Дереш Л. Трохи пітьми, або На краю світу. – Харків: Книжковий Клуб „Клуб Сімейного Дозвілля”, 2007. – 288 с.
Любко Дереш є одним з наймолодших та найталановитіших письменників сучасної української літератури. Кожен з його творів знайшов своїх прихильників різного віку і статі. Неординарний стиль, карколомний стиль, трішки містики та психіатричних трюків – можливо це і є та невід’ємна частина успіхів його книг.
Слід зауважити, що найбільша читацька аудиторія Любка Дереша – це неформальна молодь, тому героями нової книги виступають дивакуваті і налякані неформали, які збираються на долину Шипіт, що у Карпатах, на фестиваль самогубців.
Любко дотримується притаманному йому стилю оповідання від першої особи, немов все це записане на аудіо плівку.
Герої абсолютно різноманітні : Герман – псевдо гінеколог, насправді наляканий своєю бездіяльністю та беззвучним спостереженням за смертю знайомого; Віка (яка потім стане Вірою) – неформальна дівчина, яка кохала (або швидше була прив’язаною до) гнилозубого сатаниста Вітаса, що мучить і переслідує її; Алік – дачник-екстрасенс, який схожий на любителя вокзально-курортних газет на кшталт „Інтєрєсная Газєта” та „Мір Увлєчєній” про магію і вважає себе чаклуном-екзорсистом; Жанна – дівчинка, яка весь час була хворобливою та зацькованою (бо такою була воля її бабусі), врешті-решт відкриває собі всі втіхи та гріхи сучасного світу; Лорна – фарбована відьма-лесбіянка, яка п’є, палить і вживає наркотики, чому навчає і Жанну; Йостек – колишній хлопець Жанни, яка покинула його заради Лорни, типовий мажор, проте добре розбирається у комп’ютерах, психоаналізі та має неабияке відношення до організації фестивалю самогубців на Шипоті.
Тобто кожен герой – це окрема розповідь, окремі пригоди і страхи, які часом важко вліпити в одне ціле.
Деякі моменти вражають, інші просто викликають огиду, особливо де описуються особливості вживання наркотиків, їхня дія та момент, коли хлопець харчувався власним лишаєм на тілі і заставляв чинити так само свою кохану.
Однак окрім розповідей самогубців, Любко Дереш намагається створити певну цікаву особливість їхнього життя на Шипоті – це і бійки, лайки, прихід духів та вигнання демонів, таємниче зникнення одного з героїв, однак містична сторона замінюється на психоаналітичну, певну спробу розібратися чому все так сталося і чим має все закінчитися.
І коли відчуваєш певну пануючу пітьму – автор в кінці книги просто вмикає світло...
Хоча Любко Дереш цікаво описує життя героїв на фестивалі, забарвлює книгу їхніми розповідями, намагається відкрити душевну травму притаманну кожному, проте помітною є певна незакінченість та відхід від основної лінії сюжету. Також на цей раз дуже багато фраз „падонкофф” та неформалів, неймовірна кількість оригінальних матюків, більше наркотиків та алкоголю ніж у будь-якій іншій його книзі
Книга доволі легко читається, але не завжди залишає позитивні почуття. Виникає швидше відчуття чогось незакінченого та запах чергового комерційного проекту...
