Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2564
Творів: 46597
Рецензій: 90900

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авантюрна проза

Нехай буде гречка !

© koka cherkaskij, 07-01-2008
                                         * ПРЕАМБУЛА *
....цей твір написано всупереч першому Правилу Коки Черкаського.....
....присвячується авторам та фанам книги "Розмір має значення"....
....перед прочитанням цього твору рекомендується спочатку прочитати вищевказану  книгу ....

                                                           Нехай буде гречка !

1.
Якщо ви вийдете ясної і безхмарної , темної-претемної безмісячної ночі надвір, прихопивши зі собою старовинну рухому карту зоряного неба  під редакцією Дагаєва чи Воронцова-Вєльямінова, то, трішки помордувавшись, з горем пополам відшукаєте десь у себе над головою зоряний квадрат майже правильної форми. Це і є так званий „квадрат Пегаса”. Так-так, саме того Пегаса, котрий і допомагає вашій письменницькій братії вигадувати всілякі  небилиці,  дурити голову чесним людям  і на цьому заробляти непогані грошики.

Так от, ще у старовину у назву цього „квадрату” вкралася маленька помилка, скоріше – неточність. В астрономії , мушу вам сказати, багато всіляких подібних неточностей. А саме у цьому випадку неточність полягає якраз у тім, що одна із зірок цього „квадрату” належить не до сузір”я Пегаса ( за земними поняттями), а до сузір”я Андромеди. Так-так, саме тієї самої Андромеди, котра.... Але не буду продовжувати далі, бо це у нас не еротичний, і тим більше – не порнографічний витвір, а можна сказати – серйозний , майже науковий звіт.

Так от, якщо б ви уважно подивилися на цю зірочку у лівому  верхньому кутку „квадрату Пегаса”, то, якщо у вас гострий зір, ви змогли б побачити , що навколо цієї зірочки обертається  кілька планет. Ну, по крайній мірі, три найбільші планети ви б точно побачили, якщо й не неозброєним оком, то хоча б у хороший морський бінокль. Що ви кажете ? Не чую ?? Говоріть голосніше, вас погано чути ! А-а-а, ви кажете, що із Землі  навіть у найсильніший телескоп не можна помітити навіть найбільшу планету, що обертається  навколо цієї зорі ? Аберації там різні, астигматизми ? Ай-йяй-йяй ! Невже у вас такі проблеми із зором ?? Чи , скоріше, не із зором, а із головою ! Бо чому ви гадаєте, нібито я мав на увазі , що ви будете спостерігати за цими планетами, знаходячись на Землі ? Ні-і, звичайно ж, із Землі ви ніяких планет навіть у десятиметровий телескоп  з обсерваторії  Маунт-Паломар не побачите : коливання атмосфери, рефракція-дифракція, те-се... Спостерігати потрібно хоча б із бази на Плутоні, там і світло Сонця чи Місяця не так заважає, і атмосфера зна-а-ачно прозоріша, та й апаратура посолідніша : двадцятип”ятиметровий рефлектор – це ж вам не хухри-мухри, а незабаром обіцяють увести в експлуатацію навіть тридцятидвометровий рефлектор системи Максутова ! Ото буде апаратище !

Але облишимо ці сухі суто  технічні деталі, а продовжимо наші романтичні міркування. Отож, якби ви подивилися зблизька на третю за розмірами планету в системі Альфа Андромеди, то  приблизно на 38 градусі північної широти та 45 градусі східної довготи ви би помітили  один із типових непримітних місцевих гинделиків швидкозбірної конструкції, де частують  місцевим так званим пивом – гидкою темно-брунатною рідиною, котра за смаковими якостями не поступається хіба що ( я про це читав у архівних хроніках ) жигулівському пиву другого сорту костопільського пивобезалкогольного комбінату , виготовленому 30 листопада 1973 року із позаторішньої сировини та  реалізованого кінцевому споживачеві у буфеті залізничного вокзалу станції Панське поблизу міста Черкаси  6 січня 1974 року, тобто – більш, аніж через місяць після закінчення кінцевого терміну споживання. Між іншим,  свого часу продавцеві , котрий підторговував отим пивом, впаяли за це аж три роки позбавлення волі !..

...А от якби ви могли просвітити дах цього гинделика якимись уявними пулюй-променями, то за одним із столів ви б гарантовано помітили сумного андромедянина – істоту , вкриту вовною  з ніг до голови, з рожевою китичкою на кінчику хвоста середнього розміру та видовженими настовбурченими вухами . Одним словом, щоб краще собі уявити, як виглядають андромедяни ( якщо ви їх ніколи не бачили раніше), радив би вам переглянути один дуже старий радянський кінофільм , відзнятий десь у  середині двадцятого століття, назву я його, щоправда, достеменно не пам”ятаю. Щось чи то „Вечори на хуторі поблизу Очакова”, чи то „Ніч напередодні 8 Березня”... Так от – там є такий кумедний персонаж,  котрого чомусь  по ходу діла  називають „чортом”, а як на мене – то це є вилитий  представник нашої андромедянської раси, хіба що ми не літаємо так високо і так задалеко, як це зображено у тому кіні. Ну сказано ж – фантастика ! А чорти насправді – то зовсім інші на вигляд хлопці ; якось пізніше, коли у мене буде вдосталь вільного часу, я постараюся вам їх більш детально описати.

Ну і, звичайно ж, у нас, на Альфі Андромеди , є свої „чорношкірі”, а точніше – „чорношерсті”, а також – „червоношерсті”, „жовтошерсті” ( вони ж – „вузькоокі”)  та представники інших рас , котрих немає не лише на Землі, а й на  інших планетах Всегалактичного Союзу. Є у нас на Андромеді  також і свої аналоги тієї земної раси, назву котрої на Землі не можна вимовляти дуже голосно, особливо у людних місцях, таких наприклад, як осьо цей задрипаний гинделик,  бо незалежно від того, яку саме назву цієї раси ви вимовите вголос: чи одну, чи навіть другу, чи, не дай Боже, третю,  вас все одно можуть з якихось незрозумілих вам ірраціональних мотивів  зарахувати до  так званих антисемітів.

...Так, а на чому ж ми зупинилися ? Ага, на тому, що у гинделику ви за одним із столів помітили  сумного андромедянина, котрий  повільно цідить місцеве пиво.  І сумний він не через що інше, як саме через те, що мимоволі змушений цідити цей напій, котрий схожий швидше на помиї з відра прибиральниці кооперативного ресторану на станції Цвіткове Одеської залізниці, аніж на справжнє пиво, і причому – цідити  його так, щоб з виразу його обличчя  ніхто не міг зрозуміти, що він дуже і дуже не задоволений смаковими  якостями  цього , з дозволу сказати , натурпродукту.

Чому ж він все-таки, незважаючи ні на що,  п”є його, і допиває ось уже третю гальбу поспіль ? Чи це часом  не садомазохіст якийсь андромедянський місцевий ?

Ні, я можу вам зі стовідсотковою гарантією доповісти, що цей сумний андромедянин – зовсім не садомазохіст, а також не апологет  якихось ортодоксальних андромедянських  течій , котрі вважають за чесноти споживати всіляку гидоту, що трактується як свого роду умервщлення плоті, за яке воздасться на небесах після смерті.

Звідки ж у мене така висока впевненість, - запитаєте ви ? Чи не забагацько я на себе беру, так авторитетно – аж до авторитарності !-  і беззаперечно висловлюючи свою думку ?

Ні, не забагацько. Тому що, відповім я вам, цей сумний андромедянин – це я сам. І справжнє моє ім”я сьогодні, та , власне, як  і завжди, на відміну від решти населення третьої планети Альфи Андромеди , - агент Української Галактичної Служби (УГС) Мамай.

2.

А почалася ця вся чергова і заплутана  історія ( власне, як починаються і всі історії за моєю  участю) з того, що одного суботнього ранку, коли після чергової реклами ручної праці по телевізору  я саме збирався піти і повитріпувати  усі хідники, більше того – уже навіть позгортав їх  в сувої і виніс на ганок, у мене запищав телефонний апарат екстренного зв”язку. Це було дивним : адже я вже другий тиждень знаходився у законній черговій профспілковій відпустці, до закінчення котрої було ще не менше десяти днів.  Сам апарат я залишив  у вітальні, тож , щоб мені не довелося роззуватися, мені його винесла  моя Галушка. Це, по правді кажучи, їй давалося нелегко, бо вона саме знаходилася  на етапі перетворення із китаянки у африканку, що , крім моральних страждань, також  зчиняло і деякі фізичні незручності, через що їй доводилося тимчасово пересуватися у самохідному інвалідному кріслі-візочку . Проте, як і личить справжній українці, вона мужньо зносила всі муки і примхи нелегкої жіночої долі.

Тут слід трохи детальніше зупинитися на цьому моменті. Річ у тім, що як ви мабуть пам”ятаєте з попередніх моїх звітів,  моя Галушка, крім того, що була рідною онукою світила міжпланетного значення  у галузі  біохімії академіка усіх можливих академій Майбороди, так вона  ще й сама  доволі успішно займалася дослідженнями у царині біохімії та біогенетики. І, навіть, скажу вам більше : за рейтингами провідних спеціалізованих журналів  вже й сама була без п”яти хвилин академіком ! Зараз вона працювала над серією біохімічних препаратів під кодовою назвою „нєдєлька”, що мали дивовижну здатність змінювати на короткий час зовнішні расово-фенотипічні ознаки гомо сапієнс , а особливо гомосапієнсок. Випробування на біологічних моделях пройшли досить успішно і були практично схвалені дідом Омеляном, отже  вже би можна було і завершати експеримент випуском пробної партії препаратів для перевірки на живих добровольцях. Але моя Галушка, як щира  українка та як справжня онука свого дідуся, вирішила до всього ще й додатково і більш грунтовно перевірити дію цього препарату на собі особисто.

- Розумієш, Мамайчику-коханий зайчику, - пояснювала вона мені, - моделі моделями, але можуть бути деякі ньюанси на рівні тих  тонких  суб”єктивних відчуттів, котрі ми не заклали у біомоделі. А всього закласти ми не могли в принципі, бо кожна людина має якісь свої індивідуальні особливості.

Я розумів і погоджувався на цей експеримент, зрозуміло, що за умови, якщо це ніяким чином не є небезпечним для здоров”я Галушки.

-Ні,- відповідала Галушка, - небезпеки нема, я все сама  сто разів перевірила,  хіба що може трохи голова поболіти. Але що таке голова ? Поболить – і перестане. Зате...

І вона робила довгу-предовгу паузу і грайливо зазирала мені у вічі. Я й сам не йолоп і добре розумів, можливо навіть краще за неї, та ні, чому  „можливо” ? – точно, що краще, що саме означає оте її „зате”. Це означає, що щоночі, як я тільки забажаю,  я буду займатися коханням фактично із новою жінкою, причому – абсолютно на законних юридичних підставах, без  докорів сумління і тому подібних атавізмів. Ну скажіть, хіба це не є таємною мрією кожного чоловіка, нехай навіть таких глибоко- та високоморальних чоловіків, якими є справжні українські чоловіки і зокрема я, агент УГС Мамай? Щоб мати коло себе щоночі  то китаяночку, то білорусочку, то , вибачайте на слові, галілеяночку ?  Без сумнівів, препарат „нєдєлька” був дуже і дуже потрібний  сильній половині  людства, він фактично кожного громадянина перетворював на турецького султана чи на арабського шейха, але без зайвих витрат на утримання гарему, євнухів  та тому подібних  накладних  витрат.

Отож, Галушка розпочала прийом нового препарату, щоправда  розчиняла його водою до половинної концентрації, щоб краще відчувати  на собі різні тонкі ньюанси, як вона виражалася. Тому і перетворення її тривали не пів-доби,  як передбачалося, а цілу добу, а то й навіть трохи більше. За обопільною згодою вона розпочала прийом із того препарату, котрий мав би перетворити її на дику шотландку. Однією із причин цього  було те, що для першого разу ми не хотіли завдавати її організмові великих навантажень і вибрали  новий фенотип із тієї ж європеоїдної раси, що й українці. Тим більше, Галушчин дідусь всесвітньо відомий академік Майборода вважає, що шотландці , незважаючи на значну географічну віддаленість, дуже близькі українцям за генотипом. Я теж дотримуюся тієї ж  думки, бо ж навіть у наших двох народів один і той самий  геральдичний звір, а саме – дикий розлючений лев.

Дуже значних змін Галушка під дією першої порції препарату не зазнала. Все  ж таки, шотландці – не афроукраїнці. Хіба що  стан моєї дівчини став ще більш стрункішим, можливо вона стала виглядати дещо  худішою, не такою круглесенькою, можливо на кілька міліметрів у неї видовжилися ноги, а риси обличчя дещо загострилися, ніс став не таким задиркуватим і курносим, волосся дещо світлішим, як і забарвлення очей, хоча їхній неповторний вираз і залишався таким самим. Але головне не це. Коли стемніло і справа дійшла вже аж до ліжка, ми з Галушкою з подивом та з неабиякою приємністю  виявили , що новий препарат мав побічну дію, діаметрально протилежну побічній дії препарату „Граціоза” ! Це була справжня наукова сенсація! Галушка ледь не побігла посеред найважливішого етапу цього процесу телефонувати своєму дідусеві ! Я її заледве втримав, пояснивши популярно, що її дідусь – уже практично пенсіонер, і в такий пізній час він швидше за все ще не повернувся з дискотеки.

Отож, друзі, весь наступний тиждень я, наче той султан, мав нагоду кожної ночі куштувати нове жіноче, а точніше – спочатку дівоче, а потім вже й жіноче тіло, щоразу іншого фенотипу. Я задовольнив свою природню цікавість „ а як воно із негритосками”, „з ескімосками”, „з індіанками”, „з куал-лумпурками”, тощо. Найбільше ж мені припала до вподоби ( звісно, не рахуючи українського фенотипу) Галушка в іпостасі  невинної негритяночки десь із басейну великої африканської річки Конго... От тому-то вона зараз і перетворювалася знову із китаянки у африканку минуючи стадію українки, бо ми хотіли на високому рівні провести цей свій суботній вечір.

Слід сказати, що одним із побічних ефектів у період цих змін була надмірно гіпертрофована дратівливість та приступи безпідставних ревнощів. Це, мабуть, і були ті самі „ньюанси”, заради котрих ми з Галушкою поклали себе на жертовник  науки. Ні, сам я цих препаратів ,  звісна річ,  не вживав, бо мене ж у будь-який момент могло викликати до себе начальство, а як би я їм показався на очі , якщо б, скажімо, став якимось бушменом ?

Отож, був надзвичайний оксамитовий суботній ранок, коли раптом забринів мій телефон , і Галушка простягнула мені його із єхидною посмішкою людини, котра знає про тебе набагато більше, аніж ти сам :

- Знову  ця сучка  дзвонить ?
- Яка ще „сучка” ? Не бачиш, Лях на дроті ?
Галушка лише усміхнулася.
Я натиснув зелену клавішу.

- Ляше, привіт, скотино ! Що т...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Дякуємо за увагу до нашої творчості.

© Брати Капранови, 08-01-2008

Це не про сільське господарство :)

© Камаєв Юрій Статус: *Історик*, 08-01-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.79706597328186 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …