чи то вона просто сплутала Сагайдачного з Дорошенком, чи просто у ній прокинувся конспіратор. Мабуть швидше друге, аніж перше. А вона тим часом продовжувала :
- Цього клятого Дорошенка два тижні назад послали у Краснодар трахати кубанок, і йому це, очевидно, так сподобалося, що він вирішив не повертатися. Він так заліг на дно, що його ніхто не міг і не може й досі відшукати. Ти саме був у відпустці, тому на пошуки Дорошенка майже тиждень тому у Краснодар відправили вашого начальника – цього сраного Поляка. Коли Поляк терміново від”їжджав, він пообіцяв мені повернутися з Краснодара рівно за тиждень, тобто вчора...
(Пізніше Аксінья мені розповіла, що вирішила для виведення з ладу системи відстежування і строб-імпульсної підміни розмов використати давній хакерський принцип поцуплювання паролів поштових скриньок на безкоштовних інтернетівських серверах. Та я це і сам зрозумів, хоча на ємейлівських скриньках найчастіше цей принцип не спрацьовував.)
Та Аксінья тим часом продовжувала далі :
- ...А коли , - говорив він мені, - я не повернуся із Краснодара рівно за тиждень і ні секундою пізніше, то це означає , що зі мною щось трапилося серйозне, наприклад ,- говорив він, - мене упіймали обануті чоловіки відтраханих мною кубанок і збираються мені помститися, вчинивши, наприклад, краснодарський обряд обрізання. І тоді, говорив мені Поляк, хай мене виручати , а заодно і потрахати кубанок, у Краснодар їде вже сам Мамай.
- Задовбали ви вже зі своїм Краснодаром !- раптом прогримів у трубці металевий голос, схожий на голос нашого Генерального Писаря,- не у Краснодар, а на Альфу Андромеди, мать вашу ! Мамай, сссука, до мене , курррва, – і бігом !
3.
Отож, я мусив летіти на Альфу Андромеди виручати з халепи Ляха , а заодно і Сагайдачного. Так мені коротко сформулював завдання наш Генеральний Писар. Коли я прибув до нього у Ставку, то, як звичайно, прочекав з пів-години, поки вони із заступником закінчили обідній турнір з пінг-понгу. Я був трохи здивований побаченим, коли секретарка Писаря прочинила двері, щоб повідомити про моє прибуття. Партнери грали не одним м”ячиком, а двома одночасно. На моє німе запитання секретарка по-змовницькому мені підморгнула і довірливо повідомила, що техніка гри у пінг-понг Генерального Писаря та його заступника досягнула таких небачених вершин, що, граючи одним м”ячиком, стабільно вигравав той, хто подавав. Тобто – на деякому етапі їм стало просто нецікаво, і , щоб якось розважитися та ускладнити гру, вони стали грати одночасно двома м”ячиками, подаючи кожен свій м”ячик на раз-два-три.
Коли я зайшов до кабінету Генерального, він якраз перевзував кросівки на мешти. Обернувшись до мене, він коротко запитав :
-Ну ?
Я відповів, як велів Статут :
-Пане Генеральний Писаре УГС ! Агент другого класу Мамай за вашим викликом....
Генеральний перебив мене :
- Першого.
- Що ?
- Що-що... Першого класу.
Я схопився за серце обома руками . Першого класу ! Невже ? Але коли ? За що ??
- За що ? – вголос перепитав я, і у мене аж підкосилися від хвилювання ноги в колінах.
- За що ? Ну-у-у... – Генеральний Писар невизначено обвів рукою навколо себе....- за все, як то кажуть хороше. Ну, ти і сам повинен знати, наприклад за „Першу ніч”, за „Поцілунок вампіра”. А за Краснодар, га ? Як ти їх там усіх ?? Або хоча б за той же Краснодар, коли вони хотіли тобі вставити, а ти їм усім показав ! Та й, взяти наприклад, той же останній Краснодар ? Це ж уже давно пора тобі було йти на підвищення, але все якось, розумієш, за більш важливими справами руки не доходили. – Він зробив мимовільний жест, що нагадував нападаючий удар тенісною ракеткою. - А зараз тебе посилаємо на дуже, дуже важливе завдання , дуже небезпечне завдання, чесно кажучи, і , якщо ти раптом з цього Краснодара не повернешся, то ми тут оце з дідом Майбородою помізкували, щоб хоч твоя дружина від держави більшу пенсію по чоловікові отримувала. Ти ж не проти, сподіваюся ?
- Ні, звичайно ж. Не проти. А що, невже завдання настільки небезпечне ?
- Будемо відверті, Мамаю. Дуже, дуже небезпечне завдання. Ти ж знаєш – Сагайдачний не повернувся, Лях – той теж не повернувся. Такого ще у практиці УГС ніколи не було, щоб одночасно два суперагенти кудись теє... кудись безслідно , як то кажуть, гм... зникали. Тут щось таке... – Генеральний Писар прокрутив вказівним пальцем у повітрі конус.- Одним словом, на тебе вся надія.
- Як завжди, - подумав я.
- Так що... гм... ото отаке. Завдання зрозуміле ?
- Так точно.
- То чого стоїш ? У нас тут незабаром товариський матч з поляками, футбольний, розумієш... а ти собі стоїш. Хто буде на воротах стояти замість Ляха ? Ти ? Чи я ? Стоїть він тут. Впєрьод давай !
- Та я хотів лише уточнити деякі деталі.
- А що тут уточнювати ? Альфа Андромеди, третя планета, широта приблизно така-то, довгота – така-то. Там зараз якраз літо, якщо ти про це.
- Я хотів узнати явки, паролі, хази, ну і таке подібне. Які у них були завдання, легенди, які імена, псевдо, під яким прикриттям вони діяли, і так далі. Хто підозрюваний у цій справі, що , власне, чи хто розшукується , тощо.
- Навіщо тобі це все ? – здивовано запитав Генеральний.
- Ну... як це – „навіщо” ? А як же інакше ?
- Вічно ви , агенти, все ускладнюєте, - з неприхованим розчаруванням промимрив Генеральний. – За гроші і дурень купить, а ти спробуй без грошей. Ти ж не якийсь там дільничий міліціонер у селі Липова Долина Сумської, розумієш, області, ти – агент першого класу УГС ! Второпав ? У ! Ге !! Ес !!! Встигаєш відслідковувати ? Я й так забагато тобі повідомив. З тебе повинно було б вистачити однієї назви – Альфа Андромеди, ба, навіть просто – Андромеда, та й усе. За що ти тільки оце от зарплатню... гм... отримуєш тільки ? Може, ти ще попросиш мене привести тобі за ручку Ляха з Сагайдачним, а ти лише письмовий звіт оформиш ?
- Ну, - почервонів я, - ну хоча б назву справи, у якій Сагайдачний полетів на Андромеду, скажіть, чи хоча б її кодовий номер ?
- Мамаю ! Ще одне зайве слово – і ти знову агент другого класу ! Зрозумів ?
- Так точно. Дозвольте виконувати ?
- Виконуй !
- Єсть ! – я клацнув , як міг, каблуками, розвернувся кругом і пошкандибав до виходу. І коли я вже взявся рукою за клямку дверей, Генеральний навздогін мені гукнув :
- А справа та звалася... чи зветься ... щось там про гречку...
І краєм ока я помітив, як він услід мені зімітував нападаючий удар тенісною ракткою.
4.
У дорогу мене збирала швидше Аксінья, аніж Галушка. Остання ніяк не могла отямитися і повірити, що я все отак кидаю і терміново відбуваю у відрядження.
- Так що, - зі слізьми на очах запитувала вона, - ти не можеш навіть переночувати і полетіти завтра вранці ? Чого мовчиш ? А для чого я сьогодні перетворювалася на африканку ? З берегів Конго ? Чого мовчиш ? Ти знаєш, як це боляче ? Міг хоча б учора попередити ! Куди ти знов летиш ? Трахати кубанок ? Чи оцю сучку ? Ти з нею летиш ? Чого мовчиш ?
Галушку не зупиняла навіть присутність поруч „цієї сучки”. М-да, нелегке, нелегке життя у агента Української Галактичної Служби.
