Він мовчав, а я чекала. Він не мовив ні словечка. Просто сидів та дивився на мене. Він із безжальною цікавістю заглядав у мої зелені очі. Його карі очі нагадували далекі пагорби видуманого мною царства. Там він міг розпоряджатися усім і всіма. Проте у реальному житті він не мав права навіть натякнути на свою владу. Він не мав права, бо боявся, що я його легко і просто кину. Так, він залежив від мене. Хоч я була на чотири роки молодша від нього. Уявляєте? Чотири роки, нас розділяли чотири роки.
Він мовчав, а я чекала. Перед сьогоднішнім вечором я запитала його нащо він здатний заради мене? Він сказав, що мовить завтра, тобто, сьогодні. І, от, мовчить. А я йому повідала, що ладна полетіти і не повернутися; принести йому зірку з небес і не обпектися; спуститися до самого диявола і викрасти для нього вогонь пекла, а потім піднятися до Бога та зіткати для нього із небесної хмаринки найніжнішу перину(таку ніжну, як моє кохання). А він мовчить. Якби він сказав мені раніше, то я би полетіла ввись. Але він мовчить. Чому він нічого не вимовить до мене? Що з ним сталося? Що?
Він мовчав, а я чекала. Довго сиділа і не знала, що робити. Напівтемна простора кімната скидалася театральну сцену. Наші обличчя освітлювали вуличні вогні, які виднілися через віконне скло, та ліхтар на його робочому столі. Ми сиділи у великих м’яких кріслах, наче у гангстерських фільмах. Він читав мій погляд. А я слухала його тишу. Час від часу від ворушив губами, але нічого не говорив. Збирався щось мовити, але або забував, або не наважувався.
І, нарешті, він сказав до мене: «Ти мене запитала, а я тобі мовлю: якби я був рибою, то царицею морського дна була лише ти; якби я був птахом, то небесними просторами володіла лише ти; якби я був хижим звіром, то усю добичу приносив тобі, лише тобі; якби я був Богом, то усі безкраї та широкі простори віддав би тобі. Але я не вартий тебе зараз і ніколи не буду. Навіть якщо обернуся у Бога, пташку, хижого звіра чи рибу. Воно ніщо тебе не варте. Навіть я. Тому інколи мені здається, що краще, щоб ти полетіла ввись. Тобі буде краще без мене. Повір мені. Але навіщо тоді мені жити? Моє життя – це твої простори. Вони належать лише тобі. Тому і моє життя ніщо без тебе».
