Ти мій… Ти мій лише на декілька хвилин, коли я зайду до тебе. Ти мій лише на цих пару хвилин. А я грію тебе своїм бездонним поглядом, огортаю у своїх неозорих думках, тримаю у своїх палких бажаннях… Мені так хочеться, щоб ти був зі мною. Хоча б другом. Тільки другом… Я стою, а в очах моїх все давно написано. Проте я боюся сказати це тобі. Боюся. Ти знаєш, я інколи всього боюся. А ж смішно. Та найбільше я страшуся від того, що ти одного разу не вийдеш на свою роботу і я тебе більше не побачу. Адже лише там я можу перекинутися із тобою декількома словами.
А так сталося. Колись. Пам’ятаєш? Я думала, що ти поїхав і більше повернешся. Та цього не сталося. Не сталося!
Ти мій лише на одну мить, коли я побачу тебе на вулиці. Привітаюся і піду далі. І ти не зупинишся, не оглянешся… Я не знаю, що це зі мною: серце починає скоріше і скоріше стукотіти, думки витають десь понад хмарами… Я не знаю що це. А ти, ти знаєш? Може хоча б ти мені підкажеш. Може допоможеш, аби я не мучилась.
Ти мій лише у моїх фантазіях. Мені інколи вистачає сміливості і я уявляю, що ти всміхаєшся мені, а не їй. Тоді мені ніжно і солодко на душі лише від цієї уяви. Тоді я літаю… тоді я високо… Але вслід я опускаюся на землю і знову повертаюся до реальності. Тобто я іду до тебе: піднімаюся, вітаюся, щось кажу, ми говоримо і знову іду…
Ти мій лише в моїх мріях. Я знаю, що ти не подивишся і близько в мій бік, що тобі не потрібна така, як я. Але ж послухай мене: Я МОЖУ ВСЕ. Чуєш? ВСЕ! Я можу зупинити час, якщо ти цього забажаєш; я можу привести тобі за руку вільний вітер; я можу розмотати тобі клубок під назвою «сонце» і в'язати із нього светра; я можу…я можу… Та я можу зробити це лише на папері. Знаєш, на такому білому або в кліточку, з ручкою або олівцем, вдома або просто неба. Ти ж знаєш, що пишу. А більше я не можу… Нічого не можу…
Та якби ти мені сказав, що нерівно дихаєш до мене, то я б зробила все і стала всім. Чуєш? Я, проста смертна, стала б Богом і ми би разом правили на небі. І це все заради тебе. Лише заради тебе.
От бачиш, тепер ти побував у моїй середині. У такій глибокій та неозорій середині, у якій навіть я не можу розібратися до пуття. Ти тепер знаєш про мої почуття. Просто мені інколи легше сказати все цілій залі людей, а не одному тобі. Та тепер я скажу. Так, я скажу, а ти слухай. Я жити не можу без тебе!
Ти мій… Тепер лише мій…
