Сьогодні в "Житті по-справжньому": історія найзагадковішого пограбування України, яке не було розкрите досі! Велике пограбування супермаркету в Сумах. Трупи і загадки, кров і таємниці, а також два мільйони гривень і іграшковий ведмідь! Міліція три роки розслідувала цю справу і не змогла про двинутися ані на крок. А ось кореспондент "Життя по-справжньому!" Жорж Бураченко зміг це зробити! Дивиться його сенсаційні знахідки! Також в програмі техногенне чудовисько, що жере людей по всій Україні! Владюша Бар-Кончалаба розповість про Вагон з сумними вікнами! Десятки жертв, сотні свідків і жодної реакції з боку влади! Ганьба і жах! Ярослав Нескінчений розповість продовження історії Івана Кирпи, якій знайшов засіб омолодження. Як виявилося не зовсім законний! Жорж Бураченко на прикладі випадку в Шостці покаже чому потрібно дотримуватися постів! Хочеш жити – постись! Все це у черговому випуску "Життя по-справжньому!", найпопулярнішої програми Східної Європи! "Життя по-справжньому!" – ми вам дамо життя! "Життя по-справжньому!" – такого ви ще не бачили! "Життя по-справжньому!" – ми не вигадуємо, ми розкопуємо! "Життя по-справжньому!" – захват і тріпотіння!
Реклама
Доброго дня! Ви дивитеся авторську програму Пантагрюеля Ивченко "Життя по-справжньому!". Таке, чого ви ще не бачили, те, що ніколи не показували по телебаченню! Справжнє життя без будь-яких обмежень! Криваві вбивства, жахливі чудовиська, страхітливі потвори! Кров, сперма, сльози і донька їх – слинка! Дивіться і насолоджуйтеся! Прохання прибрати від телеекранів дітей, людей зі слабкою психікою та хворою уявою! Бо не всякий витримає правду життя! "Життя по-справжньому!" – справжній шок! Шок без спецефектів! "Життя по-справжньому!" – про це буде говорити вся країна і ще з десяток сусідніх! "Життя по-справжньому!" – Ивченко знайде для вас що завгодно! Дивіться найсенсаційнішу програму року "Життя по-справжньому!". Такого життя ви ще не бачили! Про це ви будете розповідати своїм онукам!
Пантагрюель кричить все це у мікрофон, сам бігає по студії, глядачі в якій шаленіють від екстазу.
- Отже, "Велике пограбування супермаркету"! Загадкова історія, розв'язку якій зміг відкопати лише Жорж Бураченко, куратор нашої рубрики "Жорстока країна". Жорже, тобі слово!
- Ця історія трапилася в 2005 році у Сумах, обласному центрі на північному сході України. Увечері тридцятого грудня, в самий розпал передноворічних купівель, до найбільшого в місті супермаркету "Еко" зайшли двоє. Вони ні в кого не викликали підозри, хоч були одягнені строкато і вели себе з викликом. Всі тільки аплодували їм. Бо парочка була Дідом Морозом та Снігуронькою.
- Я подумав, що їх замовила адміністрація. – розповідає Василь Сніжко, який очолював тоді зміну охорони супермаркету. – Звісно, що адміністрація повинна була повідомити нас про це, але це ж було 30 грудня, найнапруженіші дні, всі падали з ніг, то могли забути. До того ж, ну хто міг знати, що від Діда Мороза та Снігуроньки можна чекати неприємностей.
Розповідає Вікторія В’ялих, яка в той день як раз скуповувалася у супермаркеті:
- Вони так класно виступали. Дід Мороз читав смішні віршики, Снігуронька дарувала дрібні призи дітям, які були у захваті. Та й дорослі сміялися. Я помітила, що Снігуронька була більша за Діда Мороза, не тільки зростом, але й в плечах, ще подумала, що, мабуть, якась спортсменка. Снігуронька увесь час мовчала, Дід Мороз жартував з неї, що він тут розмовляє, а вона просто красива. Ну, не знаю, чи така вже красива, коли підійшла, щоб подарити моєму Славці надувну кульку, то я лише помітила, що на ній було багато косметики.
- Відпрацювавши кілька хвилин в торговому залі, Дід Мороз і Снігурка пішли до адміністративних приміщень. – каже Жорж Бураченко. З'являється постановочне відео. Ось Дід Мороз і Снігуронька розважають покупців, ось йдуть уздовж довгих полиць з товарами.
Розповідає Василь Сніжко:
- Взагалі то у Діда Мороза був мішок. Але я ж не міг примусити його здати. Там було багато дітей, вони б образилися за казкового персонажа. То я вирішив перевірити мішок, коли вони будуть виходити. Передав по рації хлопцям, які стояли на виході для співробітників. Я не порушив жодної інструкції, після пограбування мене намагалися притягти до відповідальності, але суд був на моєму боці.
Святкова парочка заходить у двері з надписом "Стороннім вхід заборонено! Тільки для співробітників!" Біля двері стоїть охоронець. Посміхається і дивиться на них.
- Де тут у вас бухгалтерія? – питає Дід Мороз. – У нас спочатку виступ там, а потім у відділі кадрів.
- Он, по коридору треті двері ліворуч. – легко допомагає охоронець.
Розповідає Артем Северин, охоронець супермаркету, який пустив парочку в бухгалтерію:
- Це ж були вже свята. Усі веселі, усі в передчутті. Тут прийшов Дід Мороз, Снігурочка, вони були веселі, доброзичливі, привітали мене з Новим роком. Дід спитав, чи є в мене діти, а Снігуронька подарувала моєму сину солдатика. Ось цього. – охоронець показує пластмасового індіанця. - Звідки я міг знати, що щось не так? До того ж я чув, як начальник зміни по рації наказав перевірити мішок Діда Мороза на виході. Я думав, що усе під контролем. І це ж були Дід Мороз та Снігуронька! Хто міг чекати від них чогось поганого!
- Далі парочка зайшла в бухгалтерії, де як раз опрацьовувались гроші з кас. Через годину повинні були приїхати інкасатори, перераховані гроші в пачках чекали на них. В нас є зображення з камер спостереження, які були у бухгалтерії. Вибачаємося перед глядачами за якість. – каже Жорж.
Зображення дійсне погане. Сіре, трохи тремтить. Але можна побачити, як до бухгалтерії заходить Дід Мороз та Снігурка. Починають шоу. Дід Мороз щось розказує, картинно вклоняється, Снігурка витанцьовує поруч, потім проходить між столами, дарить всякі дрібниці. Бухгалтера здивовані і задоволені. Переглядаються, деякі навіть плескають долонями в такт тому, як Дід Мороз гупає ногами у червоних чоботях. Зненацька зображення зникає.
Розповідає Ольга Темнікова, бухгалтер супермаркету:
- Був важкий день. Виторг в чотири-п'ять разів більше звичайного. Гроші приносили мішками, ми повинні були все оприбуткувати, в голові паморочилося. А тут прийшли ці двоє, почали жартувати. Всі так їм зраділи, це ж була розрядка. Ми сміялися, аплодували, підспівували. Той Дід Мороз, він вмів працювати з людьми. Все було так добре, а потім, зненацька, Снігурка скочила на стіл і вирвала дріт, який вів до камери спостереження. Всі знали про камеру, вона поставлена була, щоб ніхто не зміг красти готівку. І тут Снігурка робить це, а Дід Мороз дістає рушницю. Обріз, як у фільмах про куркулів. І почалося щось жахливе.
Йде постановочне відео. Грабіжники зігнали всіх бухгалтерів. Не грубо, але впевнено. У Діда Мороза обріз і у Снігурки обріз. Дев'ять людей жінок збіглися в куток, тремтіли і мовчали. Грабіжники почали складати гроші у мішок Діда Мороза. Напхали його повним.
Розповідає Ольга Темнікова, бухгалтер:
- Там було два мільйони сто двадцять чотири тисячі гривен виторгу, а ще більше ста двадцяти тисяч гривень грошей на святкові премії. Тобто загалом майже два мільйони з четвертю. Дід Мороз ледь запхав всі гроші у мішок. Потім вони наказали нам лягти на підлогу. Ми лягли. Що ми могли зробити? Вони заклеїли нам роти, зв’язали руки і вийшли, закривши двері на ключ. Потім повернулися з охоронцем, який стояв на виході в торговий зал. Зв'язали і його, теж заклеїли рот.
Всіх їх знайшли через півгодини. Оператор відеокамер повідомив, що з бухгалтерії не йде зображення вже через три хвилини. Але в торговому залі було дуже багато покупців, як раз був схоплений чоловік, що намагався винести під курткою три пляшки горілки, то керівник зміни зміг вийти лише через півгодини. Не знайшов охоронця, який повинен був пильнувати біля виходу з торгового залу. Не зміг відкрити двері в бухгалтерію. Тільки коли почув стогони, то виламав двері і побачив зв'язаних жінок і охоронця.
Розповідає Василь Сніжко:
- В бухгалтерії була тривожна кнопка термінового виклику міліції. Я натиснув на неї і побіг до виходу. Там лежали двоє охоронців. Зв'язані. Сказали, що Дід Мороз і Снігурка погрожували обрізами і пістолетом, забрали зброю і зв'язали, після чого пішли. Я вискочив на вулицю, побачив Діда Мороза. Побіг за ним, наздогнав, повалив, привів до супермаркету. Але то був не грабіжник. Розумієте, тридцяте грудня, по місту ходило багато Дідів Морозів та Снігуроньок.
Розповідає Василь Мотиль, начальник карного розшуку УВС:
- Коли прийшов сигнал про пограбування, була задіяна операція "Перехват". Пости ДАЇ почали посилено перевіряти машини на виїзді з Сум, додаткові наряди на вокзал та автовокзал, ми перевіряли служби таксі, чи не було замовлень за місто. Але розумієте, це ж тридцяте грудня. Місто переповнене людьми, багато хто їде, перевірити все неможливо. До того ж зовсім незрозуміло було, хто нападники. Ми шукали пару, хлопця і дівчину. Але таких пар було дуже багато. Допитували спійманого Діда Мороза, але в нього було алібі, взяли того хлопця, що намагався вкрасти горілку. Може він відволікав від грабіжників? Але він виявився звичайний п'яниця. Допитували охоронців і бухгалтерів, але всі розповідали про Діда Мороза і Снігурку. Цього було замало.
Ми почали відпрацьовувати усі зв'язки. З самого початку ми були певні, що грабіжники або діяли по дуже чіткій наводці, або самі бували у супермаркеті. Бо вони дуже багато знали. Знали про вхід в адмінкорпус, знали про камеру спостереження у бухгалтерії, знали про те, коли накопичиться найбільша сума, знали коли прибувають інкасатори, знали про вихід для співробітників. Це було дуже добре сплановане і виконане пограбування. І скоріше за все грабіжниками були не професіональні злочинці. Бо справжній злодій не буде перевдягатися в Діда Мороза, цим він може зганьбити себе. Ми вважали, що пограбування зробила якась парочка, що передивилася американських фільмів.
- Поки сумська міліція шукає зухвалих грабіжників, Владюша Бар-Кончалаба розповість про страшне чудовисько, що безкарно вбиває наших співгромадян по всій країні і, навіть, кількох сусідніх! Все це буде після реклами! Не перемикайте! "Життя по-справжньому!" – справжній брильянт серед телевізійного лайна!
Реклама
- Привіт, я Владюша Бар-Кончалаба і це проект "Сто чудовиськ України" в рамках програми "Життя по-справжньому!". Коли ми говоримо про чудовиськ, то більшість миттєво уявляє драконів, вовкулаків, чохликів невмирущих і тому подібний непотріб. Ну, ще хтось може згадати Руки з борщу або Гівнодемона. Але мало хто знає, що насправді чудовиська куди більш різноманітні і незвичайні! Сьогодні ми поговоримо про яскравого представника одного з найменш згадуваних видів чудовиськ – техногенних. Вагон з сумними вікнами! На тих, хто знає про нього, він призводить шокуючи, пригнічуючи враження! А ті, хто не знає, його, можуть легко загинути в ньому!
Розповідає Сергій Циплаков, батько жертви. Чоловік років за п'ятдесят, сивий, худий, з тремтячими руками і виплаканими очима:
- Вітя, він завжди добре вчився. Він знав, що може покластися тільки на знання, а не на гроші, чи знайомства. Ми жили в Кролевці, це маленьке містечко, там не було серйозних шкіл, то Вітя вчився майже сам. Годинами сидів за книжками, в нього аж зір почав падати. Лише увечері я примушував його вийти на прогулянку, подихати перед сном свіжим повітрям. Ми ходили по центральним вулицям, їх у Кролевці аж три, розмовляли. Вітя хотів поступити в Київ, до Могилянкі. Казав, що там не все купується за гроші, що там потрібні знання. Він би поступав, він так старався, але той вагон!
Чоловік починає плакати.
- Розкажіть детальніше.
- Це був червень. Віті треба було їхати в Київ на вступні іспити. Я назбирав трохи грошей, ми підібрали йому в секонд-хенді добрий костюм, краватка в мене була, купили черевики, такі що їх і восени можна було носити. Я зробив Віті сидор, що було що їсти тиждень, коли буде жити в гуртожитку та здавати іспити. Я б і сам з ним поїхав, але у нас же вдома скотина. Кози, кролі, кури – на кого я б їх залишив? То я зостався. Тільки пішов на вокзал, проводити сина. Він в перший раз їхав з Кролевця, хвилювався. Але я сам у Харкові вчився, заспокоював його, що нічого страшного. Ми сиділи в тіньочку, їли морозиво, розмовляли. Коли подали потяг. Прямий, до Києва. Наш вагон був тринадцятий. Тоді я не звернув увагу на цю цифру, та я і не був же забобонний!
- Як виглядав вагон? Що в ньому було незвичного?
- Та вагон, як вагон. Тільки якийсь чорний. І вікна, так сумні вікна.
- Як це, сумні вікна?
- Ну, як очниці у черепі. Щось таке страшне було в тих вікнах. В мене аж серце заболіло. А так страшно стало! Кілька хвилин тому я заспокоював Вітю, казав йому, щоб не хвилювався, що все буде добре. А тут як розплакався! Кажу, щоб він не їхав. Нехай завтра, тільки не зараз. Та Вітя, навпаки, як потяг побачив, зрадів, перестав хвилюватися. Мене почав заспокоювати. Казав, що не можна завтра, бо завтра вже перший іспит. Обняв мене і сказав, що через тиждень буде. З щитом, чи на щиті. Він би поступив! Він був розумний, наполегливий! Він усе знав! Він…
- І що відбулося далі?
- Він сів у той вагон. Дивно, що там не було провідника, але я, навіть, трохи заспокоївся, ось думаю, чому цей вагон такий зачуханий. Хотів допомогти Віті занести валізу, але він сам її затягнув, вона була не важка. Помахав рукою і потяг рушив. Кролевець - маленька станція, потяги в нас ніколи довго не стоять. Я дивився вслід і так чомусь мені тужливо на душі стало, хоч вий. Так погано було лише коли Варвара Тимофіївна, жінка моя померла. Віті тоді два роки було, то він в мене сирітка, без мами ріс.
Чоловік плаче. Камера дає його крупний план. Звичайний сільський дядько, з грубою, обвітреною шкірою, по якій сльозам бігти важко.
- І ви більше його не побачили?
- Ні! – чоловік ридає. – Ні! – десь хвилина плачу. – Він повинен був зателефонувати, як поселиться в гуртожитку. Але не зателефонував. Я подумав, що він закрутився. Нове місце, нові люди, в перший день екзамен, замотався хлопець і не подзвонив. Але і наступного дня не подзвонив. Я захвилювався. Знайшов телефон академії, потім довго дізнавався, як додзвонитися до гуртожитку. І там сказали, що абітурієнт Халва, це наше прізвище, не поселявся. Повинен був, але так і не приїхав. І на першому екзамені абітурієнта Халви не було. Вітя ніколи б не пропустив екзамен, хоч там що не трапилося б! Хіба щось страшне! Я побіг в міліцію, написав заяву, але вони не хотіли нічого робити, казали, що хлопець міг просто забухати! Але Вітя спиртного каплі в рот не брав! Він хотів поступити! Я вимагав, щоб вони його шукали, а менти схопили мене і посадили в камеру. Сказали, що я порушував громадський порядок. Тільки коли з лікарні прийшли, то мене випустили. Я ж був єдиний у місті інструментальник, який лікарню обслуговував!
Я поїхав до Сум. Написав жалобу у прокуратуру і УВС. Вимагав, щоб хлопця почали шукати. Обіцяв поїхати в Київ і спалити там себе біля президентського палацу. Тільки після цього менти почали щось робити. Розпитали мене, як все було. А потім стали казати, що я брешу. Що ніякого тринадцятого вагону не було, як не було і пасажира Халва ані в цьому потязі, ані в жодному іншому, які за день проходили через Кролевець. І вони почали підозрювати мене! Розумієте? В мене серце країлося, я не знав, що і думати! Мій синочок зник! А вони підозрюють, що це я винен! Я ледь не збожеволів! А вони були раді, почали ліпити мені божевілля! Сволота! Покидьки!
Чоловік плаче. Знову крупний план.
- Ми все ретельно перевірили. – каже в камеру Владюша Бар-Кончалаба. – По-перше, провели психологічну експертизу батька. Київські спеціалісти визнали його психічно здоровим. Ми прогнали його через поліграф. І прибор показав, що цей чоловік говорить правду. Перевірка в Могилянці підтвердила, що абітурієнт Халва дійсно збирався туди поступати, кілька разів дзвонив, дізнавався про різні деталі, його чекали, як переможця обласної олімпіади з історії, але на перший іспит він чомусь не з'явився. Серед кролевецьких таксистів ми знайшли двох, які були на вокзалі і бачили, як якийсь дядько проводжав молодого хлопця з валізою. Таксисти підтвердили, що хлопець сідав у вагон. І ось що цікаво, обидва таксисти, хоч ми говорили з ними по одному, сказали, що вагон, куди сідав хлопець, виглядав якось дивно. Вони не могла точно сказати, в чому саме дивина, просто казали, що той вагон викликав якісь тривожні почуття.
Таксист №1:
- Якісь він темний, чорний, не вікна, а дірки. Неприємний вагон.
Таксист №2:
- Як мара. Чи як чорна хмара. Насунулося отаке. Я аж відійшов від нього.
- І ось що дивно – залізничники, коли я почав запитувати про цей вагон, казали, що нічого про це не чули. – Владюша посміхається. – Але я багато років займаюся чудовиськами, а ще більше знаю людей. Я відчуваю, коли людина бреше. Залізничники не тільки брехали, вони брехали з великого переляку. Вони нічого не знали про Вагон з сумними вікнами тому, що нічого про нього не хотіли знати! Вони боялися навіть думати про нього! І тут я зрозумів, що я на правильному шляху. Ми почали шукати заяви людей на зникнення. Ми перевірили кілька тисяч заяв і знайшли сімдесят випадків, схожих на зникнення Віті! У всіх відібраних випадках люди сідали в незвичайний вагон без провідника і зникали. Сімдесят людей! І це тільки відомі жертви!
Іван Капустін, робітник з Харкова:
- В мене зник мій брат Павло, його жінка Ніна та їх син, мій племінник Артем. Сіли в той клятий вагон і зникли. Міліція не хотіла порушувати справу, казали, що я п'яниця. Їх так і не знайшли! Ніхто їх не бачив!
Олена Закревська, підприємець з Винниці:
- В мене зникла моя подруга Поліна. Вона їхала в Крим, я її проводила до вокзалу, посадила в той вагон. І все! В міліції не хотіли її шукати. Казали, що вона просто з кимось познайомилася на курорті і почала нове життя. Але вона б обов'язково мені зателефонувала! Ми ж кращі подруги!
Леонід Корнієнко, юрист з Харкова:
- В мене зникла знайома. Її звали Свєта. Ми повинні були їхати на Новий рік до Карпат, але в мене з'явилася важлива справа. Вирішили, що вона поїде першою, а я наступного дня. Коли я приїхав, то її не було. Більше її ніхто не бачив, а міліція стала звинувачувати, що це я її вбив! Я чотири місяці провів у СІЗО, суд мене виправдав. А що сталося зі Свєтою, я досі не знаю. Мій водій, який відвозив її на вокзал, теж казав про той вагон.
Антон Кононенко, менеджер з Дніпродзержинська:
- Пропав мій хрещений батько, Сергій Анатольович Попадянко. Він приїхав до мене в гості, завжди приїздив в гості. Десь раз на рік. Пробув тиждень, потім я відвіз його на вокзал. І він зник. Вагон дійсно був. Хоч і на підпитку, але я його запам’ятав. Неприємний такий вагон. В міліції мені досі не можуть сказати, що сталося с хресним.
- Ми могли б продовжувати цей список ще довго. Ми зібрали усіх жертв Вагону з сумними вікнами у Києві. – каже Владюша.
Камера показує невеличкий натовп, людей десь більше півсотні. Вони тримають в руках фотографії своїх родичів, чи знайомих, які зникли. Починають скандувати:
- Поверніть вам наших близьких! Зупиніть Вагон! Вимагаємо розслідування!
- Я вважаю це колективним зверненням до Генпрокуратури. Якщо воно буде проігноровано, то постраждалі, за інформаційної підтримки "Життя по-справжньому!", будуть організовувати акції протесту! Не можна терпіти, що десятки людей зникають щорічно! Треба зупинити цей жах!
- Ми дякуємо "Життю по-справжньому!" за зацікавленість цією, дійсно важливою проблемою, - каже заступник Генпрокурора, Віктор Шемчук. – Підписано розпорядження про створення слідчої групи, щодо перевірки фактів, які зібрані вашою програмою. Вже зараз можна казати, що деякі співробітники міліції не з належною увагою відносилися до заяв громадян. Це ми обов'язково виправимо. Хочу сказати, що Генеральна прокуратура прикладе усі зусилля для того, щоб розібратися в цій справі, дізнатися про долю зниклих і наказати винних.
- Ось що цікаво! "Укрзалізниця" відмовилася від офіційних коментарів щодо Вагону з сумними вікнами. Але прислала у "Життя по-справжньому!" листа, в якому загрожує судовим позовом у разі, якщо сюжет про Вагон вийде в ефір. Юристи "Укрзалізниці" попереджують нас, що показ сюжету приведе до багатомільйонних втрат їх компанії, яки вона буде стягувати з нас. – каже Пантагрюель Ивченко. – Просто кажучи, вони намагаються закрити нам рота! Бу-га-га-га! Хлопці, подавайте хоч десять позовів! "Життя по-справжньому!" готове відповідати за кожне слово, що пролунало в нашому ефірі! А ось ви, хлопці-залізничники, чи готові ви відповісти за те, що десятки громадян зникають у Вагоні, який, насправді, є чудовиськом! Слово Владюші Бар-Кончалабі!
- Звісно, допоки нам не вдалося схопити і дослідити Вагон, ми можемо лише припускати. Але ці припущення підтверджуються наявними фактами. Тож з досить високою долею ймовірності ми можемо говорити, що Вагон з сумними вікнами є техногенним чудовиськом. Тобто чудовиськом, яки прийняло вигляд техніки, зробленої людиною. Нам вже відомі деякі техногенні чудовиська, такі як: презервативи-вбивці, паразитарні телефони, сканери-дублятори і таке інше. Отже Вагон, на наш погляд, то є ворожа до людини матерія, яка прийняла вигляд вагону з тим, щоб полегшити собі полювання на людей. Люди самі заходять і назавжди зникають у нетрях Вагону. При цьому вагон ніяк не обліковується в офіціальних матеріалах "Укрзалізниці". Тобто, де-юре його немає. А на його існування де-факто не звертають уваги. Чому так? Можливо Вагон досяг якихось домовленостей з керівництвом залізничників, можливо, вони просто не хочуть скандалу. Що там смерть якихось жалюгідних десятків пасажирів у порівнянні з загрозою втратити посаду! Отже Вагон продовжує свої подорожі по Україні, іноді виходить і з її межі. Було декілька схожих випадків зникнення людей в Росії, Білорусії і Молдові. "Життя по-справжньому!" радить вам придивлятися до вагонів, якими ви їздити. Якщо вагон викликатиме підозри, то краще їм не їхати. А ще, ніколи не сідайте у вагони без провідників. Не ризикуйте вашим життя, уникайте Вагона з сумними вікнами!
- Це був проект Владюші Бар-Кончалаби "Сто чудовиськ України" у програмі "Життя по-справжньому!". "Життя по-справжньому!" – правда і нічого окрім правди! "Життя по-справжньому!" – ніхто не закриє нам рота! "Життя по-справжньому!" – страшно! Страшно цікаво! "Життя по-справжньому!" – такого ви ще не бачили. Не перемикайте, зустрінемося після реклами!
Реклама
- В ефірі "Життя по-справжньому!"! Ми продовжуємо розповідати вам про Велике пограбування супермаркету, загадковий злочин, який так і не змогли розв'язати правоохоронні органи! А ось Жоржу Бураченко це вдалося! – кричить у мікрофон Пантагрюель.
- Про це пізніше. А поки міліція шукає зухвалих грабіжників, які змогли урвати шматок у два з чвертю мільйона гривень.
Розповідає Василь Мотиль, колишній керівник карного розшуку УВС:
- Ну, ви ж самі розумієте, що це була надзвичайна ситуація. Такій злочин та ще у святкові дні, до того ж велика сума грошей. Це був скандал. Ми знали, що з Києва вже їдуть знімальні групи, по телевізору вже пішли анонси про новорічне пограбування Дідом Морозом та Снігуркою. Начальника УВС викликали по прямій лінії з главку. Ми повинні були спіймати злочинців якомога скоріше. Але жодних слідів. Ніхто не бачив, куди поділися Дід Мороз та Снігурка, що вийшли з супермаркету. Якщо і бачили, то не запам'ятали, бо Дідів Морозів ходило багато. Ми хапалися за будь-які версії, по справі працювало біля півсотні слідчих, перевіряли усе. Але жодних слідів. Чесно кажучи, я вже почав думати, що ця справа спотворить нам Новий рік. Замість святкового столу будимо сидіти за робочими. Коли прийшла звістка, що на вокзалі стрілянина.
Розповідає капітан Микола Онищенко, з лінійного відділу міліції:
- Коли прийшов наказ посилити пости, то я викликав увесь особовий склад і сам пішов на вокзал. Там було людно, громадяни поспішали доїхати куди треба перед святами. Тих хлопців теж бачив. Вони сиділи в барі при вокзалі і пили пиво. Були веселі, реготали. Але ми ж шукали хлопця та дівчину, а не двох хлопців. До того ж вони не ховалися, а дудлили пиво, реготали, залицялися до дівчат. Тобто, вели себе не як люди, які хочуть сховатися. А ще з ними був ведмідь. Іграшковий, але величезний. Такий, метра півтора на зріст. Був запакований у подарункову обгортку з бантом. На того ведмедя усі дивилися. Дуже вже він був помітний. Я і гадки не мав, що грабіжники можуть втікати з таким ведмедем. То просто перевірив документи. Вони у хлопців були в порядку. Спитав, куди їдуть. Вони сказали, що в Конотоп до хресного. Квитків в них не було, казали, що чекають, коли почнуть продавати. Ну хіба ж грабіжники, які планували справу, не купили б квитки заздалегідь? Я їх ані в чому не підозрював, пройшовся вокзалом і пішов подивитися навколо. Думав, що грабіжники можуть десь ховатися, щоб потім встрибнути в потяг.
Розповідає Анна Мірошниченко, журналіст:
- Я працюю на телебаченні в Києві. На свята повинна була працювати, то стояла в черзі за білетом. Тих двох запам'ятала, як їх не запам'ятаєш, коли вони увесь час реготали, а ще той ведмідь, якого вони з собою тягали. Таких здорових іграшкових ведмедів я ще не бачила. Ми стояла у паралельних чергах, ці хлопці щось до мене залицялися, звали їхати з ними в Конотоп. Але межі не переходили. Тобто не зайобували. Просто були у дуже доброму настрої. Ну, це ж зрозуміло: свята, вони їдуть в гості, з подарунком. Чого б не радіти. Вони дійшли до каси першими. Замовили квитки, щось жартували з касиркою. А та була зла. Вона вже з кількома пасажирами полаялася. Щось їм відповіла погане. І тут той, який був більший, завівся. Щось їй відповів. Вона теж відповіла, кинула квитки. Хлопець почав вимагати решту. Якісь копійки, але він пішов на принцип. Його товариш тягнув його від каси, але той не попускався. Вимагав решту. Касирка підвелася, кинула у щілину монети і з криком "Ось за такого ж підора і донька заміж вийшла!" пішла геть.
Більший хлопець зірвався з місця і побіг до входу в каси. Товариш намагався його зупинити, але не встиг. Тут як раз підійшла моя черга. Я відволіклася. Потім чую крик. Спочатку жіночий, потім чоловічій. А потім щось незрозуміле, я ж не знала, як звучать постріли. А тут як раз йшов міліціонер. Молодий хлопчик. Він, мабуть, зрозумів, що то постріли. Кинувся до входу в каси, діставав пістолет. І тут той хлопець, менший, спокійніший, він вистрелив. Два рази і міліціонер упав. Все почали кричати, а тут якийсь чоловік, здоровезний такий, метра два, чи більше, теж вистрелив в хлопця. Той упав. Тобто уже на підлозі лежало двоє: міліціонер і менший з хлопців. І тут з дверей до кас вийшов більший хлопець. Він був у крові, вся ліва частина голови у крові. І плече в крові. Він уже тримав пістолет, то вистрелив у того чоловіка, здорованя, який стріляв у його товариша. Здоровань упав. Скривавлений хлопець підбіг до товариша, почав хапати його за плече, щось говорити. Але той хлопець був як мертвий. Тоді той, хто був живий, він схопив ведмедя і побіг до виходу. Я роздивилася, що в нього було відкушене вухо. Ліве. Стільки крові я ще не бачила. Подзвонила на канал. Робили виходи в прямий ефір, поки не приїхала знімальна група.
Розповідає Василь Мотиль:
- Я спочатку не повірив. Приїхав на місце, а там три тіла на підлозі, калюжі крові, люди бігають, кричать. Затримали два потяги. Божевільня якась. Тут ще прискочили хлопці з прокуратури. Виявилося, що поранили керівника слідчого відділу обласної прокуратури. Це вже зовсім був пиздець! Розумієш? Тут ще не розплювалися з пограбуванням, а вже вбивство прокурора! Точніше, він то ще живий був, але лікарі казали, що безнадійний.
Розповідає Звірослав Клінков, колишній керівник слідчого відділу прокуратури області. Виглядає страшно. Каліка у візку, колись це був здоровезний чолов'яга, а зараз якийсь набір костей, обтягнутих шкірою:
- Після поранення на вокзалі Звірослав став інвалідом. Він не може говорити, з рухів йому доступні тільки рухи двома пальцями на правій руці. – каже Жорж Бураченко, який стоїть поруч з інвалідом. – Але і за допомогою своїх двох пальців Звірослав може спілкуватися зі світом.
Камера показує як інвалід тисне на кнопки клавіатури. На екрані з'являється текст. Дуже неквапливо, по літери в п’ять-десять секунд.
- То я читаю, що пише нам Звірослав. – каже Жорж. – Того дня я був на вокзалі, щоб купити квитки на Львів. Ми з жінкою збиралися зустріти Новий рік у Карпатах. Тільки ми зайшли в зал, коли почалася стрілянина. Я побачив, як якийсь хлопець почав стріляти в міліціонера. У мене була табельна зброя, то я вирішив використати її, щоб зупинити злочинця. Я добре стріляю, стріляв. То я двічі потрапив йому в голову. Бандит упав. Але я не врахував, що в нього може бути спільник. То не чекав, що з каси вибіжить ще один хлопець з пістолетом. Пам'ятаю біль і темряву. Прийшов до тями вже у лікарні.
Жорж відходить від комп’ютера, камери дають план Звірослава.
- Цей хлопець отримав поранення не сумісні з життям. Але він вижив. Цей хлопець став інвалідом, який, навіть, не може повернути власну голову. Але він не здався. За два роки, що пройшли з моменту трагедії Звірослав написав книгу спогадів "Два пальця прокурора", яка нещодавно була видана в Москві! Вчимося силі духа у цього чолов'яги!
Жорж тисне безсильну долоню інваліда.
- Ми ж продовжуємо!
Розповідає Василь Мотиль:
- Спочатку ми і гадки не мали, що пограбування і перестрілка були якось пов'язані. Там ми шукали хлопця та дівчину, тут хлопця з відкусаним вухом та іграшковим ведмедем. До речі, вухо ми знайшли у роті вбитої касирку. Зі слів свідків все виходило так, що касирка і бандити полаялися. Один з хлопців вирішив помститися, забіг в каси, спіймав в коридорі касирку і дав їй ляпасу. Та касирка плигнула на нього і відкусила вухо своїми зубами, напрочуд гострими для п'ятдесятирічної жінки. Хлопець не чекав такого, закричав, дістав пістолет і розстріляв касирку. Чотири кульові поранення впритул. Один з лінійних міліціонерів, що були на вокзалі, кинувся до кас, але був вбитий спільником бандита. Тут у справу втрутився прокурор, який поцілив у стрілка. Але сам пав жертвою хлопця з відкусаним вухом.
- Поки що зупиняємося тут, у крові, серед тіл вбитих і поранених! Зупиняємося для того, щоб розповісти не менш криваву історію, що є продовженням сюжету однієї з наших попередніх передач! Після реклами слово Ярославу Нескінченому! – каже Пантагрюель. – Не перемикайте!
Реклама
- Привіт, мене звати Ярослав Нескінчений, це проект "Катастрофи людського тіла" у програмі "Життя по-справжньому!". "Життя по-справжньому!" – її не дивляться тільки ті, хто не може дивитися! Але такі її слухають! "Життя по-справжньому!" – справжня епідемія популярності! Вулиці міст і селищ пустіють, коли ми виходимо в ефір! "Життя по-справжньому!" – перші і найкращі! "Життя по-справжньому!" – ми вам дамо життя! Отже, сьогодні ми розкажемо про нові подробиці з життя Івана Кирпи, диво-діда з Конотопу, який у 82 роки зміг змолодитися настільки, що в нього почали рости нові зуби і волосся. Тепер лікарі йому дають не більше п'ятдесяти, а Пенсійний фонд погрожує відмовити у виплаті пенсії, бо молодим пенсії не платять! Ось що він казав нам!
Показують шматок сюжет про Ярослава Нескінченого з програми про Літуна.
- Не просто трахайтеся, а з молодими. Вісімнадцять років не більше. Після двадцяти в них вже молодості немає! – радить глядачам Іван Кирпа, який зовсім не схожий на 82-річного діда, поправляє густий чуб, клацає білими зубами і розповідає про свої сексуальні рекорди.
- Цей сюжет викликав великий резонанс, як, з рештою, і всі сюжети "Життя по-справжньому"! Одні глядачі звинувачували нас в руйнації моралі, чи ж бо, навіть, у педофілії, інші цікавилися деталями, як саме треба трахатися з молодицями. А ось тиждень тому ми дізналися, що конотопська міліція порушила проти Івана Кирпи карну справу по звинуваченню у вбивстві. – каже Ярослав. – І ми відразу вирушили в Конотоп.
Нескінчений стоїть біля хвіртки у двір до Кирпи. Поруч два міліціонера.
- Вхід в середину заборонено.
- А що трапилося?
- Ідуть слідчі дії.
- Це "Життя по-справжньому!", скажіть нашим глядачам, що саме відбувається у дворі і будинку Івана Кирпи!
- Нам заборонено.
- Для "Життя по-справжньому" немає заборон! – всміхається Ярослав.
Потім він сидить на горище сараю, вказую рукою вниз і шепоче.
- Ми таємно проникли на сарай, що стоїть біля двору Кирпи. Тепер ми можемо бачити, що робить міліція.
Оператор знімає через щілину. Видно, як міліціонери риються у дворі. Іноді дістають з землі кістки.
- Господи, це ж людські кістки! – каже Ярослав. – До хуя кісток!
Кісток і дійсно багато, їх збираються у корзину і вантажать у мікроавтобус.
- Що відбувається? Пане, генералу, що відбувається? – кричить Ярослав, коли біжить з оператором за чоловіком в генеральській формі.
- Я не даю коментарів вашій програмі.
- Ми бачили кістки, багато людських кісток! Це буде у випуску з вашим коментарем чи без нього! – кричить Ярослав.
Генерал аж сичить від невдоволення.
- Звідки узялися ті кості, пане генералу?
- Ми підозрюємо, що Іван Кирпа вбивав дівчат.
- Вбивав, навіщо?
- Йому була потрібна їх кров.
- Кров?
- Так, кров. Зараз він затриманий, більше ніяких коментарів! – генерал йде.
Ярослав стоїть на фоні будинку Кирпи.
- Нам вдалося отримати відеозапис з допиту Івана Кирпи. Вибачаємося за якість, запис зроблений мобільним телефоном.
Іван Кирпа сидить перед столом. Він обхопив голову долонями і чи то стогне, чи то плаче.
- Дайте мені крові! Дайте мені крові!
- Навіщо ти вбивав тих дівчат?
- Дайте мені крові! Дайте мені крові! Я старію, старію, я можу вмерти!
- Розкажи нам усе і ми дамо тобі крові. – пропонує слідчий.
- У вас немає крові. У вас немає крові! А мені потрібна кров! Дайте мені крові! – бубонить Кирпа.
- В нас є кров. Та літрова банка з холодильнику. Ти забув?
- Дайте мені її, дайте! – Кирпа схоплюється, кидається до слідчих, ті б'ють його і він падає на стіл.
- Розкажеш усе, тоді і получиш кров.
- Я слабію, я помру, дайте мені крові!
- Спочатку зізнання!
- Дайте крові!
- Розповідай! Навіщо ти вбивав їх!
- Мені була потрібна кров. Щоб бути молодим, потрібна молода кров!
- Але дівчата кажуть, що спочатку ти просто смоктав їх кров.
- Спочатку так. Але мені потрібно було все більше крові. Молодої крові щодня! Дайте мені кров! Дайте мені кров!
- Куди ти дівав тіла?
- Продавав.
- Що?
- А варив з них тушонку і продавав. За нею їздили аж з Москви, так вона подобалася людям. За літрову банку тушонки платили по сто баксів! За ці гроші я міг робити подарунки моїм дівчатам! Я міг пити їх кров і вони не тікали від мене, а приходили до мене! Мої дівчатка! Мої рятівники! Дайте мені кров!
- Скільки ти убив?
- Дайте мені кров!
- Скільки ти убив?
- Дайте мені кров! – Кирпа отримує кулаком в обличчя, стогне і плаче.
- Скільки?
- Я не рахував. Багато. Сто чи двісті. Мені потрібно було багато крові! Я хотів бути молодим! Молодим! Дайте мені крові, мені потрібна кров! Дайте крові!
Кирпу валять зі стільця і лупцюють ногами. Запис закінчується.
- Як нам удалося довідатися, у дворі, на городі, під будинком Івана Карпи були знайдені залишки приблизно півтори сотні дівчаток. Встановити особи довелося лише у сорока двох, бо ж Крипа був обережний і вбивав тільки тоді, коли бачив, що дівчина пішла з дому, чи походить з родини п'яниць. Коли він був впевнений, що жертви не хватяться, тоді він безжально вбивав, випивав кров і, навіть, робив запаси.
Говорить Євген Кузнєцов, лікар Конотопської лікарні, який досліджував Кирпу:
- Він казав, що для підтримки молодості йому було потрібно десь триста-чотириста грам молодої крові на добу. А ще десь раз на тиждень – з'їсти ще тріпаючи серце. Без цього допінгу організм Кирпи починав стрімко деградувати, котячись до стану, відповідного своєму віку. Приблизно з сорока п'яти років в яких Кирпа був на момент арешту, за три тижні в СІЗО він повернувся до своїх 82-х років. Волосся і зуби випали, шкіра вкрилася зморшками, повернулися усі колишні хвороби, при чому в посиленій формі. Тобто, так зване омолодіння Івана Кирпи було нічим іншим, як наслідком допінгу.
- Дуже кривавого та смертоносного допінгу! – каже Ярослав Нескінчений. – Зараз справа Івана Кирпи готується до передачі в суд. Мало хто сумнівається, що вбивця отримає довічне ув'язнення. Так само мало хто сумнівається, що злочинець протягне за ґратами довго. Він став справжньою руїною.
Кадри з СІЗО. Кирпу виводять, він старий дід, що ледь тягне ноги і щось бубонить.
- І вдень і вночі Іван Кирпа просить одного – молодої крові, щоб стати молодим і самому. Через жагу до молодості він згубив багато молодих життів. Та ось, нарешті, його злодіянням покладений край. З вами був Ярослав Нескінчений, це проект "Катастрофи людського тіла" у програмі "Життя по-справжньому! ".
- Після реклами Жорж Бураченко продовжить свою розповідь про Велике пограбування супермаркету і скаже про основні таємниці цієї загадкової справи. Не перемикайте, такого, як в "Житті по-справжньому!", ви не побачите більше ніде!
