Я - капельмейстер скриплячих сосен, вирваних з коренем, підвішаних за ноги на оголених дротах мого божевілля. Я – порожнеча оточених увагою обличь, що дивляться крізь музику стін. Ця музика сіра на смак, від неї тхне формальдегідом. Загорнутий у плащ я стою на розчавленії скрипці, намагаючись видавити звуки з мертвого тіла. Замість звуків – кишки через рота. Струни смикнулися, завмерли й все на мить стало схожим на смерть від ядухи. Чадним газом неймовірний скрегіт проникає в мій непідготовлений мозок, несучи роздратування кожній клітинці сірої речовини. Патологія...
Я - сіра польова миша, плугом розрізана навпіл.
Я – камінь, кинутий у воду та продовжуючий плисти.
Я – все, що ти ненавидиш та не розумієш.
Я – ВСЕ, ЩО ТИ НЕНАВИДИШ ТА НЕ РОЗУМІЄШ!
7.05.1993
