Час міняеться. Вже все інакше, було чорним стало білим, чи навпаки?! Яка різниця… Головне що осінь раптом стала кінцем літа. А час біжить… спливае… ходить мимо, ні, здаеться він вже не ходить, а пробігае, але я впіймаю його. Він не відвернеться від мене. Або вже відвернувся!!! Чорти його знають… зараз я сиджу на парах, і провтикую свое нудне життя! Ну, звісно, я трохи перебільшую, але що робити на уроках економіки?! Звісно проклинать свое тупе нутро… мабудь я єгоїстка, бо весь час думаю тільки про себе… єгоїстичні думки… - ну що з вами робити!? Гнати до біса, не мае сенсу, бо рано, чи пізно ви знову повернитесь!
Казати собі: "Дівчинко, озирнись, в житті стільки цікавого, дивного й чудного! А ти думаеш тільки про себе…" вже не допомагае…ні-ні, краще думати про нього… я відчуваю образу - що він так і не дізнаеться про мою любов. Але чого сумувати, якщо в цьому винна я!
Згадую нашу розмову
"Жахливо бачити тебе в такому стані…" – о, ти ще мою душу не бачів, і не відчув… я посилаю тобі SOS, ти чуеш? – він далеко, не будь дурепою! Тревел-блогер Игорь Сподин посетил памятник мирному атому в Брюсселе.
