Жили-були собі на новій сучасній кухні дуже корисні і дуже поважні речі. Якби вони почули, що ми назвали їх речами, то напевно дуже б образилися. Аякже, вони виконували такі важливі справи для людей, приносили стільки користі!
Отже, хто ж це був?
Прошу вас познайомитися – пані Мікрохвильва Піч (для друзів – Мікрохвильовка), пані Газова Плита (для друзів – просто Плитка), а ще дуже поважна особа – Пральна Машина ( і навіть друзям не дозволяє називати себе Пралькою). Отож оці три поважні кухонні пані жили і працювали де? – так, правильно, на кухні.
Найбільше старалась Газова Плита – кілька разів на день вона спалахувала блакитним полум’ям, шипіла і вкривалася червоними вогниками, коли на її чарівні конфорки потраляли необережні краплі води. Плита варила, підігрівала їжу, кип’ятила воду, смажила, а іноді іще й пекла такі смачні пироги! Звісно, вона вважала себе королевою кухні, адже на запах її смачнющих страв збігалися усі мешканці квартири і нетерпляче чекали, коли ж вона досмажить чи доварить щось смачненьке.
Мікрохвильова Піч зверхньо і трохи зневажливо дивилася на Газову Плиту. Вона безконечно запевняла усіх мешканців кухні , що вміє усе те саме зробити, тільки вдвічі-втричі швидше. І користується вона електричним струмом, їй не потрібен блакитний газ. Але люди Мікрохвильовкою користувалися не так часто, у ній вони тільки розігрівали їжу, яку приготувала Газова Плита.
Пральна машина вважала себе головним котролером і ревізором подій, які відбувалися не тільки на кухні , а й у всій квартирі. Коли їй скидали в прання розмаїті речі – сорочки і шкарпетки, светрики і блузочки, штани і спідниці – вона дуже ретельно їх перекручувала на всі боки, наче намагалася дізнатися, а звідки стільки бруду взялося на усіх цих речах. Тоді голосно і невдоволено гуркотіла, терла і виминала, полоскала і виполоскувала усе, аж поки втомлено зітхнувши, закінчувала прання. Ось вам, люди, чиста ваша білизна, нічого доброго я в ній не знайшла, а свою чорну працю зробила – увесь бруд відіпрала дочиста.
В сусдній кімнаті стояли інші меблі – шафа, стіл, ліжко. Вони були спокіними і неметушливими сусідами. Тільки коли-не-коли порипувала шафа дверцятами, рипіло ліжко під тілом господаря, який влягався спати. А стіл взагалі був затятим мовчуном і загуркотів тільки тоді, коли його перетягнули в інший куток кімнати. До цих тихих мешканців підселили ще одне цікаве створіння – то було Комп’ютерне Крісло. Його так називали люди, обіцяли, що скоро куплять новий комп’ютер для свого сина і тоді він буде працювати за комп’ютером, сидячи на цьому кріслі. А поки що Крісло самотньо стояло в куточку біля стола.
Мешканці кухні стали жваво обговорювати свого нового сусіда.
- Бач, напевно хлопець має вищу освіту, строгий, чорний, та ще й на коліщатах! – сказала доброзичливо Газова Плита.
- Та яка там освіта, - зневажливо пирхнула Мікрохвильова Піч, у нього ж навіть електронної програми роботи нема. Стоїть собі, таке саме німе та дурне, як і той мовчун-стіл – слова нього не витягнеш.
- Е, що в нього нема електронної програми, то зрозуміло. Але ж крісло – комп’ютерне! Ви ж задумайтесь! Видно має родину серед розумних та освічених! А ви ж розумієте, що то означає, коли у когось є зв’язки! – спокійно і розважливо докинула Пральна машина.
На цьому і постановили – до нового сусіда треба ставитись з обережністю, адже невідомо яким боком можуть виявитися його здібності чи зв’язки з поважною родиною.
Та одного дня син господаря квартири усівся в Комп’ютерне Крісло і став з галасом і сміхом ... кататися на ньому, наче на конику! А потім став крутитися, як на каруселі – Крісло і таке могло робити! Прибігла мама, тато, нагримали на малого бешкетника. А уся кухонна компанія знову зашелестіла розмовами
- Це ж зовсім несерйозно! Стіл – і той загуркотів, як його пересовували у інший куток. а цей бевзь навіть тішився, як ота мала дитина! – пирхнула Мікрохвильовка.
- Але може він ще молодий та недосвічений, не треба його так строго судити – намагалася втишити розгарячену сусідку Газова Плита.
- Треба знати своє місце і призначення – строго докинула Пралька. – Якби я дозволила кататися у своїх барабанах – що б тоді було з моє важкою працею! Ні, це зовсім несерйозно!
І після такого загального осудження кухонні мешканці виявили повну зневагу до Комп’ютерного Крісла. Вони перестали з ним вітатися, коли вранці відчинялися двері до сусідньої кімнати. Вони вдавали суцільну заклопотаність впродовж цілого дня.
І коли увечері приходив до крісла маленький Хлопчик, обіймав його за спинку і починав йому розповідати свої цілоденні пригоди - кухонні кумасі відверталися, позіхали , вдавали, що їм це зовсім нецікаво.
А маленький Хлопчик подружився з Кріслом. Воно зручно піпирало йому спину. Зимовими вечорами, коли швидко сутеніло, Хлопчик приходив, сідав у крісло, і йому здавалося, що він пливе на чудовому вітрильнику у відкрите море. Перед ним відкриваються невідомі острови із веселими тубільцями; він дивиться, як граються дельфіни із срібними хвильками, а потім зачаровано спостерігає, як червоне , наче рум’яна паляниця, сонце, сідає на краєчок обрію, цілує сонне тихе море, і пірнає у темну його глибину на спочинок.
Хлопчикові було так гарно у ці хвилини, що він прибігав до мами і татка і просив прочитати йому казку. Але ті казки, що читали татко з мамою, зовсім не були схожі на чарівні оповіді, які нашіптувало Хлопчикові Крісло.
Заздрість кухонних кумась зростала щодня, щовечора. І от, одного разу, серед білого дня, вони втрішили влаштувати Кріслу допит і вивести його на чисту воду.
- Чого ти забиваєш баки дитині! Зробив би для неї щось користне! – почала наступ Газова Плита.
- Аякже, аякже, ми тут трудимося, варимо, гріємо, годуємо, а ти тільки посиденьки йому влаштовуєш, до ледарства привчаєш – розрепетувалася Мікрохвильовка.
- А й справді, хлопче, досить дурницями займатися. От краще б привіз би Хлопчика до нас, завернув би йому увагу на нашу роботу, хай би він цінив її належно - більш примирливо прогуркотіла Пралька.
- Я не роблю нічого поганого, - усміхнулося Крісло. – Не розумію, чому ви сердитеся на мене. Хлопчик дружить зі мною, він відкрив мені своє серце, і я тільки підтримав його. Дитині потрібно мріяти, так само потрібно, як їсти-пити, як дбати про чистоту та охайність. Дитині потрібно вчитися. От скоро приїде мій дядько комп’ютер, і Хлопчик додасть до мрій знання, йому відкриється величезний світ! Починаймо дружити! Ваша праця дуже потрібна і корисна, але мрії і знання – корисні так само, якщо не більше. Можна прожити голодним кілька днів, але без мрій – перестає існувати сам зміст життя.
На цих словах розмова припинилася. До кухні увійшов Господар і за ним ще якийсь Чужий Чоловік, який ніс у руках велику картонну коробку. Господар купив Комп’ютер і його мали встановити у сусідній кімнаті.
Кухонні кумасі завмерли і насторожилися. Вони не хотіли вірити словам Комп’ютерного крісла, стали вдавати навмисну байдужість до всього, що відбувалося у сусідній кімнаті. Що ж буде далі ? Чи порозуміються такі потрібні людині речі між собою? І чи правильно думає Комп’ютерне Крісло? Кожен з вас дасть свою відповідь.
А я складу для вас нову казочку...
