

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	753
Творів:	11419
Рецензій:	17315

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Авантюрна проза

Нехай буде гречка ! -2

© kokacherkaskij Статус: Маестро, 07-01-2008
(продовження) (поч. див. на http://gak.com.ua/creatives/1/7812 ) Галушка лише усміхнулася. Я натиснув зелену клавішу. - Ляше, привіт, скотино ! Що т... Натомість у слухавці почувся заплаканий, майже істеричний голос його дружини Оксани, тобто , якщо пам”ятаєте , колишнього капітана КГБ Аксіньї: - Мамаю, на колінах благаю тебе, порятуй мого Ляха ! Він же ж твій кращий друг ! Чому ти відмовляєшся ?? - Відмовляюся ? Від чого ?? – я зиркнув на Галушку, вона пхикнула і покотилася у іншу кімнату. Ох, вже ці мені жінки ! Ох, вже ці мені побічні ефекти !! - Мамаю , золотко, та хіба ж ти не в курсі ? Мого Ляха послали у секретне службове відрядження, та його й досі немає ! А повинен був повернутися ще учора ! - Ну, нічого страшного. Інколи, знаєш, секретні відрядження мають здатність незалежно від хотіння відрядженого подовжуватися. От наприклад, коли я був у секретному відрядженні на кільцях Сатурна... Тут у трубці щось зашуміло і металевий голос, чимось схожий на голос нашого Генерального Писаря, промовив мені просто у вухо : - Агенте Мамаю ! Вам попередження за намір розголосити державну таємницю ! Після чого я отримав через металевий корпус телефону несильний удар електричним струмом. От бісові діти ! Як вони це швидко уміють робити ! А от Ляха знайти самим – так ні. - То я не зрозуміла, що ти там робив у Краснодарі в секретному відрядженні ? Кажеш, трахав кубанок місцевих ? – верещала у слухавці Аксінья, коли захисний строб-імпульс на лінії закінчився, а мої слова про кільця Сатурна автоматично були замінені суперкомп”ютером Служби Безпеки на якусь компроментуючу нісенітницю про Краснодар. -... і ти гадаєш, що Лях – такий самий донжуан і бабник, як і ти сам ? Ти його погано знаєш, але ж мене і все , що при мені, сподіваюся, ти ще не забув ? Чи тобі нагадати ? Як ти можеш таке навіть думати про мене, що я Ляха настільки не влаштовую, що він там у секретному відрядженні загуляв з якоюсь місцевою кубанською стервою ? - Ні-ні-ні, ти мене невірно зрозуміла, - перервав я Аксінью, завбачливо обмотавши телефонну трубку учорашньою безкоштовною газетою.- Я мав на увазі запитати тебе – а чого у це секретне відрядження не послали агента Сагайдачного, цього хтивого вусатого таргана ? Чому це мусив летіти сам Лях, начальник відділу ?? - Стій , Мамаю ! То ти дійсно нічого не знаєш ??? - злякано запитала Аксінья . - А що я повинен знати ? - Ну як це „що”? Ти б мусив це знати, хоча й у відпустці. Спочатку у секретне відрядження послали Сагайдачного. Але він там у Краснодарі тільки тим і займався, що трахав місцевих кубанок і зовсім не слухав прогнозів гідрометеоцентру, а тільки слідкував за тим, щоб рівень холестерину у крові місцевої великої рогатої худоби бути не меншим за рівень цукру у ірисках „Буратіно”. Тим більше, коли рудий кіт шкіпера у ніс лизати, то Бенюк із Хостікоєвим зовсім не мишей ловити. Оце такі дизайнерські шафи-купе від торгової марки „Браун”. Зрозумів ? Чого мовчиш ? Мама-ай ?? З тобою все у порядку , чи теж йодом токнуло ? Я все-таки був, мабуть, достобіса непоганим агентом. УГС просто повинна гордитися, що я досі не комісувався за станом здоров”я, а продовжую й надалі працювати в її невидимих лавах за мізерну, в принципі, зарплатню. Мушу економити навіть на коханках. Поки я однією рукою слухав цей дурнуватий строб-імпульс , що забив Аксіньїну розмову, іншою я вже практично зібрався у термінове відрядження : поскладав у барсетку зубну щітку, причандали для гоління, ароматизатор подиху, кілька презервативів та інші предмети першої необхідності у Краснодарі. - Живий я, Оксано, живий. То, кажеш, спочатку у Краснодар поїхав Сагайдачний ? – сказав я , стрибаючи на одній нозі, вдягаючи шкарпетку і затиснувши слухавку між вухом і плечем. - У який ще „Краснодар” ? - здивовано перепитала мене пані Ляхова.- Не в Краснодар, а в –ой!- Краснодар, ой !! - Эх, лейтенант Аксинья, лейтенант Аксинья….- присоромив я співбесідницю по-російськи. - Я не лейтенант, я майор, то есть, конечно же, капитан, - заперечила Аксінья і тут же спохопилася : А-а-а, ну да, Мамаю, ну да, спочатку ж він у Краснодар поїхав цей... Дорошенко. Я не зрозумів, чи то вона просто сплутала Сагайдачного з Дорошенком, чи просто у ній прокинувся конспіратор. Мабуть швидше друге, аніж перше. А вона тим часом продовжувала : - Цього клятого Дорошенка два тижні назад послали у Краснодар трахати кубанок, і йому це, очевидно, так сподобалося, що він вирішив не повертатися. Він так заліг на дно, що його ніхто не міг і не може й досі відшукати. Ти саме був у відпустці, тому на пошуки Дорошенка майже тиждень тому у Краснодар відправили вашого начальника – цього сраного Поляка. Коли Поляк терміново від”їжджав, він пообіцяв мені повернутися з Краснодара рівно за тиждень, тобто вчора... (Пізніше Аксінья мені розповіла, що вирішила для виведення з ладу системи відстежування і строб-імпульсної підміни розмов використати давній хакерський принцип поцуплювання паролів поштових скриньок на безкоштовних інтернетівських серверах. Та я це і сам зрозумів, хоча на ємейлівських скриньках найчастіше цей принцип не спрацьовував.) Та Аксінья тим часом продовжувала далі : - ...А коли , - говорив він мені, - я не повернуся із Краснодара рівно за тиждень і ні секундою пізніше, то це означає , що зі мною щось трапилося серйозне, наприклад ,- говорив він, - мене упіймали обануті чоловіки відтраханих мною кубанок і збираються мені помститися, вчинивши, наприклад, краснодарський обряд обрізання. І тоді, говорив мені Поляк, хай мене виручати , а заодно і потрахати кубанок, у Краснодар їде вже сам Мамай. - Задовбали ви вже зі своїм Краснодаром !- раптом прогримів у трубці металевий голос, схожий на голос нашого Генерального Писаря,- не у Краснодар, а на Альфу Андромеди, мать вашу ! Мамай, сссука, до мене , курррва, – і бігом ! 3. Отож, я мусив летіти на Альфу Андромеди виручати з халепи Ляха , а заодно і Сагайдачного. Так мені коротко сформулював завдання наш Генеральний Писар. Коли я прибув до нього у Ставку, то, як звичайно, прочекав з пів-години, поки вони із заступником закінчили обідній турнір з пінг-понгу. Я був трохи здивований побаченим, коли секретарка Писаря прочинила двері, щоб повідомити про моє прибуття. Партнери грали не одним м”ячиком, а двома одночасно. На моє німе запитання секретарка по-змовницькому мені підморгнула і довірливо повідомила, що техніка гри у пінг-понг Генерального Писаря та його заступника досягнула таких небачених вершин, що, граючи одним м”ячиком, стабільно вигравав той, хто подавав. Тобто – на деякому етапі їм стало просто нецікаво, і , щоб якось розважитися та ускладнити гру, вони стали грати одночасно двома м”ячиками, подаючи кожен свій м”ячик на раз-два-три. Коли я зайшов до кабінету Генерального, він якраз перевзував кросівки на мешти. Обернувшись до мене, він коротко запитав : -Ну ? Я відповів, як велів Статут : -Пане Генеральний Писаре УГС ! Агент другого класу Мамай за вашим викликом.... Генеральний перебив мене : - Першого. - Що ? - Що-що... Першого класу. Я схопився за серце обома руками . Першого класу ! Невже ? Але коли ? За що ?? - За що ? – вголос перепитав я, і у мене аж підкосилися від хвилювання ноги в колінах. - За що ? Ну-у-у... – Генеральний Писар невизначено обвів рукою навколо себе....- за все, як то кажуть хороше. Ну, ти і сам повинен знати, наприклад за „Першу ніч”, за „Поцілунок вампіра”. А за Краснодар, га ? Як ти їх там усіх ?? Або хоча б за той же Краснодар, коли вони хотіли тобі вставити, а ти їм усім показав ! Та й, взяти наприклад, той же останній Краснодар ? Це ж уже давно пора тобі було йти на підвищення, але все якось, розумієш, за більш важливими справами руки не доходили. – Він зробив мимовільний жест, що нагадував нападаючий удар тенісною ракеткою. - А зараз тебе посилаємо на дуже, дуже важливе завдання , дуже небезпечне завдання, чесно кажучи, і , якщо ти раптом з цього Краснодара не повернешся, то ми тут оце з дідом Майбородою помізкували, щоб хоч твоя дружина від держави більшу пенсію по чоловікові отримувала. Ти ж не проти, сподіваюся ? - Ні, звичайно ж. Не проти. А що, невже завдання настільки небезпечне ? - Будемо відверті, Мамаю. Дуже, дуже небезпечне завдання. Ти ж знаєш – Сагайдачний не повернувся, Лях – той теж не повернувся. Такого ще у практиці УГС ніколи не було, щоб одночасно два суперагенти кудись теє... кудись безслідно , як то кажуть, гм... зникали. Тут щось таке... – Генеральний Писар прокрутив вказівним пальцем у повітрі конус.- Одним словом, на тебе вся надія. - Як завжди, - подумав я. - Так що... гм... ото отаке. Завдання зрозуміле ? - Так точно. - То чого стоїш ? У нас тут незабаром товариський матч з поляками, футбольний, розумієш... а ти собі стоїш. Хто буде на воротах стояти замість Ляха ? Ти ? Чи я ? Стоїть він тут. Впєрьод давай ! - Та я хотів лише уточнити деякі деталі. - А що тут уточнювати ? Альфа Андромеди, третя планета, широта приблизно така-то, довгота – така-то. Там зараз якраз літо, якщо ти про це. - Я хотів узнати явки, паролі, хази, ну і таке подібне. Які у них були завдання, легенди, які імена, псевдо, під яким прикриттям вони діяли, і так далі. Хто підозрюваний у цій справі, що , власне, чи хто розшукується , тощо. - Навіщо тобі це все ? – здивовано запитав Генеральний. - Ну... як це – „навіщо” ? А як же інакше ? - Вічно ви , агенти, все ускладнюєте, - з неприхованим розчаруванням промимрив Генеральний. – За гроші і дурень купить, а ти спробуй без грошей. Ти ж не якийсь там дільничий міліціонер у селі Липова Долина Сумської, розумієш, області, ти – агент першого класу УГС ! Второпав ? У ! Ге !! Ес !!! Встигаєш відслідковувати ? Я й так забагато тобі повідомив. З тебе повинно було б вистачити однієї назви – Альфа Андромеди, ба, навіть просто – Андромеда, та й усе. За що ти тільки оце от зарплатню... гм... отримуєш тільки ? Може, ти ще попросиш мене привести тобі за ручку Ляха з Сагайдачним, а ти лише письмовий звіт оформиш ? - Ну, - почервонів я, - ну хоча б назву справи, у якій Сагайдачний полетів на Андромеду, скажіть, чи хоча б її кодовий номер ? - Мамаю ! Ще одне зайве слово – і ти знову агент другого класу ! Зрозумів ? - Так точно. Дозвольте виконувати ? - Виконуй ! - Єсть ! – я клацнув , як міг, каблуками, розвернувся кругом і пошкандибав до виходу. І коли я вже взявся рукою за клямку дверей, Генеральний навздогін мені гукнув : - А справа та звалася... чи зветься ... щось там про гречку... І краєм ока я помітив, як він услід мені зімітував нападаючий удар тенісною ракткою. 4. У дорогу мене збирала швидше Аксінья, аніж Галушка. Остання ніяк не могла отямитися і повірити, що я все отак кидаю і терміново відбуваю у відрядження. - Так що, - зі слізьми на очах запитувала вона, - ти не можеш навіть переночувати і полетіти завтра вранці ? Чого мовчиш ? А для чого я сьогодні перетворювалася на африканку ? З берегів Конго ? Чого мовчиш ? Ти знаєш, як це боляче ? Міг хоча б учора попередити ! Куди ти знов летиш ? Трахати кубанок ? Чи оцю сучку ? Ти з нею летиш ? Чого мовчиш ? Галушку не зупиняла навіть присутність поруч „цієї сучки”. М-да, нелегке, нелегке життя у агента Української Галактичної Служби.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.0398459434509 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design