Подерев’янський Лесь. Множення в умі, або плинність часу - Харків: Фоліо, 2007. – 384 с.
У багатьох людей ім’я Леся Подерев’янського асоціюється насамперед з його матюкливими творами. Насправді Лесь Подерев’янський художник і його батьки також художники, а написання п’єс – це його хобі.
Визнання прийшло до нього після масового прослуховування його піратських касет „Цікаві досліди”, де були „Гамлет”, „Павлик Морозов”, „Кацапи” і інші.
Школярики цитували, студенти вивчали, дорослі несміливо посміхалися...
„Множення в умі, або плинність часу” – це своєрідна антологія його п’єс. Публікація вміщує всі його твори, навіть ті, які він сам ніколи не озвучував. Дуже багато скажуть: “Фу! У нього купа суржику і лайливих слів!” Але насправді мова і поведінка героїв Леся – є мовою і поведінкою багатьох пересічних українців. Варто лише зайти в публічний туалет, в комірку до сантехніків, в ганделик, на будівельний майданчик, в казарму, на базар, в кулуари або буфет Верховної Ради України, і.т.п. – і ми потрапляємо в той сюрреалістично-матюкливий світ висловів Гурвінека і Буратіно, Пєрца Мойсєєвіча і Ельзи Пі*даускас, Йонатана і Шаленчихи...
Перша частина книги – це славетні п’єси без цензури і скорочень – з усіма героями, їх „фірмовими” висловленнями та матюками. Далі йдуть статті та публікації Леся Подерев’янського – уривки з його дитинства, життя, певні філософські роздуми та розповіді про блукання Київськими пивними барами та горілчаними закусочними. Дивує російська мова автора й певна філософія не всім буде зрозумілою.
Після того, автор пропонує власну сучасну інтерпретацію української народної казочки „Кривенька качечка”. Тут немає матюків, проте є ситуації, описані в п’єсах і саме ці ситуації видаються безбарвними.
А насамкінець книги, Лесь Подерев’янський радує нас новою п’єсою, озвученою у Гуляйполі – „Блиск і ніщета піда*асів”, присвячена зіркам сучасного вітчизняного шоу-бізнесу.
Лесь Подерев’янський вважає, що здорова нація дозволяє собі іронізувати над собою, тому він висміює радянські ідеали, совкових митців, політиків, поводирів, співаючих ректорів і інших героїв нашого часу
Лесь Подерев’янський зізнається, що писав тією мовою, якою розмовляють більшість українців і що два співрозмовники, що розпивають чарку, не можуть бути носіями літературної української мови.
З одного боку – це чудово, коли пишуть правдиво. Але окультурювати процес красивого, ефектного та ефективного вживання матюків не завжди є корисним, адже більшість виразів героїв цієї книги – занадто легко запам’ятовуються.
Прочитання книги викличе усмішку всюди – і у громадському транспорті, і в аудиторії, і в бібліотеці і дуже багато людей занадто часто цитують деякі фрази :-)
