Не подобаються йому, бач, мiтинги! А ти хоча б на одному був, чи тiльки по телебаченню бачив? Ах, тобi заздалегiдь все про них вiдомо. Стадний iнстинкт, кажеш? Нi, солiдарнiсть з громадськiстю. Не подобається маршувати з iншими. А ти пробував? Iндивiдуалiст! Нi, еґоїст! Хочеться вiдрiзнятися – зроби собi iрокез! Ага, з тебе досить не брати участi в цьому. В цьому? Повертаємося до початку: а що ти знаєш про це?
Восьма ранку. Сонне першотравневе мiсто. П’ять хвилин до площi вiд зупинки. Зростає гомiн. Навколо пам’ятнику ряснiє блакитними прапорами. Звiдтам долинає щось на кшталт: «Скажем нет НАТО!» чи «Vive la партия регионов!» Вже зрозумiло, хто очолить колону демонстрантiв.
Вздовж вулицi Ленiна мерехтять рiзнобарвнi прапори. Партiї, точнiше їхнi активи, обачливо перетасованi з трудящими колективами мiста: пiонери (бiдолашнi дiти – жертви iдеологiзованих класних керiвникiв), ветерани, комунiсти похилого вiку, хлiбзаводiвцi, офiцiознi нашеукраїнцi, машина молокозаводу та жменька тимошенкiвцiв, що час вiд часу починає вигукувати: «Ю-ля! Ю-ля!», чим сильно дратує решту партiй.
Потроху пiдтягуються вантажiвки iз сiльськими школярами. Тут їм роздають полiтичнi футболки. Попри це з юних радiсних фiзiономiй видно, що хоча б хтось тут отримує справжнє задоволення – очевидно прогулянка.
З гучномовця ллються совєцькi маршi. Раптом в низцi одноманiтних мелодiй виринає якийсь дисонанс. Щелепа вiдвисає.
…Сильный державный
Царствуй во славу
Во славу нам…
Постмодерн в дiї! Починаю озиратися навколо – жодної реакцiї. Нiхто навiть вгору не дивиться. Слухова галюцинацiя, не iнакше. Та нi, просто до початку ходи залишається десять хвилин, i всi ревно готуються. Але я вже йду до зупинки – все одно нiчого бiльш цiкавого тут не буде. На прикiнцi колони стоїть представниця бiлоруської меншини в нацiональному вбраннi з портретом в руках по-ленiнськи лукаво усмiхненого Бацькi. На зустрiч менi йдуть захеканi спiзнiлi вiтренкiвцi. Ну, ось i весь суповий набiр.
Всю дорогу у вухах лунає нав’язлива мелодiя. Вже вдома я чомусь приспiвую «Die Fahne hoch!» Такий асоцiативний ряд розплутати взмозi хiба що едгарпоський Дюпен.
Що робить з людиною натовп! Проте, як би це гидко не було, варто випробувати хоча б раз себе ним - чортзна якого Мiнотавра можна виудити зi свого пiдсвiдомого.
