Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2685
Творів: 51005
Рецензій: 95752

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 775, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.149.243.32')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза актуальний роман

уривок з однієї історії

© Did, 26-02-2006
...В голові гули ще дуже п'яні, але вже  по-ранковому бадьорі  джмелі. Різкість осточно навелась  в той момент, коли Він налапав,  що Її поруч немає, і нарешті-таки спромігся  по-справжньому розліпити   очі. Було дуже рано, і світло,  що сором'язливо тупцювало за вікнами, мало сірий відтінок.Він уже подумав, а чи й справді не прилипнути тим обіцяним хрюльником до вікна, як Її образ намалювався у дверях:

- Вийди подивися на світанок. Яка немислима краса! Небо рожеве, як  намальоване! Як колір народження, як...
- Як твої трусики... - радше видихнув ніж сказав Він, і було навіть трохи припіднявся, бо автонавідні  сканери    вмить ідентифікували вже  претендуючий на легендарність  трикутничок з характерною горбинкою.  А спеціальні лазерні  радари, як їм, лазирним, і годиться - трохи полазирили і  навіть вмудрились  засікти  ледь чорніючий за мереживною вставкою острівець короткого  волосся на лобку, а от  вище їм піднятися  було ще не сила,  ще не  регенерувалися сили. Ще одна убогість, ще одне свіженьке ранкове  дегенератство-нерегенератство, бо вище були... Так, звісно ж, вище були ті хвалені, але так досі і не розглядані її вісюльки. В пупі. А от ще вище... а ще вище... ще-ще тро-ошечки вище...  
"О-о.., ні, ні! Ноу!!! Цього не може бути, ну не можна ж так! Так же не буває!!! Брехня!!! Провокація!!! О-о-оу..."

В самий відповідальний момент уся до однієї оптика не те, щоби раптово помутнилась, ні, бо помітити,  що там немає жодного  топика різкості вистачило. Але  очі ну просто навідріз, себто навикол  відмовилися підніматися ще вище, вище пупа.
"Ну і хто  після такого   сумніватиметься, що це все не що інше, як добре спланований саботаж?"
Він в  розпачі упав на подушку, але швидко  мобілізував руки допомагати голові знову задертись.
- А ти не підглядай!  - Вона кокетливо ковзнула під ковдру, обдавши   хмаркою ранкової прохолоди, принесеною з вулиці.
- На вулиці холодно? Ти не змерзла? - вичавив Він  нейтрально-незацікавлене.
- Швидше сиро...  
І поки Він спросоння добирав слів для зобразити кілька художніх речень з натури на тему паралелі між її рожевими і кольором Вставання Сонця   (і взагалі вставань взагалі  Сонць...), поки в голові вертілися дурнуваті метафори на кшталт - "піднялись ще вище" чи просто "встали з сонечком сонячні гармати", (до яких тут же вчепилася противнюча  і вже заїжджена за цей короткий час рима  - "дегенерати"), поки боровся з нав'язливим  рядом "сиро-масло-хлібно", поки це все диміло і парилось Вона так же несподівано швидко  заснула, як і вляглася. І вже сопіла кроликом,  скрутившись  калачиком.
Рими   шубовснули в океан думок  добровільно і, на диво, всупереч своїй природі,  більше не вспливали. А от від іншої муті довелось повідмахуватись руками.
- Кому швидше  сиро, чи як там, а  кого й ковбасить з самого срання не по-дитячому. - Пробурчав Він вилазячи на вулицю...

Прояснювалося на очах. Дійсно,  в кращих своїх традиціях - на сході хмари були по-картинному  підсвічені рожевим, наче хто порозливав по небу якісь ніжного кольору  киселі. Але Сонце все ще не виповзло з-за Гори. Це був якраз той момент,  коли ранок  наступив безповоротно, але ще не остаточно.  Це був той самий час, коли з усіх усюд горлопанять півні ,  на деревах починають перші ранкові маневри  пташки, а місцевий часто-густо торговий люд ліниво, зате голосно лаштується на базар.
Він зиркнув  на  сонячний годинник, на якому не було ще й натяку на тінь, марно порискав поглядом, шукаючи Муху,  і, для підтримки розмови, сказав сам собі:
- Напевне десь година п'ята...
В принципі, чи не збрехав Він, це вже важко перевірити, та й чи потрібно? Але десь так воно  й було, бо  кожного дня, саме десь  годині  так о п'ятій раночку
ЗАЙЦІ
усім своїм клаповухим виводком  зводять піраміди до неба на  незліченних  колясках, кравчучках та  кучмовозах   і валкою пруть їх на базар. Ще може  "волочать"  чи "тягають", бо  просто "возити"  такі тягарі на цих  кволих  транспортних засобах  з клишоногими колесами, що   зі  впертою  регулярністю  відвалюються  на одних і тих самих вибоїнах перед їх же хатою, - в принципі  неможливо.
Зайці були специфічні. Люди, сусіди, батьки, підприємці, ким би вони не виступали, а специфіка з них прямо-таки  перла.  Їх двір нагадував приймальний пункт яких тільки можна уявити відходів, (це щоб їх не образити і не назвати   одним  відповідним словом, що саме неподалік ) . В хаті чи в коморі, в сараї чи просто під навісом - всюди було  понавалено різного краму, який залежався, поламався, був бракований а то й дійсно  наритий на справжньому міському сміттєзвалищі, що саме неподалік.
Дещо  лампічилось , клеїлося, підфарбовувалося і  продавалося зі знижкою. Дещо роками чекало що з ним теж це все зроблять. А що не продавалося чи не дочекалося   - закидалося на горище, до кращих часів.
- Колись буде як знахідка! В далекій перспективі  мої правнуки, а ваші внуки, значить,  ще  покажуть, що є хлам, а що є антикварні експонати! - пояснювала Зайчиха- мама дітям.  Бо в голові її давно маячила зухвала  ідея сімейного музейчику торгівлі. Фундаменту, на якому   нащадки організують Європейський філіал  музею історії китайської промисловості.
Це, що стосувалося далекої  перспективи. А  сьогоденні  її амбіції  невідомо чому муляла книга рекордів Гіннеса. І хоч  Зайчиха регулярно  нагадувала , що й процедура там   дискримінаційно ускладнена, хоч всі  чітко вивчили, що туди черга на два роки, а нашій людині    взагалі нема чого туди й соватись... І хоч ні разу вона не так і не роз'яснила до чого ці нюанси підозра  усіх мучила однакова: "Зайчиха добралася і туди. І процедурі тій скоро настане   кінець. А скандал цього разу вийде  не тільки на кутку, а й в усьому світі. "


На відміну від Нього ранково-поетичним  дегенератством Зайці не страждали і були далекі від будь-яких умовностей. То ж   напідглядати   у повному обсязі хто, де і   в якому вигляді шастає по сусідському  двору в п'ять ранку було для них природніше, ніж вам втикнути новини з дистанційки. Зайці-бо взагалі у всьому були хутенькі та проворні. Зайці були б не Зайці, якби  не встигли бігом поперед усіх,  чого б це не стосувалося.  
Ось, наприклад, Сонце ще тільки думало вставати, а вони вже встали, раз-два - вже  й поснідали. Бо на базарі їм кортіло  з'являтися неодмінно   найпершими, а залишати його  - останніми.

Ще не встигли затвердити  графік майбутнього відключення  світла в місті, ще навіть не відомо, чи це взагалі робитимуть, а вони вже понавалювали гори  свічок на  всюдисущі свої лотки-розкладушки і плещуть направо й наліво, що "кум з  електромереж точно сказав, що ось-ось знову почнуться відключення. А свічок на базах нема, і слідуючий завоз  подорожчає вдвоє".
  Навчені і нервові щодо подібних сюрпризів жителі міста смикалися в сторону  свічок просто  інстинктивно.

Ще тільки дощ почав накрапати, а вони вже кричать на весь базар, що тільки у них найдешевші дощовики, і при цьому луплять за них, як за рідного батька. І хто це вже буде бігати під дощем прицінятися, чи  вертатися скандалити за ті зліплені докупи степлером клапті поліетилену,  які   розлазяться ще до того як їх  натягнули. І хто як не Зайці, скажіть будь ласка, дивився з вечора прогнози по всім каналам?
Ще колорадський жук не прочуняв як слід, ще його і не видно, а вони вже ядом торгують тільки так.  "Хапайте,  і не будьте дурними! Хапайте  поки це ще настоящий японський, з сертифікатом і гарантією! Бо потім знову піде тільки польська піддєлка! Як ото в прошлом году!"
Всі мріяли про гарантію і ніхто, ясна річ, не хотів  бути дурним. А тому яд хапали. Яд мели! Ще й по такій ціні, наче його дійсно везли з самої Японії.  В Боїнгу, в бізнес класі. На колінах.
Вона ще тільки  потягувалася на ґанку, Вона ще тільки думала, чи не потинятися  ж нарешті голяка і босоніж по росі, а маленькі зайченята  вже встигли наліпитися на тин  і повним ходом кліпали крізь штахети, тільки стирчали їх вуха і  зуби...

Зайців було так багато, як кроликів, і всі вони були настільки однакового вигляду,  віку і прикусу,  що коли вже хто і  побачив їх на власні очі, то все одно  не вірив. Не вірив очам своїм,   що таке може бути, і не намальоване, а  по-справжньому.
Він  періодично підбурював сусідів влаштувати  Зайчисі це свято -  накатати колективну  тєлєгу в "Книгу Рекордів", щоби ті нарешті приїхали, по процедурі підрахували їх і пообмірювали. А потім, хоча б  для голого інтересу,  ще й  влаштували б шоу-вікторину і повгадували - хто є хто. І остаточно би визначили внятно і науково - чи таке клонство буває  в живій природі чи ні.
Чотири синочка і лапочка дочка - була  мать-одиночка у порівнянні з їх бравою командою, а коза, з її семидітним виводком,  - то не менш  жалюгідна пародія на плодовитість.
Розказували, що коли Зайці якось понаїхали зі своєю комерцією в одне  сусіднє містечко освоювати новий ринок збуту товарів "усе по рублю", то тамошні торгівці мало не почали зводити барикади прямо на базарі, а селяни похапалися за коней і поскакали додому. Всі-бо думали,  що то знову прикочував з небуття табор і збиралися скликати віче і ставати  в оборону.
Ще злі язики подейкували, що після того, як з 15 років тому ворожка нашептала  Старшим Зайцям, що їм для щастя треба свою пару  сімейних розкладачок  розширити до цілої мережі,  вони й наплодили  собі Молодших. Посилаючись на першоджерела, язики запевняли,  що дітей народжували саме для кількісного зростання  бригади   шарових "за поїсти і поспати" реалізаторів. А зовсім не задля вициганювати у держави пільги, безкоштовні путівки, навчання, гроші, і, звісно ж, материнську медаль, як інформували інші, теж злючі язики.

- Не такі вони прості дурники, ці Зайці - коментувало бабське радіо, - там все прораховано, бо  не спроста-а, не спроста...
- А я тобі офіціяльно заявляю, що, як пастор  сказав їм,  що  роняти сім'я мимо  - це гріх великий - то так вони й роблять, бо пастора  їм слухать нада, бо він  гуманітарку роздає, і вони через нього в Америку хотять виїхати - якось, було, спробувало всунутись зі своєю  альтернативною версією  зальотне   джерело інформації, але його затюкали і підняли на сміх.
- На кий біс  та Америка? Зайчиха сама казала, як  кожен внук привезе хоч по десятці, то це й тут до смерті можна в молоці купатися. А я собі думаю, а якщо ще й правнук? А якщо по двадцятці?.. А тепер пощитай на кожну розкладачку по продавцю, та по зарплаті, та вже тільки на цьому який доход получається!..
Теза , що Зайці породжують Зайців без певного стратегічного розрахунку, з глумлінням   відміталася практично усіма  агенствами  ОБС.

Крім того, що Зайці були професійно  багатодітними, вони   славились ще й неабиякою глазливістю .
Їх вважали настільки косоглазливими, що коли  засікли як вони тягнуть  погребальний вінок  з написом "від сусідів",  на вулиці зчинилася паніка. Сусіди  між собою шушукались,  мовляв  це вірний знак, що завтра когось зіб'є машина, або привалить вночі стелею. І  ніж чекати кого саме, то краще би вибрати найнемічнішого, щоб той добровільно врізав  дуба, і таким чином приніс себе в жертву заради спокійного життя інших.
Вулиця втихомирилась  лише тоді, коли з'ясувалося, що вінок випадково здуло з вантажівки, яка  везла  на цвинтар  покійника. А Зайці  його підібрали, щоб наробити екібан і продавати "по рублю".  Мовляв, "чого добру на дорозі пропадати, а ось же як раз і  Восьме березня  на носі".
Після того випадку сусіди перестали у Зайців  скуповуватись, хоч  їх манили шаленими знижками - за що  на базарі правили   гривню, сусідам обіцялося  віддавати "практично даром", за 90 копійок.

Але жодні  секрети походження товару, ніякі версії щодо стратегічного розмноження не викликали стільки дискусій скільки обсмоктування теми "Як така кількість дітей може існувати при цілодобовій відсутності батьків."

Адже торгівля була для них не просто торгівля. Згідно пророцтву у розкладачковій мережі Старші Зайці знайшли своє щастя і себе. Як і в будь-яку достойну  мережу з анлімітед, вони занурилися у неї, що називається,   "по самі вуха",  буквально жили в ній і пропадали. А дома лише ночували, та й то недовго.
Зайця-батька взагалі ніхто ніколи не бачив, бо він або ще  був "на точках", де обідав, пив,  жив і зустрічався з жінками,    або вже спав дома, наїжений,  п'яний, і зґвалтований Зайчихою у вуха.
Зайчиха-мати теж дому не трималася. Якщо не гасала своїм пузом  по розкладачкам, намагаючись підловити  батька, то ходила в контору.
- Ну все, па-па, я в контору! - голосно, щоб чула вся вулиця, любила казати вона, роблячи  дітям ручкою. І це була вірна ознака того, що сьогодні знову черговий чиновник якогось соцзабезу прямо додому привезе їй якісь довідки. А може й  необхідна  комісія явиться не пізніше ніж  завтра зранку.
Бо всі в місті   знали її, знали її проблеми і  навчилися усвідомлювати,  що лише на перший погляд ці  проблеми стосуються виключно її. А тим  хто не навчився Зайчиха в якості чорної мітки урочисто вручала   обіцянку  "порішати ці вопроси і без них". А якщо й після цього чиновники не починали літати як бджоли, наступного ж дня  добрий десяток в косу лінійку листів переписаних  дитячими руками розліталися  по всім можливим інстанціям  району, області та столиці.
А тому всеможливі начальники живо реагували на будь які її примхи, щоб тільки не бачити і не чути ці її вопроси у своїх офісах. Якщо навіть мер колись заховався від неї під стіл, то що й казати про таку дрібницю, як виділення службового транспорту для доставки довідок до дому чи самої Зайчихи на УЗІ.



Дітлашню вона  завжди скидала  на бабів з дідами, а  в перервах між сезонами торгівлі робила собі невеличкі санаторні канікули  в пологовому будинку.
Може хтось думає, що народжувати діток - то є щось таке величне і варте Ордена Заслуженої Породіллі? Дурниці, сядьте і замовкніть, поки інші не сміються. То є  відпустка  і передишка, принаймні  Зайчиха це не раз  сама  казала.  А ще  клялася , що то є здоров'я, бо її "прабабця народила дванадцятеро  дітей і просиділа на цій лаві до  дев'яноста  восьми  років, а слова "гінеколог" не те що не знала, а навіть вимовити не могла!".

І хоч Зайчиху  теж майже ніколи не  було видно, зате регулярно   чутно, як  вона ввечір ззивала малишню додому.
- Ану біго-о-оум до хати!  Я кому сказала-а! Батько оно вже спля-ать! - горлопанила на весь куток таким ревуном, що навіть деяким дорослим хотілося теж бігом зайти додому, так, про всяк випадок.
І до кінця й не зрозуміло було, чи тому, що батько заснули вже треба,  чи вже можна  було йти до хати.
І починали сходитися дітки. Як пролетарі на гудок.

О-о, ви ще не бачили цих їх діток, коли вони  поверталися додому з гульок.
Таких  зразково  замурзаних дітей ви не побачите в жодному фільмі про безпритульних, тому що у гримерів з художниками так мізки не працюють. Та столичним бомжам ще  треба було би  приїхати та повчитися, як воно треба пачкатись, щоб навіть у підсліпуватих бабусь випадали очі, а у лисих дідів останні волосини слухняно ставали сторч:
- Боже! Діти!!! Що з вами!!? Де  ви знайшли стільки болота?!!
- А ми в хутбол ганяли! - радісно відповідали забрьохані діти,  по-шахтарському виблискуючи білими зубами. І при цьому щастя чвиркало   з них грязюкою.
- А уроки повчили?
- А здоров'я - главні-іше! - дресированим хором затягували  вони.

Середні  зайці  з усіх  найбільше любили школу і відвідували її з задоволенням. Бо вдосвіта вони ходили на розкладачки, як на роботу, а в школі потім нарешті могли відіспатися  на уроках і відтягнутися, накурившись    в туалеті.
Молодших  діди з бабами тягали  в школу силою. І коли цей   маленький горбатий караван  нав'ючений ранцями переходив дорогу,  так і хотілося вийти з машини і потримати прапорця.
Маленьких зайців водили в садочок теж діди з бабами, але інші,  теж караваном, але  безгорбим і частково  колясолізованим.
Як видно,  Зайці мали добре розвинену дідо-бабську інфраструктуру, яка мало того, що була ще у повному боєкомплекті, то ще й брикала так, що куди тим молодим.
Але горе! Горе усім, коли починалися канікули.
Бо, Середні отримували повний робочий день, Молодші - починали курс навчання реалізаторському мистецтву у Середніх, і везло тільки Маленьким. Так як інфраструктура  отримувала збільшене  навантаження і елементарно пробуксовувала, дітки   розбрідалися,  хто куди. Хто мав більш пролетарські здібності  - валандався по    вулицях і вчився матюків, а хто тяжів до господарства  - нипали  по  чужим городам, де вирощувалася молода морква, редька, огірки з зеленою цибулею, капуста  чи помідори. Маленькі зайченятка  любили збирати  ці  корисні, багаті вітамінами овочі. Вони часто гризли  їх на Горі чи в посадці, для чого завжди у  футлярчику з-під кіндера у них водилася  сіль. Рідше вони збирали з тих же городів  щавель, салат, кріп, петрушку, соняшники і всяке інше теж корисне бадилля, яке, до речі, смачно вживати і без солі.
Маленькі Зайці змалечку любили діватися кудись туди,   де б  за ними ніхто не дивився і де б їх ніхто не знайшов. І тим більше куди їх ніякий дід і баба  не відпускали, що б вони вам про те не верзли. І це їм змалечку вдавалося, бо жодна  міліція ні разу ще не знайшла Маленьких Зайців. Бо вже й не шукала, бо вже давно смачно плюнула на них професійним  міліцейським харком після однієї дурної історії. Тож Маленькі Зайці були, як великі коти, - гуляли самі по собі. Знаходити вдавалося хіба що  геть уже Маніпусіньких новонароджених Зайців,  як правило,  по давній добрій традиції - в капусті.

- Що, у мамки знову капуста росте? - питали у малих сусіди.
- Ага, оттакенна вже капуштина, - надували  свої пуза беззубі зайченятка.  
Взагалі  капуста - це було щось  чисто заяче,  бо з неї  Зайці  вийшли, бо на   ній зупинились, тільки про неї змалечку говорили  і  думали.
"Шаткувати капусту" - була їх улюблена родинна традиція.  Це  коли вони усі прилазили з базару, сідали дружно кружка і висипали  усю виручку на підлогу:
- Гроші завжди складувайте морда до морди, достоїнство до достоїнства - вчила  їх  з пелюшок мамка.
То ж вони  і довго-довго рахували їх, і мордували їх, і сортували їх, словом  шаткували їх усім кодлом, до мозолів. Аж   дим йшов. Бо Старша Зайчиха  на останок ще й праскою проходилась  по особливо значимих купюрах, від чого валив дим з характерним вонидлом  розпеченого бруду. Може  то був ритуал такий, але не виключено, що так дбайлива мама  боролася з мікробами. А найбільш ймовірно -  була вона до них щиро небайдужа.  І  гладила, і шелестіла ними, вона  уміла хрустіти купюрами, як ніхто в світі, бо  любила їх справжньою материнською любов'ю. Зайчиха ставилась до Шевченка, як до батька,  до Лесі - як до матері, а до інших банкнот, як до  дітей рідних і навіть краще. Бо про   дітей вона тільки й думала, як би їх правильно застосувати  чи на дурняк кудись пристроїти, а от банкноти   завжди жаліла. А як розлучатися з ними - то геть і до сліз,  до тремоло в руках і губах.


- От толку з тієї школи! Я ось вісім класів закінчила на чотирі й п'ять, - брехала Зайчиха , - а спитайте у мене, що таке корінь квадратний?! А хер  його зна, ругатєльство якесь та й все! А гроші - це жизнь. Хай змалечку привчаються що таке жизнь і як жива копійка дається! -  любила казати вона бабам, коли сиділа вечорами на лавочці геть уже вагітна і плювалася насінням.  - Хто їх там і чому навчить, в тій школі, прости мене Господи!?

ТА ЦЕ Ж ДІТИ!

Та шо вони там понімають, скільки ж  тих дітей?..

...- Дядь Сірьо-ожа-а.., а це шо це, тьотя Ліза постриглася і покрасилася? Чи це не вона?..  - раптом почув Він біля себе,  коли теж вирішив прогулятися голеньким по росі  , а за одне й любенько примостився біля паркану, щоби полити квіти і... ну, і заодне вигуляти песика. Чи то пак, Пса. Власне, тільки зараз Він і помітив ті ріжки-вуха, що  рядочком стирчали з-за паркану.
Дядь Серьожа  аж стрепенувся ,  і мало не обдався  ранковою росою,  мало поливальниця не випала з рук. Джмелі з несподіванки припинили своє ранкове гудіння і теж чуть не обсипались.
"Гарне, а найголовніше  доречне, блін, запитання в п'ять ранку, чорт забирай! Під час гідромеліоративних заходів!" - зрадів Він.
-  Це хто там? Аня чи Маня? Чи Ваня?
- Це Саша і Маша...
- А чому це ви не на базарі ще й досі, га? Ах ви, такі-сякі, прогульщики! А ось я вам дам! Ох же ж батькові розкажу, хай ось тільки колись побачу! А ну де ваші щоденники, чи форма десять, чи як там воно у вас зветься?! Хіба ж це гарно підглядати?
- А нам мамка наказала роздивитися, чи це  тьотя Ліза,  чи не тьотя...
Чи це не та Саша  чи Маша , яке Він колись, повертаючись з роботи, застав   біля самісінької своєї хвіртки,  сидячим під лопушком? І яке мало того, що ні на мить не засмутилося, то ще й  замурзаним лотом поплосило винести  "бомажку", бо лопух, чи бачте, "колюцій". Більшої  безпосередньості ні до, ні після, в живій природі Він не зустрічав.

-...То це тьотя чи не тьотя?
- Тьотя,  тьотя, дівчатка, просто, самі бачили,  пофарбувалася і постриглася вона!  І, ги-ги, побрилася по-новому... - останнє Він лише подумав, згадавши мереживне  віконце.
- Я шо казав? - хвалькувато пискнув Саша , і Машин  лоб заробив  дзвінку личку.
- Ой! -  Маша жалібно зойкнула і, відлипнувши  від паркану, шмякнулась  задом на землю.
- Не "ой", а один ной! На сьогодні! Гони капусту, тльи гливні давай! - смакував малий Саша свою маленьку перемогу.
- А то ви їй такого червоного метелика намалювали на... ну... це, як його...  не на жопі, а.... під трусами? - Маша, кляте допитливе зайко  не здавалося.
- Червоного? Метелика?! Під трусами?!! Гм... та як тобі сказати, дитино... Ну, я, а хто ж іще?...
- А чим це?
- Фломастером таким... теж червоним...
- А насьо? - втрутився Саша.
- Шоб було! Придурку! Він же її мужик! Шо хоче, те й робе! Я ж казала, шо яка це дура сама собі буде  татуїровку  на такому місці малювати? Знаєш, як там лоскотно? Один-один і я нічого не винна! Давай лобешню!
- Тійки не сийно! - скиглив Саша і з усієї сили вчепився в штахети.
- Відчепися, гад! Прибери  руки, я сказала, так не чесно, бо я не трималася, коли ти лупив!
- Зайки,  не бийтеся. Битися не гарно, ще заїками постаєте.
- Зато полє-езно! - по-батьківському розпорядилася Маша і так  смачно впечатала букву "лє" в клаповуху Сашину голову, що якби почула їхня мама, то злякалася б за клацнувший  Сашин родовий прикус. Але, так як Він не був ні їхньою мамою ні  татом, то лише розхвилювався, аби  разом з Сашею  і штахетами не завалився  старенький паркан. Бо яблука таки ж посипались з підв'язаної  до нього яблуні. Правда, в іншому кінці, біля хвіртки.
- Бр-р-р! - чи Він змерз від сирості, а може то Йому так  страшно стало за дітей...
"Як не крути, а  це  схоже на  якесь... це взагалі ні на що не схоже! Усі, кому не ліньки, якась пісюрва клаповуха  вже всіх метеликів, навіть не на жопі,  пороздивлялися, а Декого лише  на схід сонця відіслано позирити. І де б це хто ще знайшов такого Дурня, який би замість відметелити як слід цю... цю метьолку з її метеликами разом,  лазив би по ночам по горам на зорі дивитися, а вранці - по дворах-по кущах на схід сонця милуватися?" - бурмотів Він не відомо кому, повний войовничої  рішучості натравити  свої джмелів на  її метеликів. І буквально таки переповнений   свіжо-ранкового бажання десь кудись когось...
Одним словом, щось  таке втнути.

"ХТО РАНО ВСТАЄ
тому навіть Бог дає," - спустилася з небес воістину богохульна думка, бого-хульніше не буває! І  крилами своїми прикрила Йому усякий сором.
Вона лежала так, як Він Її  залишив.
- Давай! Ну, давай, ну! Ви ж вчора практично побраталися. Ну дорослі ж люди, ну...- пронизливо сичали у вухо демони.
- З цим  - не до мене, не до мне... Я вважаю повинна бути  елементарна ділова етика...   тим більше я обіцяв! І ми домовились... – як до діла Він малодушно пробував відморожуватись, але щойно він переступив поріг, як...


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Уривок з одного уривка

© М.Гоголь, 01-03-2006
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.85410499572754 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …