Скільки років я топчу сю святу землю, та все-одно я ще до сих пір не знайшла те єдине, що йменується «Другом». Дехто мене може спитати чи я взагалі не маю друзів. Та ні, вони є. Та зовсім не такі, яких хотілося б. Вони мені допомагають (інколи), підтримують(інколи). А що найголовніше, то вони ладні бути завше поруч(інколи). А я, в свою чергу, завжди біжу до них, із розпростертими обіймами приймаю та ніколи не дорікаю їм. От маю я подругу, а вона має ще подругу(хоч я сказала, що друзі моїх друзів і для мене теж друзі) та більшість свого часу проводить із нею. А коли їй щось треба, то вона приповзає до мене на колінах і просить про це. А хіба я можу відмовити?! Вона ж мій best «друг»… Мене ще більше дивує той факт, що левова частка моїх знайомих та приятелів це… хлопці. Можливо, це через те, що я почуваю себе вільніше у чоловічому товаристві. А цілком можливо це через те, що дівчата мені заздрять(так казав мій знайомий. А ще він сказав, що саме через це моя «подруга» і біситься). Як би там не було, та я все-одно марю мати справжнього Друга. Так, так. Саме Друга з великої літери. В своїй широкій уяві я малюю його зовсім простим хлопцем, високого зросту(трішки вищого, ніж я), з довгим волоссям(трішки довшим, ніж треба), хорошим почуттям гумору, дещо старшого за мене (більшість моїх знайомих каже, що мій розумовий розвиток перевищує мої літа), з відкритим серцем, добрими намірами, аби любив музику, розумів мене, зрідка читав мої творіння, бодай раз у місяць надсилав не мене, а веселі SMS та ніколи не забував про дату мого народження. Хіба я багато прошу? Це мабуть все, що потрібно мені для щастя. Та якби хтось виконував бодай половину зазначеного, то я б була найщасливішою на цілім світі! (А якщо ні, то це не значить, що він мені не підходить.) Мені зовсім не потрібний красень чи герой-любовник. Мені потрібна відкрита душа і щире серце. Хай він буде кульгати, не вимовляти деяких букв, матиме криві зуби, писати з помилками, не любити драматургію(а я, до речі, пишу п’єси і волію працювати у театрі), бути хворим на будь-що та, натомість, буде відкритим, щирим, добрим, то це мій best Друг. Хіба нема таких хлопців?! Ви ще можете запитати мене навіщо мені саме друг, а не подруга. А я вам відповім. В моєму житті було безліч помилок, перемог та поразок, мені не вдавалося щось зробити, бо заважали найближчі до мене люди, мене намагалися знизити учителі, та для мене не було більшим ударом почути образливі слова від своєї тоді найкращої подруги. Оттоді я попеклася, а більше не хочу. Саме в той момент мене підтримав мій знайомий (мабуть, це правда, що друг пізнається у біді). Ну хіба я винна, що добре вчуся, що виграю олімпіади, що збираю групу, друкуюся у газеті, творю, маю прекрасних знайомих, батьків, рідню? Хіба я винна, що завше виходжу переможцем? Хіба це вина? Коли у моєї подруги ставалася якась малесенька перемога, то я завше щиро раділа. А вона, натомість, завше відкрито заздрила мені.
Для мене було б найкращим подарунком не те, що мені мама покладе під подушку в день Святого Миколая, не те, що мені рідні вишлють із заробітків на День народження, не те, що я стану переможцем наступної олімпіади, не те, що мені тато покладе під ялинку на Новий Рік, не те, що я напишу наступну п’єсу, не те, що видрукую своє творіння і навіть не те, що я виступлю на сцені. А те, що я зустріну best друга. Тож, як маленька дитинка, я напишу про це листа Святому Миколаю, загадаю на Новий Рік та на День народження бажання мати справжнього друга та буду чекати поки він прийде.
P.S. Я ніколи не сиджу на місці. Тож, якщо ти мій best друг, то шукай мене на вулицях нашого славного міста. Адже, як співає гурт «С.К.А.Й», у мене має бути тільки best друг.
