Продовження.
- В ефірі "Життя по-справжньому!" – найпопулярніша програма Східної Європи. Радий повідомити, що з наступного тижня нас будуть дивитися в Австралії, Новій Зеландії та Мексиці. "Життя по-справжньому!" – слава України! "Життя по-справжньому!" – ми зробимо цілий світ! "Життя по-справжньому!" – такого ви ще не бачили! А тепер, ті самі таємниці Великого пограбування супермаркету, про які ми вам казали! Жорже, давай! – кричить Пантагрюель.
- Продовжуємо! Отже ми залишили ситуацію на вокзалі. Ось що ми маємо: чотири тіла. Вбиті міліціонер та касирка, важко поранені один з нападників та прокурор. Інший нападник, скривавлений, з відкушеним вухом, схопив ведмедя і втік.
Розповідає Василь Мотиль:
- Коли ми дізналися, що пістолети бандитів з вокзалу це ті, що були забрані у охоронців супермаркету, ми не повірили, що нам так пощастило! Отже два таких гучних злочини спліталися в один і були такі близькі до розкриття! В нас був один з нападників, а інший був поранений, був з відкушеним вухом! Ну куди він міг подітися? Ще б мала бути жінка, та сама Снігуронька, але я відразу сказав, що то міг бути перевдягнений хлопець. Тим більше вона увесь час мовчала! То міг бути хлопець! Отже, ми встановили особу пораненого злочинця, якого відвезли до лікарні з двома прокурорськими кулями в голові. Це був Євген Ліпов, торговий агент однієї з міських фірм. По роботі він частенько бував у пограбованому супермаркеті, то добре знав його. Почали відпрацьовувати коло знайомств цього Ліпова. Виявилося, що дівчини в нього не було, але було два друга. Не в тому сенсі, що підори, просто, товариші. Ми поїхали поговорити з друзями. Одного не було вдома, а іншого ми узяли.
Розповідає Микола Шапкін, торговий агент, товариш нападників:
- Це був пиздець! Уявіть! Я запросив в гості подругу. Ми трохи випили, почали трахатися, коли дзвонять в двері. Ненавиджу відчуття недотраху! Я продовжував, коли двері почали ламати. Кувалдами вихуярили мені двері, заскочили всередину і почали мене пиздити! Ногами, кийками, кулаками! Я прийшов до тями тільки у відділі, відкрив очі, мене знов пизданули, кажуть, щоб все розповідав! А що мені розповідати? Ті підори, вони ж планували все таємно! Уявляєш! Ось ми три друга. Разом бухаємо, ходимо в баню чи кіно, друзі вже багато років. І вони планують справу на два мільйони, при цьому не кажуть мені ані слова! Ані слова! Наче мене і не було! Підараси! А такі ж тихенькі були! Бабу не могли зняти! Все любили скавчати, що ось запізно народилися! Оце б років на десять раніше, коли все починалося! А зараз тільки і залишається, що робити на чужого дядю. Вони хотіли свій бізнес! Дурні! Вони не могли склеїти бабу, але чомусь думали, що бізнесом керувати зможуть! Я думаю, що вони хотіли вкрасти ті гроші і вкласти їх у свою справу. Ну добре, хай так. Але при чому тут я? За що мені вибили сім зубів, зламали ребро і два пальці, пошкодили око? За що?
Розповідає Василь Мотиль:
- Ну так, ми трохи погарячкували. Але всі казали, що вони разом, вся трійка. Хто міг знати, що вони прокинули свого друга і зробили все удвох? Ми думали, що він знає, де дівся товариш без вуха, бо він зник. Це була фантастика якась! Хлопець без вуха, у крові, а ще з великим іграшковим ведмедем вибігає з вокзалу і зникає. Як не було! Його ніхто не бачив! Тільки одна версія, що його чекала машина. Хоча яка машина, якщо вони збиралися їхати в Конотоп? Ну, ми думали, що Коля, у нього була машина у він кудись вивіз безвухого. Але Коля нічого не казав, до того ж у нього виявилося алібі. Трошки пізно. Просто та дівка, з якою він спав, вона була заміжня і набрехала, що тільки-но прийшла. Потім ми її притиснули і вона розповіла, що вешталася з Колею довго. То він був непричетний. Як тільки це з'ясували, відразу випустили його.
Розповідає Микола Шапкін:
- Випустили! Блять, та я ходити не міг! Вони там мене від'їбашили, що я потім тиждень ходив тільки біля стінок, а кров'ю сцяв майже місяць! У мене вставати перестало! У мене! А я ж трахнув триста сорок баб, це не рахуючи мінети! Я думав в зашморг лізти, бо з висяком для мене це не життя! Випустили! Підори менторські, ненавиджу!
Розповідає Василь Мотиль:
- Ми перекрили усі дороги, поставили пости у всіх лікарнях, перевірили всі підозрілі квартири, але того хера, його звали Славко Пилипенко, так і не знайшли. Я не знаю, куди він дівся. З іграшковим ведмедем і без вуха! Такій людині важко загубитися! І вухо так просто не приладнаєш! Але він зник. Він досі в розшуку, але якщо за стільки років не спіймався, то, мабуть, дуже надійно заліг. Якщо, живий. Бо, я не виключаю, що в справі був третій спільник. Який допоміг втекти безвухому і в якого залишилися гроші.
Розповідає Микола Шапкін:
- Що хтось був третій, це точно. Хлопчики були занадто тупі і боягузи для такого плану! Я ж кажу, вони тьолку не могли толком зняти, що там вже казати про пограбування! Їх хтось навчив, використав і кинув. Я думаю, що Славко десь давно вже згнив. Чи в землі, чи в воді, але його немає. А хтось третій зараз витрачає грошики. Дуже непогані грошики!
Жорж Бураченко стоїть в коридорі лікарні. Показує на двері.
- В цій палаті вже майже три роки лежить Євген Ліпов, один з двох грабіжників, що зірвали касу в супермаркеті. Під час перестрілки на вокзалі Євген отримав в голову дві прокурорські кулі. І тепер він між життям та смертю. Підтримання його життя оплачується державним бюджетом, бо у слідства є надія, що коли він прийде до тями, то розповість куди подівався його спільник. Лікарі кажуть, що Євген може прийти до тями будь-коли. А може не прийти. Може пролежати ще кілька років і вмерти!
Камера показує хлопця у ліжку. До хлопця підведені кілька крапельниць, якісь дроти. Хлопець спокійно лежить з закритими очима. До нього підходить Жорж, вказує на пораненого.
- Схоже, що саме від цього хлопця залежить, чи буде розкрите Велике пограбування супермаркету чи ні. Принаймні, міліція вважає, що це єдиний шанс розплутати цю справу.
Розповідає Олексій Черкашин, лікар обласної лікарні:
- Цей Ліпов дуже цікавий об'єкт для спостережень. Майже три роки він знаходиться в комі, увесь цей час ми ведемо дослідження його стану. І зараз я можу стверджувати що на відміну від інших випадків, коли перебування в комі мало негативні наслідки для мозку, у випадку Ліпова його мозок зберігає дуже непогану форму. Більше того, його мозок провадить активне життя. Завдяки скануванню ми з'ясували дільниці мозку, які час від часу збуджуються. Як не дивно, це ті дільниці, що відповідають за координацію рухів. І дійсно, під час таких збуджень хворий махає руками, тупотить ногами, наче відтворює якісь рухи. Я вважаю, що йому сниться, що він рухається. І що цікаво, періоди збудження відбуваються досить регулярно, десь раз на сім днів. Зараз ми досліджуємо природу цих збуджень. Якщо ми зрозуміємо механізм з'явлення тих снів, то зможемо впливати на те, щоб хворий прийшов до тями.
- Цікаво, що якщо цей хлопець нарешті прокинеться, його буде чекати дуже великий строк ув'язнення, можливо, навіть, довічне, бо ж він убив міліціонера при виконанні службових обов'язків. То краще спи, друже. – каже Жорж Бураченко.
- Ми вже поруч з розкриттям таємниці Великого пограбування супермаркета! – кричить в студії Пантагрюель Ивченко. - Ми дізнаємося, куди зник другий нападник і де поділися гроші! А поки історія від Жоржа Бураченко про те, чому краще поститися. Вбивче м'ясо з Шостки!
- Привіт! Це знову Жорж Бураченко і проект "Жорстока країна" в рамках програми "Життя по-справжньому!". Сьогодні ми розкажемо вам про трагічну історія Василя Рязанова, полковника у відставці, смерть якого була не менш дивною, аніж повчальною.
Показують заплакану жіночку років за п'ятдесят, в траурі. Титрована як Валентина Рязанова, жінка покійного:
- Він завжди гордій був. Щоб тільки по його. Він у відставку раніше пішов, бо не схотів шию гнути. Різка була людина, упокой Господи, його душу. А в Бога не вірив. Він же комуніст, потім в армії, сміявся завжди, коли я йому казала, що про душу подумати треба. Забороняв мені до церкви ходити, батюшок лаяв. І постів ніколи не тримався. М'ясо любив. Щоб шматок дебелий був. Тоді прокинувся і каже, що їсти хоче. Я насипала йому картоплі смаженої, оселедця з лучком, сто грам налила. А він питає, де м'ясо? Я кажу, що хоч у перший день Великого посту давай без м'яса. Він матами мене обклав, кричить, щоб м'ясо подавала. В мене був шмендель, я принесла, з гірчицею, як він любив. Він одрізав шматок, макнув у гірчицю, горілку випив і давай жувати. Я з кухні вийшла, щоб не заплакати. Так мені боляче було, що оце такий він істукан, що в Бога не вірить. Сиджу у кімнаті, коли чую, наче впало щось. Я на кухню, а там він під столом лежить, вже побілів. Я злякалася, почала його трясти, а він тільки хрипить. Поки швидка приїхала, вже помер.
Розповідає Юрій Корощенко, лікар-паталогоанатом:
- Та воно знаєте, за час моєї роботи бувало різне. Один чоловік помер, бо ковтнув риб'ячу кістку. Та пройшла усі органи травлення, аж в кишечнику зупинилася. Кишечник працює спазмами, тобто стискається і розтискується. І ось так кістка пробила кишечник, фекальні маси почали витікати з нього, зараження і немає людини. Або он директор школи з Гамаліївки. Все життя любив насіння лускати, гарбузове. П'ятдесят чотири роки прожив, їв його щодня. Не просто їв, а любив кидати у рот. І от якось так кинув, що у дихальні шляхи. Поки до лікарні довезли, вже труп. Оцей випадок схожий був. Шматок м'яса перекрив шлях до легенів і чоловік задихнувся. Я робив розтин, дістав той шматочок. Дебелий такий, як його і можна було у рот кидати! Мабуть, голодний був.
Розповідає отець Іларіон, настоятель церкви Сергія Радонежського:
- Ні, не можна так казати, що це Господь покарав цього чоловіка. Звісно, що їсти м'ясо у перший день Великого посту не дуже добре, але рішення про пост кожна людина повинна приймати окремо. Не через страх, а через любов до Господа. Та й самі розумієте, що покарання Боже не може приходити у такій карикатурній версії. Не може Господь карати шматком м'яса. Ось коли розкольника в минулому році блискавка перетворила на камінь, то це так, звісно що з небес покарання. А той бідолашний просто похлинувся. З ким не буває.
- Але не все так просто. Ми узяли статистику в Міністерстві охорони здоров'я і виявилося, що під час постів кількість нещасних випадків під час поїдання м'яса зростає в три-чотири рази. Люди давляться шматками м'яса, пошкоджують шляхи травлення кістками і таке інше. То можемо з усією впевненістю казати, що краще таки м'яса в піст не їсти.
- Такий результат дослідження Жоржа Бураченко! Запам'ятаємо його! Зараз реклама, а після неї ми розповімо про те, як змогли розкрити Велике пограбування супермаркету!
Реклама
- Отже, повертаємося до Великого пограбування супермаркету. – Пантагрюель Ивченко в студії. - Один з грабіжників зник, зник, незважаючи на відкушене вухо! Інший грабіжник в комі, з якої невідомо коли вийде. Гроші не знайдені! А це ж два з чвертю мільйона гривень! Слідство у тупику. Міліція не знає, як розкриту цю справу! Міліція, але не "Життя по-справжньому!". Ми не чекаємо, ми робимо! Ніхто вже не мав надії, що справа буде розкрита, аж поки за справу не узявся Жорж! Жорж, тобі слово!
- Ну, що тут казати. Мене зацікавила ця справа. Щось було в ній дивне! Ну куди міг подітися скривавлений, безвухий хлопець у місті, в якому шукали грабіжників? У місті переповненому патрулями, у місті, де всіх стукачів поставили на вуха, щоб знайти безвухого, перепрошую за каламбур! Спочатку я перевірив, чи насправді справа не розкрита. Чи не могло бути так, що безвухого спіймали, вбили і сховали, а гроші прибрали до рук хтось з ментів. Таке іноді буває, але цього разу я не знайшов жодних доказів того, що сталося саме так. Ані пліток, ані натяків. Безвухий дійсно зник безслідно. Я дав доручення перевірити всі випадки пластичної хірургії по вухам, але це нічого не дало. Я спробував шукати в Інтернеті, але всі мої запроси "Чоловік без вуха", "Безвухий", "Відкушене вухо" приводили мене в кращому випадку на якісь графоманські оповідання.
Тоді про всяк випадок я набрав "Безвухий" англійською, тобто Earless. Було небагато посилань, одне на форум любителів порнографії. І ось там я прочитав про фільми з героєм, якого звали Шматок м'яса. Фільми з ним дуже цінувалися, в одному з відгуків було написано, що Шматок м'яса безвухий. Звісно, я не міг був впевнений, що той Шматок м'яса і є тим, кого я шукаю. Але перевірити було треба. Бо ж не так багато у світі людей з одним вухом. Я почав шукати фільми зі Шматком м'яса та виявилося, що знайти їх дуже важко. Сайт на якому раніше приймалися замовлення на ці фільм вже більше року не працював. А люди, які мали ці фільми, були такі обережні, що не хотіли мати справ з кимось невідомим. З натяків я зрозумів, що фільми зі Шматком м'яса були не дуже законні. Хоча в чому саме, я не знав.
Щоб отримати підтвердження мені довелося поїхати в Берлін. Там за великі гроші і через багатокрокову операцію я зміг таки купити три диска з фільмами Шматка М'яса. І виявилося, що це був Славко Пилипенко! Дивіться самі!
Порно. Кімната з великим ліжком, на якому масажують собі піхви дві голі дівчини. Піхви прикриті кубіками. В кімнату заходить хлопець, одягнений лише в кілька смуг чорної шкіри та ошийник. Хлопець високий, накачаний, м'язи так і пнуться з його сильного тіла. Ось він підходить до ліжка, дівчата прискорюють рухи, щось до нього кажуть. Хлопець ричить, починає махати членом, теж замаскованим кубіками. Дівчата підхоплються і починають робити мінет. Хлопець задоволений, на якусь мить показують його обличчя. Стоп-кадр.
- Ось ви бачите обличчя Шматка М'яса. А ось фотографія Славка Пилипенко! Це одна людина! Одна! А ще, у Шматка м'яса немає вуха! Тобто Славко Пилипенко став Шматком М'яса вже після Великого пограбування супермаркету! Нажаль ми не можемо показати найбільш цікаві моменти з фільмів Шматка М'яса, який виявився і справді великим артистом у сексі. Але ось що цікаво, дивіться ось цей момент.
На екрані ліжко, на ньому кілька дівчат і хлопців, сплетених у одну істоту. В цій картині виділений фрагмент у лівому нижньому куті.
- Бачите, що це? Це ведмідь! Великий іграшковий ведмідь! Ми показали його свідкам і вони сказали, що це той самий ведмідь, якого грабіжники тягали з собою по вокзалу. І тут я подумав, навіщо хлопці тягали за собою це одоробло! І відповідь була простою! Бо там були гроші! Ці хлопці, справді королі! Вони зробили ризикований, але красивий хід! Хочеш, щоб тебе не знайшли – стань під ліхтарем! Хочеш, щоб тебе не помітили – стань занадто помітним! Хлопці просто навантажили іграшкового ведмедя готівкою! Тими двома з чвертю мільйонами, які взяли в супермаркеті! Зробили ведмедю подарункову обгортку і пішли з ним на вокзал! Ведмедя бачили всі, на нього звертали увагу, але ніхто б не здогадався шукати в ньому гроші! Хлопці, я вам аплодую! – кричить Жорж.
Йде нарізка кадрів. Шматок М'яса, ведмідь, сексуальні сцени.
- Отже, Славко Пилипенко і ведмідь з грошами якимось чином опинилися на порностудії. Через кордон одновухому хлопцю, що знаходиться у розшуку, перебратися важко, то скоріше за все студія була десь в Україні. Звалася вона "Blue ocean", тобто "Блакитний океан", принаймні ця назва стояла у всіх титрах фільмів зі Шматком М'яса. Ми провели розслідування і з'ясували, що студія "Блакитний океан" працювала кілька років, виробляючи ексклюзивну порнопродукцію. Тобто студія робила фільми на замовлення. Клієнт обирав героїв, міг сам прописати сценарій, пози та діалоги. Фільм записувався в одному екземплярі, який висилався замовнику. Через це дослідити, що саме знімав "Блакитний океан" важко. Та ми можемо стверджувати, що багато з фільмів цієї студії були поза законом. Принаймні під час справи Бронкхорста-Генсена, які організували в Європі мережу по обміну файлів педофілійного змісту, були знайдені два фільми "Блакитного океану" у стилі снаф-порно. Тобто такі, в яких героїв по-справжньому катували і вбивали. На пошуки "Блакитного океану" були кинуті кращі слідчі Європи, але вони так і не змогли здолати багаторівневу систему конспірації, якою користувалася студія.
Про те, що знімав "Блакитний океан" можна судити з відомих назв його фільмів. "Малолітню повію забивають у лісі", "Школярки мстяться своєму вчителю", "Кров з молоком або незвичайні пригоди хлопця з ножем", "Виконання вироку сучці у чорних панчохах", "Різьба по шкірі. Практичний посібник", «Не хочеш смоктати – здохни!». В цих фільмах катували і вбивали. Робили це насправді, без усяких трюків та спецефектів. Тому клієнти "Блакитного океану" готові були платити по 10-15 тисяч доларів за один фільм. Тому чутки про студію поширювалися серед порнографів Європи і всього світу. Тому на "Блакитний океан" полювали правоохоронні органи багатьох країн. Але знайти так і не змогли. Студія знімали і продавала свої страшні фільми, аж поки десь рік тому зненацька не припинила свою роботу. Що трапилося? "Життя по-справжньому!" знайшло відповідь на це питання!
- Гість в студію!
В студію "Життя по-справжньому!" заходить хлопець, невеличкий, жилавий, трохи лисуватий. Пантагрюель підходить до нього.
- Вітаємо Чета Загорулько, журналіста з Сум, який кілька місяців провів у полоні "Блакитного океану"!
Глядачі в студії кричать і плескають в долоні, Чет трохи ніяковіє.
- Присаджуйся і розкажи, що знаєш, про цю таємну студію! Як ти там опинився?
- Та випадково. Ми з моїм товаришем Зігфридом Перламудровим були по справах у Глухові. Коли їхали звідти, потрапили в аварію. А коли прийшли до тями, то були вже на студії.
- Тобто вас викрали?
- Так, викрали. Студії постійно були потрібні актори. Ось тому на студії була спеціальна бригада, яка їздила і викрадала людей, потрібних для нового фільму. Вони випадково натрапили на нас непритомних і схопили. Трохи підлікували і примусили працювати на них.
- Ти знімався в порно?
- Я, ні. Зігрфрід знімався, а я вигадував сценарії.
- Сценарії?
- Так. На студії були важки часи. У Європі був великий скандал, коли стало відомо про ті фільми студії, в яких вбивали і катували. Студію дуже шукали, то довелося залягти на дно. Директор вирішив поки почекати зі снафом і перейти на більш нейтральні фільми, без зайвої крові. Але тут проблема була в тому, що порно знімається дуже багато. Конкуренція висока і влізти в ринок важко. То директор наполягав, що ми повинні знайти свою нішу, свій блакитний океан.
- Цей "блакитний океан" якось пов'язаний з геями?
- Ні, це такий термін сучасної економічної науки. Є два типа ринків: червоний океан і блакитний океан. Червоний океан – це ринок з дуже високою конкуренцією і, як наслідок, з малим рівнем прибутку. Червоним він зветься тому, що гравці цього ринку відчайдушно конкурують, фактично воюють один з одним, пускають кров, від якої океан червоніє. Але є нові ринки, так звані блакитні океани, в яких гравців або зовсім немає або дуже мало. Конкуренції в блакитному океані майже немає, що дозволяє тримати високу норму прибутку, гребти гроші! Звісно, що з часом у такі ринки прибувають нові гравці, поступово конкуренція робиться все більшою, а океан починає червонішати. Але за той часовий лаг від відкриття океану, до того, як він стане червоним, можна заробити великі гроші.
- Нічого не розумію. При чому тут порно?
- При тому що звичайне порно – то червоний океан. Тисячі фільмів знімаються щорічно, вони дуже схожі один на одного, брендування слабке, конкуренція велика, прибутки смішні. Директор студії казав, що не хоча борсатися у цьому червоному океані. То він знайшов собі "блакитний океан" у вигляді снаф-порно. Він почав робити ексклюзивну продукцію, за яку люди готові були платити великі гроші. Це було не якесь дешеве гонзо, все було по-справжньому: життя та смерть. У фільмах "Блакитного океану" людям робили боляче, людей лякали, людей вбивали. Якщо не враховувати моменти моральні та юридичні, то це був сильний бізнесовий хід, який забезпечив студії надзвичайні прибутки. Враховуючи те, що артистам платити було не треба, собівартість одного фільму була не більше двох-трьох тисяч баксів, це враховуючи усі побічні витрати. А продавали фільми в по ціні в п'ять разів більшій. П'ятсот відсотків прибутку, то і є ознака "блакитного океану".
- Тобто у фільмах дійсно вбивали?
- Так. Мені пощастило, що я потрапив на студію у часи, коли снаф-порно не знімали, бо канали збуту в Європі були перекриті. А до того дійсно вбивали. Директор розповідав, що бригада ловців виїздила на полювання, шукала героїв, яких замовив клієнт. Наприклад, потрібна були висока шатенка з великими цицьками. Бригада шукала підходящу жінку, викрадала її, привозила на студію, знімався фільм, під час якого жінку вбивали.
- Жах!
- Жах. Це був справжній конвеєр смерті. У кращі часи студія знімала по фільму в день. І майже в кожному фільму когось вбивали. То можете підрахувати скільки людей гинуло!
- І міліція не знала, що люди зникають?
- Ловці намагалися викрадати таких людей, які б зникали не помітно. Повій, наркоманів, бомжів. Кому вони потрібні і хто за ними слідкує?
- Повернемося до твоєї долі. Ти кажеш, що став писати сценарії?
- Так. На студії були важкі часи, бо снаф-порно було нікуди збувати. А звичайне порно приносило дуже мало прибутків. Єдиним більш-менш ліквідним активом були фільми зі Шматком М'яса, але цього було замало.
- Ти був знайомий зі Шматком?
- Я бачив його, але познайомитися з ним було неможливо.
- Забороняли?
- Ні, просто Шматок був божевільний.
- Божевільний?
- Так, йому випалили весь мозок електрикою.
- Тобто?
- Це придумав директор, він сам хвалився. Він же шукав блакитні океани. Коли до нього потрапив цей хлопець...
- Як потрапив?
- Випадково. Ловці були в Сумах, спіймали двох вокзальних шльондр для фільму, коли прибіг цей хлопець. Уявляєте, він був увесь в крові, йому відкусили вухо, а ще в нього був пістолет і великий іграшковий ведмідь! Директор казав, що ловці спочатку не повірили, що так буває. Потім збили хлопця з ніг, повантажили у мікроавтобус і відвезли на студію.
- Вони не знали, хто він?
- Ні. Просто директору сподобалося, що він без вуха. Це вже щось нове, щось незвичайне. У всіх порнофільмах були просто актори, а тут актор без вуха. Та цього було замало. Директор казав, що він місяць ламав голову, вигадуючи, що робити з безвухим. І потім він придумав концепцію Шматка М'яса. Тобто хлопця, який би уособлював все тваринне, що є в людині, хлопця, який би був безжальним, механістичним єбакою. Він наказав хлопцю качатися, щоб наростити м'язи. Хлопець відмовився. Він був неслухняний, кілька разів намагався втекти. Тоді директор наказав попрацювати з ним електрикою.
- Електрикою?
- Так, по ньому пропускали струм. Він погодився качати м'язи. Він почав панічно боятися струму. І директор наказав пропускати струм ще і ще. Це продовжувалося кілька тижнів, поки мозок цього хлопця остаточно не вигорів.
- Як це, вигорів?
- Так, що в ньому нічого не залишилося, окрім жаху перед струмом. Коли його випускали на знімальний майданчик, то позаду стояв хлопець з клемами. Достатньо було клацнути ними, як Шматок М'яса починав верещати з жаху. І виконував усе, що йому наказували. Трахався так, наче в останній раз. А як тільки трохи заспокоювався, то клеми клацали знову. І він знову починав верещати і тремтіти. Він так боявся струму, що у розпачі міг затрахати жінку на смерть. Він став зіркою, на фільми зі Шматком М'яса був стабільний попит.
- Тобто, він був на студії не за своєю волею?
- Там всі були не за своєю волею. Окрім директора і ловців. Навіть оператори були не за своєю волею. Директор зробив їх наркоманами і вони просто працювали за дозу.
- Повернемося до тебе. Як ти почав писати сценарії?
- Просто. Директор сказав, що на студії залізне правило: хто не працює, той не живе. Йому не сподобався секс у моєму виконанні, то шансів стати актором в мене не було. Тоді я запропонував йому вигадати новий "блакитний океан".
- Як це?
- Я ж кажу, що на студії були важкі часи. Снаф-порно нікуди було продавати, все трималося на фільмах зі Шматком М'яса, але у того почалися проблеми з серцем. Було кілька нападів, його серце не витримувало навантажень. А це ж був тоді єдиний ліквідний продукт студії. І я запропонував новий напрямок праці.
- Який?
- Я назвав його соціопорно.
- Соціопорно?
- Так. Розумієте, секс дуже пов'язаний з соціальною стратифікацією. Тобто, в сексі, як і в житті, є дуже чітке розмежування на невдах і героїв. У когось мільйони, слава і влада, а у когось нічого. Хтось переспав з сотнями жінок, а хтось, в кращому разі, з однією. Ви знаєте, що власне потомство залишають не більше третини чоловіків.
- Третини?
- Так. Третина успішних запліднює усіх жінок, а дві третини невдах здатні лише на те, щоб вирощувати чужих дітей.
- І при чому тут порно?
- При тому, що у суспільстві багато невдах. Які б були згодні заплатити грошей, щоб хоча б в уяві стати господарями життя. Ну, знаєте, це як у фільмах Чапліна. Вони подобалися людям, бо в них можна було дати поліцейському по сраці. У звичайному житті ті глядачі боялися і подивитися на поліцейського. А в кіно радісно реготали, коли копу давали підсрачника. Я подумав, що ми мусимо знімати щось подібне, але в стилі порно.
- Засовувати в сраку поліцейському гумовий кийок?
- Ну не так буквально. Я придумав відстежувати ситуації з життя, в яких звичайна людина, сіра невдаха, відчуває приниження. І в кіно перегравати їх так, щоб невдаха міг відчути себе героєм. Ось наприклад, усі ми знаємо про бум споживацького кредитування. Більшість громадян зверталася в банки за отриманням кредитів. І всі проходили через те приниження, коли треба відповідати на дурні питання, треба чекати, а потім ще й отримати відмову. І ось ситуація, що простий робітник приходить в банк і просить кредит. За столом сидить пещена сука, одягнена з голочки, нафарбована, у золоті, вона дивиться на хлопця, як на гівно. Щось там клацає по клавіатурі, а потім каже, що кредиту не буде. А хлопець бере її за волосся і б'є по пиці. Потім кидає на підлогу, рве одяг, починає трахати! Виплескувати на неї все своє приниження!
- І це комусь цікаво?
- Директор теж питав про це. Він не вірив, що це комусь потрібно. Казав, що "Блакитний океан" завжди виробляв елітарну продукцію, а не якийсь непотріб. Але я сказав йому, що продавці якихось льодяників можуть заробляти в рази більше, аніж виробники елітних машин. Я довів йому, що зараз епоха, коли маси вирішують і керують. Ми випустили перший сюжет і він став дуже популярним! Ми отримували грошей більше, аніж за фільми із Шматком М'яса. Ми ще встигли зняти серії про спортсменок і телевізійних ведучих.
- Про спортсменок?
- Так, знайшли одну дівчину, яка була схожа на Машу Шарапову. Всі ж дивляться теніс і мріють про те, як би вставити Маші. І ось мрії збуваються. Простий герой вставляє Маші у всі дірки, робить з нею все, що забажає. Успіх був феноменальний.
- А що про ведучих?
- Ну, це ж взагалі об'єкти бажань! Мільйони чоловіків кожного вечора дивляться телевізор, дивляться на рухливі губи цих напомаджених сучок, які розповідають якісь непотрібні нікому новини. Глядачі хочуть їх і ми випустили серії, як наш герой трахає відразу двох ведучих. До речі, герой був завжди один і той, мій товариш Зіггі. Він був талановитий актор, він придумав образ, який міг би бути новим Бродягою. Бродягою часів порно. Та не судилося. Зненацька нас звільнили.
- Як це відбулося?
- Я мало що знаю. Спав у своїй камері. Нас тримали на тюремному режимі, запирали в камерах. Коли двері відчинилися, у коридорі стояв хлопець зі скривавленою викруткою.
- Викруткою?
- Так. Від відкрив двері і пішов далі. Випустив усіх, хто був в камерах і наказав тікати. Ми вибігли на вулицю. Виявилося, що студія була у підвалі, ось чому там не було вікон. Ми побігли. Невідомо куди. А студія запалала. Це той хлопець, він підпалив її.
- А що за хлопець?
- Не знаю. Просто хлопець. Років двадцять п'ять. З сивим волоссям. Мабуть, він мстився. Бо убив директора, усіх ловців і охоронців. Я бачив їх тіла.
- А що сталося зі Шматком М'яса?
- Він жив у камері в іншому коридорі. Мабуть, той хлопець не відчинив йому двері. Коли будівля запалала, ми чули його страшні крики. Але ми нічим не могли допомогти.
Показують Жоржа Бураченко. Він стоїть біля обгорілих руїн.
- Позаду мене рештки залізобетонного заводу на окраїні Шостки. Саме в підвалах цієї будівлі розміщувалася студія "Блакитний океан", що прославилася на весь світ своїми нелюдськими фільмами. А саме тут помер Славко Пилипенко, який був Снігуронькою під час Великого пограбування супермаркету. Цікаво, що коли будівля згоріла, то її не стали навіть розбирати. В Шостці багато покинутих збанкрутілих підприємств. Але за наполяганням "Життя по-справжньому!" підвали будівлі були перевірені. Були знайдені рештки кількох людей. Та нас цікавили рештки, що були знайдені у одній з кімнат. Аналіз щелепи показав, що вона належала саме Славку Пилипенку. Також у підвалі була знайдена купа попелу, аналіз якого показав, що то був попіл з грошових купюр. У пожарі, який спалив студії, згоріли і ті самі два з чвертю мільйони гривень, що були поцуплені під час Великого пограбування супермаркету. Сам тут в цій історії була поставлена крапка.
Камера показує обгорілі руїни, щелепу на шматку целофану, купу попелу.
- Жорже, дякую за чудову працю! Це "Життя по-справжньому!", яке тільки-но розпутало історію, перед якою три роки піднімали руки правоохоронні органи! Отже Велике пограбування супермаркету розкрите. Ми знаємо куди дівся другий грабіжник і знаємо, що сталося з грошима. Сенсація? Так, бо це "Життя по-справжньому!". До зустрічі через тиждень! Чекайте нас і ми не розчаруємо! "Життя по-справжньому!" – усе по-справжньому! "Життя по-справжньому!" – ми вам дамо життя! "Життя по-справжньому!" – такого ви ще не бачили!
