Вузький проміжок перед входом у метро був забитий як шумним потоком людей, що товклися в декількох напрямках, так і розбитими часом та негодою кіосками та лотками, що розташовувались у цьому стратегічному місці з метою заробити якомога більше. Втомлені люди, які кожні три хвилини довгими валками виповзали сюди та місили ногами брудні залишки снігу, яким їх густо посипало небо. Як перетята вена, організм метро через одні і ті ж проміжки викидав на поверхню людей.
Торгівля в такому місці йде швидко. Народ гребе всілякі шаурми, біляші, пиріжки першої та іншої свіжості та всякі інші продукти, аби забити шлунок. Власне тут ситуація аналогічна – п’ятачок на виході оточено з усіх сторін металевими будами що як вогневі позиції прострілюють всіх щойно випірнувших із підземки
Спочатку торгують Марат і Оля, чи то молодий грузин, чи ще який немісцевий, який розмовляє із страшним акцентом, хоча народився в цій країні і прожив тут все життя. Це так, для іміджу. Оля – дівчина, яка не поступила до університету, і щоб прогодуватись уже третій рік сидить у цій буді та завертає шаурму разом із Маратом. Інколи вона мріє зустріти свого героя, хоча б серед покупців. Інтелектуального, вродливого та багатого, що оцінить її та забере звідти. Але такі рідко купують шаурму.
А Марату все це пофіг. Він давно страждає мовчки. Його дівчину збили на смерть, і тепер він нікого не бачить довкола. Тільки шматки м’яса, як ті що він шинкує щодня. Інколи, перед тим як заснути після тяжкого дня він думає, що або поїде дахом і когось вб’є, або стане гомосексуалістом. Але на щастя думає він про це не довго.
Буда, найбільш красива та чиста з поміж всіх, належить не їм, а хазяїну – немолодому дядьку із Полтавщини, що вже з десять років володіє усіма такими будами в місті. І кажуть не тільки ними. Він не схожий на жителя півдня СССР, але підтримує торгову марку. Хіба годиться торгувати шаурмою хохлу із сільською балачкою?
Потім, впритул до будки стоїть іще одна, доволі брудна. В ній тітка Маша пече біляші, пиріжки із капустою та картоплею і курячі ніжки в тісті. До неї йдуть ті, хто не спокусився на шаурму із-за фінансових проблем або паталогічної недовіри до кавказців. Тітка Маша товста, доволі зла та жадібна. Здалеку здається що вона не розмовляє, а гавкає на покупців. Хоча це зрозуміло – вона живе сама, адже не має ні чоловіка ні дітей. Цілком може бути, що вона все життя пропрацювала тут і вросла до свого місця роботи.
Далі, утворюючи загин стоїть палатка із Сашком. Там холодильник із пивом, всілякою синтетичною водою, літом він тулить іще один із морозивом а в інший час – великий чайник і купу пакетиків з чаєм та ще більшу – із кавою. Хоча що те, що інше – пародія на ці продукти. Але народ бере, хочеться чогось випити після шаурми чи біляша.
Це зліва від виходу. А справа збудовано велику дерев’яну конструкцію, що мала б нагадувати будиночок, із стилізованими зрубними стінами ти віконцем. Там сидить баба Катя, стара із луганської області. Вона переїхала жити до сина, в місто. І в приступі старчого маразму вирішила теж приносити гроші в сім’ю, сівши торгувати в кіоск із хотдогами. Уже другий рік вона розрізає пропарені булочки, вкладає туди зварені сосиски із сої, по бажанню клієнта заливає гірчицею чи кетчупом і всипає шинкованою капустою. Плюс, в неї є весь список – ніби то кава, такий самий чай, капучіна, як вона каже. А за трохи більшу ціну можна отримати монструозного “пса”, із трьома сосисками, залитого приправою по вінця. Щасливих споживачів цього збочення можна вистажити по сліду, наляпаному на асфальті.
Баба Катя, не зважаючи на старість та проблеми із здоров’ям в себе, невістки та внучки, і малу зарплату сина, який годує їх всіх, найбільш позитивна людина тут. Вона посміхається до своїх покупців, може навіть побалакати із ними на відсторонені теми, і пробачає схожим на студентів юнакам недостачу п’яти-десяти копійок. Вона ще пам’ятає що її син теж був таким.
Цього не скажеш про її сусідку – Таню. Вона дуже молода, провчилась півроку в університеті і її виключили. Справа темна, чи то не склала сесію, чи пробувала спокусити викладача, чи підробила підпис в заліковці, чи навіть все разом. Хто знає? Але вона, не зважаючи на свою красу, манірність та витонченість, а може саме завдяки ним не зуміла знайти роботи крім сидіння в мініатюрній коробці лотка. Його поставили недавно по сусідству із хатинкою баби Каті – конструкція два на два метри, де сидить Таня, лежать коробки із напівфабрикатами та працює широкий піддон із олією, в якому печуться пиріжки із м’ясом та біляші. Таня цим не задоволена. Її ніжне тіло було створене не для цього. Вона бачить тих, хто працює по сусідству, і не хоче бути такою.
Всі ці умовні точки харчування утворюють коридор, який минає кожен. Далі його продовжують всілякі бабульки із ящиками картоплі, яблук бананів та іншим, часто нехарчовим хламом, що торгують ним просто із землі.
Стоїть ясний день, саме кінець січня. Зима зима зараз паскудна, але сніг таки висипав, і зараз його активно втоптують та розмішують з лайном тисячі ніг у п’ятачку біля метро. Стоїть мороз і тому всі лотки викидають в атмосферу тяжкі клуби пару що ніс до господа бога запахи перепаленого м’яса, хрусткого тіста і старої, перепаленої до пекельної консистенції олії. Здалеку здається, що там не інакше як міфічні ковалі кують зброю богів, такий стовп підіймався в атмосферу.
В цей час, десь відразу по обіді Максим їде додому. Він виліз із метро, підійнявся на поверхню. І відчувши привабливі м’ясні запахи, відчув що хоче їсти. Дуже хоче. Він якраз склав іспит, і зрозуміло нічого не їв іще з минулого вечора. В кишені негусто, і нашкрібши дві гривні, щоб лишилось тільки на автобуса, він прямує до кіоску із біляшами, адже на шаурму грошей і близько немає.
В цей час старший лейтенант міліції, із двома сержантами, у повному озброєнні якраз вийшли із кімнати контролю, весело перемовляючи з інкасатором, що ніс нелегкі мішки з грошима. Його потрібно було довести до автомобіля, що стояв на виході та довезти до банку. Фігня! Хто нападе на трьох, озброєних до зубів дядьків посеред міста?
А в цей самий момент, коли Максим підійшов до кіоску, а лейтенант за звичкою вдарив важким ботинком по дверях, із за нелюбові відкривати їх рукою, четверо бритоголових хлопців підійшли до кіосків. Їх старший на районі сказав, що хачики оборзіли і впарюють чесним слов’янам всіляку гидоту. Він забув сказати що його попросив налякати конкурентів власник двох будок із біляшами. Тобто тієї де сидить тьотя Маша і тієї де сидить Таня. Адже вони вдвох не приносять грошей, як буда із Маратом чи хатка баби Каті. Власник дурний. Він хачик. Сам він не думає, що будки виглядають погано, що від них стоїть сморід, і що люди просто не хочуть жерти таку гидоту. Він думає, що це конкуренти забирають його чесний прибуток. І знає, як із ними боротись.
Але життя смішне. Сєня, старший із цих чотирьох, він уже закінчує бурсу і скоро піде в армію, оглядає майбутнє поле бою і обдовбаними мізками осягає, що хачики торгують біляшами. Зараз якраз валом йдуть люди із під землі, між ними стоїть декілька спамерів, що роздають листівки і як не парадоксально, найбільший кіоск і Марата всередині він не помічає. І спускає підлеглих, Петра та Бориса із братом Павлом на ці буди. Вони підбігають до тітки Маші, б’ють по писку її покупця, викидають просто в землю її біляші, і з нелюдською злобою вивертають жаровню із олією собі просто під ноги. Борис при цьому обварює собі ногу і починає кричати нелюдським голосом. Він відразу стає не злим скінхгедом а лише десятикласником – ідіотом. Його не рятує від ідіотськості ні шкіряна куртка із нашивками сімнадцятої мотопіхотної дивізії СС, ні камуфляжні штани, заправлені до високих, і ніби то армійських шкіряних ботинків. Він буде ідіотом і далі.
В цей момент міліціянти із грошима доповзають до виходу і офіцер знову ногою відчиняє двері. Сєня, як старший підходить до будки Тані і вириває готовий і вже оплачений біляш із руки Максима. Той, очевидно із голоду, тримається за нього настільки міцно що тісто розривається і липка брунатна кров розлітається у всі сторони.
Певну мить нічого не відбувається. Люди в безперервному русі проходять іще декілька кроків, офіцер минає двері, обертаючись, щоб поглянути на супутників.
А потім настає локальне пекло. Сєня, що замахнувся кулаком на ідіота, із за якого він заляпав камуфляжну куртку, не встиг ударити, чиїсь руки схопили його та потягли назад. Він нічого не зрозумів. Навіть тоді, коли йому відгризли пальці на руках, на зважаючи на одягнені шкіряні рукавички. Ні коли його тіло почали терзати зубами, зриваючи шматки шкіри. Бо майже відразу м’ясиста чоловіча рука видрала око, а чиїсь зуби зжерли його ніс.
Максим, іще секунду тому покупець, різко змінився. Він схопив за шкибарки Таню, легеньку та маленьку, і потягнув до себе просто через киплячу олію. Вона нелюдським голосом заволала від того що обварила живіт та стегна, але це не допомогло. Максим був значно сильніше, і скоро нечищені зранку зуби відхопили їй ліве вухо, потім здоровий шматок щоки і врешті перервали горло, висмоктуючи кров. В цей час тулуб уже мертвої Тані обварювався в олії, втрачаючи свою колишню привабливість.
Офіцер так і спиняється, забувши жарт, що хотів сказати. Він навіть не знає, що робити. Сержант збоку зриває автомат і відтягує затвор, адже вони мають бойову зброю. І він розуміє, що якраз зараз момент її застосувати.
Люди довкола здуріли. Вони роздирають один одного на шмаття, відкушуючи кінцівки, вуха, передираючи горла. Тьотя Маша зарізала двох чи трьох психів ножиком, що був у неї але врешті вони таки здолали та заїли її. Здається це був бомжуватого вигляду дідок, що напевне страждав від довгого недоїдання, зважаючи на апетит. Ще десять хвилин тому він підозріло ошивався довкола, принюхуючись та жадібно дивлячись на їжу.
В буді із шаурмою Марат і Оля нарешті знайшли один одного. Плюнувши на її страшний макіяж та його явні гомосексуальні замашки вони почали їсти один одного, втрачаючи щомиті фрагменти лиць, поки врешті він не розгриз її горло та не впав сам від знекровлення. Здавалось, що вони зірвали лиця, як похабні маски. При цьому їх тіла так і продовжували триматись один одного.
Баба Катя, побачивши таке та вдаривши особливо нахабного психа по голові тяжким нагрівачем, спробувала вилізти через задні двері її торгової точки. Та в цей час офіцер, керуючись ідіотським відчуттям гуманізму відбив убік автомат одного із сержантів, що збирався випустити всі набої по натовпу істот, що вже секунд десять шматували один одного просто на їх очах. Черга пішла акуратно в спину бабці, скосивши її наповал.
Гуманізм офіцеру не допоміг, як і сержанту. Першого відразу загризли, не зважаючи на бронежилет і шолом – він не застібнув його на шиї, чим не тільки порушив інструкції але і вкоротив собі життя. Сержант, випустивши автомат, потягнувся було за ним але наслідував долю свого офіцера. Інший сержант був простим сільським хлопцем. Він знав, що тягнути потрібно перед дівчиною а не потенційним ворогом. І тому відстріляв по колу обидва магазини набоїв, немало прокосивши натовп і без того вже мертвих істот. Коли ж кулі скінчились, витягнув із кобури офіцера пістолет і пересмикнувши затвор спішно відступив назад у метро, стріляючи в голови тим хто спробував наздогнати його. На стрільбищах він зарекомендував себе краще, ніж на іспиті з мови. Але в магазині лише дев’ять куль і питання в тому, настільки прудко він забіжить назад до станції...
